03 грудня 2015 року справа № 823/5009/15
м. Черкаси
15 год. 43 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого - судді: Тимошенко В.П.,
за участю секретаря: Цаплі І.Ю.,
представника позивача - Тимощук А.В. (за довіреністю),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області, третя особа - ОСОБА_2 про скасування постанов та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
21 вересня 2015 року до суду з позовною заявою звернулося товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - позивач), в якій просить:
1) скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження АА№770585 від 05.06.2009, видану Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області, а саме: квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1;
2) зобов'язати Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області винести постанову про зняття арешту з нерухомого майна предмета іпотеки, а саме: квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 і перебуває в іпотеці позивача, на підставі Іпотечного договору від 02.06.2006.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно накладено арешти на квартиру АДРЕСА_1, та яка є предметом іпотеки, оскільки, в даному випадку, переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок даного майна має саме ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", якому ВАТ "Сведбанк" відповідно до договору факторингу № 15 передало свої права та вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 по кредитному договору № 016/0606/88-435 від 02.06.2006.
Представник позивача до зали судового засідання прибув та просив задовольнити вимоги позовної заяви в повному обсязі.
Представник відповідача, в судовому засіданні 25.11.2015 проти задоволення позовних вимог "Факторингова компанія "Вектор Плюс" заперечив в повному обсязі, додатково пояснив, що при вчиненні дій з приводу яких подано позов державний виконавець діяв у відповідності, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством про виконавче провадження, у зв'язку з чим вимоги позивача є безпідставними, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
Третя особа належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду справи в судове засідання не з'явилась, заперечення проти позову не надала, явку свого представника не забезпечила, а тому суд вирішив провести розгляд справи за її відсутності.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.
02.06.2006 ОСОБА_2 уклав з ВАТ "Сведбанк" кредитний договір № 016/0606/88-435, згідно з умовами якого Кредитор (ВАТ "Сведбанк") надає позичальнику (ОСОБА_2) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, а позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, повернути кредит, сплачувати комісію та інші передбачені платежі.
В забезпечення належного виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором був укладений іпотечний договір від 02.06.2010. За умовами договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання кредитного договору № 016/0606/88-435 від 02.06.2006 квартиру АДРЕСА_1.
28.11.2012 ВАТ "Сведбанк" відступило ТОВ "Факторингова Компанія "Вектор Плюс" відповідно до договору факторингу № 15 свої права та вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 по кредитному договору № 016/0606/88-435.
В подальшому, 10.09.2015 ТОВ "Факторингова Компанія "Вектор Плюс" при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 05.06.2009 АА№770585 від 05.06.2009. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, оскільки позивач має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, ТОВ "Факторингова Компанія "Вектор Плюс" звернулось з відповідним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який регламентує умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинного у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Як встановлено частиною 1 та частиною 2 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно норм цього Закону України «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
- виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
- ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
- судові накази; - виконавчі написи нотаріусів; - посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
- постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
- постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
- рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
- рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
При цьому, положеннями частини 1 та абзацу 2 частини 2 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Як свідчать матеріали справи, 02.06.2015 ОСОБА_2 (третя особа, позичальник) уклав з ВАТ «Сведбанк» кредитний договір № 016/0606/88-435 (а.с.12-15).
В забезпечення належного виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором був укладений іпотечний договір від 02.06.2010 (а.с. 74-76). За умовами договору, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання кредитного договору № 016/0606/88-435 від 02.06.2006 квартиру АДРЕСА_1.
28.11.2012 ВАТ "Сведбанк" відступило ТОВ "Факторингова Компанія "Вектор Плюс" відповідно до договору факторингу № 15 (а.с.22-28) свої права та вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_2 по кредитному договору № 016/0606/88-435.
В подальшому, 10.09.2015 ТОВ "Факторингова Компанія "Вектор Плюс" при зверненні до нотаріуса стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт постановою Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області від 05.06.2009 АА№770585 від 05.06.2009 (а.с.10-11).
Таким чином, на переконання позивача він володіє переважним правом на погашення боргу ОСОБА_2 за іпотечним договором від 02.06.2006 за рахунок заставленого майна, а саме: квартири, загальною площею 51,0 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Зважаючи на вищевикладені обставини, позивач вважав, що у відповідача були відсутні правові підстави для накладення арешту двокімнатної квартири, загальною площею 51,0 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що є договором іпотеки.
Суд не погоджується з такими доводами позивача, з огляду на таке.
Згідно пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 606-XIV до заходів примусового виконання рішень, зокрема, відноситься звернення стягнення на майно боржника.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації (частина 1 статті 50 Закону).
Так, статтею 4 цього Закону звернення стягнення на майно боржника прямо віднесено до заходів примусового виконання рішень. А з приписів статті 50 вказаного Закону слідує, що звернення стягнення на майно боржника полягає, зокрема, в його арешті.
Враховуючи характер спірних правовідносин, правову оцінку діям державного виконавця в даному випадку слід надавати в контексті особливостей правого регулювання звернення стягнення на майно, яке перебуває у заставі.
Порядок та умови звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання на час винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем регулювалось статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» (чинним на момент здійснення правовідносин).
Положеннями наведеної правової норми передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.
Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі:
- виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
- якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.
Матеріалами справи підтверджено, що права вимоги за зобов'язаннями по іпотечному договору від 02.06.2006 за рахунок заставленого майна, а саме: двокімнатної квартири, загальною площею 51,0 кв.м., житловою площею 29,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виникло у позивача лише у 28.11.2012, тобто після накладення арешту на об'єкт іпотечного договору, а відтак з урахуванням системного аналізу статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», арешт згідно постанови АА№770585 від 05.06.2009, в частині накладення арешту на нерухоме майно: двокімнатна квартира, загальною площею АА№770585 від 05.06.2009 є таким, що здійснений на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а відтак є правомірним.
Водночас, зважаючи на те, що суд у межах судового розгляду справи дійшов до висновку про правомірність постанови АА№770585 від 05.06.2009, позовна вимога про зобов'язання відповідача звільнити з-під арешту нерухоме майно: двокімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, як похідна задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
А суд, згідно статті 86 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 2 статті 94 КАС України у разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка є суб'єктом владних повноважень, сплачений судовий збір позивачу не повертається.
Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.
Суддя В.П. Тимошенко
Повний текст постанови складений та підписаний 08 грудня 2015 року