02 грудня 2015 року м. ПолтаваСправа № 816/4405/15
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Молодецького Р.І.,
за участю:
секретаря судового засідання - Лисака С.В.,
позивача - ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області про скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 11.11.2015) до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ прийняте з порушенням принципу неупередженості, без врахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття. Позивач перебуваючи на посаді дільничного інспектора міліції Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області в межах своїх повноважень мав попереджати, виявляти та припиняти адміністративні правопорушення. 23.06.2015 при виконанні своїх професійних обов'язків на закріпленій за ним адміністративній дільниці ОСОБА_1 змушений був застосувати силу до громадянина ОСОБА_3, так як останній розпивав спиртні напої у громадському місці та при спробі доставити його до службового приміщення ОВС почав чинити злісну непокору інспектору. Відтак, застосування ОСОБА_1 фізичної сили зумовлювалося саме протиправною та агресивною поведінкою правопорушника. Окрім цього, при прийнятті рішення про звільнення позивача з органів ОВС керівництвом УМВС не враховано того, що Автозаводським районним судом м. Кременчука відносно громадянина ОСОБА_3 розглядалася справа про адміністративне правопорушенні за статтею 185 КУпАП і останнього визнано винним у вчиненні 23.06.2015 адміністративного правопорушення. Стосовно кримінального провадження №12015170090002381 від 24.06.2015, відкритого за заявою ОСОБА_3 по факту спричинення йому 23.06.2015 тілесних ушкоджень працівником ОВС, то таке кримінальне провадження закрите, у зв'язку з відсутністю в діянні інспектора складу кримінального правопорушення. З огляду на це, ОСОБА_1 просив суд скасувати рішення про звільнення, поновити його на раніше займаній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.
Представник УМВС України в Полтавській області в ході розгляду справи проти позову ОСОБА_1 заперечував, посилаючись на те, що останній будучи працівником правоохоронного органу, діяльність якого направлена на захист життя, здоров'я, прав і свобод громадян від протиправних посягань та який, по суті, являється гарантом безпеки дотримання основних конституційних прав і свобод громадян, своїми умисними діями, які виразилися у перевищенні службових повноважень, тобто умисному вчиненні працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалось насильством відносно гр. ОСОБА_3 у вигляді спричинення легких тілесних ушкоджень, підірвав імідж правоохоронного органу та, взагалі, скоїв вчинок, яким дискредитував звання рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2015 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Кременчуцький МВ УМВС України в Полтавській області.
Кременчуцький МВ УМВС України в Полтавській області в судове засідання явку свого уповноваженого представника не забезпечив, направив до суду заяву про розгляду справи за відсутності його представника. У поданій заяві останній також просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (а.с. 168).
Суд, заслухавши пояснення позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до наступного висновку.
Як слідує із наявної у матеріалах справи копії послужного списку, наказом №169 о/с від 29.07.2008 ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ (а.с. 174).
Починаючи з 29.11.2013 ОСОБА_1 обіймав посаду дільничного інспектора міліції (міліція місцевого бюджету) сектору дільничних інспекторів міліції Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області (а.с. 175).
Наказом УМВС України в Полтавській області №797 від 23.07.2015 за скоєння вчинку, що дискредитує звання особи рядового і начальницького складу, нехтування інтересами служби, Присягою працівника органів внутрішніх справ України, що виявилось у низьких моральних якостях та негативно вплинуло на авторитет міліції як органу державної влади, порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, розділу ІV п.1.1, п.1.2 ст.1, п.2.1, п.2.3 ст.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу ОВС України та п.4 ст.12 Закону України "Про міліцію" звільнено з органів внутрішніх справ дільничного інспектора міліції СДІМ Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області капітана міліції ОСОБА_1 (а.с. 92).
Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу УМВС України в Полтавській області №797 від 23.07.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з оскарженого наказу 23.06.2015 в м. Кременчук біля буднику № 39 по вул. Першотравневій дільничний інспектор міліції СДІМ Кременчуцького МВ УМВС капітан міліції ОСОБА_1 під час затримання громадянина ОСОБА_3 за порушення ним вимог ч. 1 ст. 178 КУпАП та ст. 185 КУпАП, явно перевищив свої повноваження наніс останньому тілесні ушкодження у вигляді синців і саден обличчя, шиї, правої руки і грудної клітки, які згідно акту СМІ від 24.06.2015 № 665 за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Позивач у позовній заяві наполягав на тому, що наніс тілесні ушкодження ОСОБА_3 діючи виключно у відповідності до вимог пункту 3 статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, а саме: особи рядового і начальницького складу не несуть дисциплінарної відповідальності в разі, якщо шкода завдана правомірними діями внаслідок сумлінного виконання наказу начальника або виправданого за конкретних умов службового ризику.
Надаючи оцінку вказаним твердженням позивача суд виходить з такого.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, що затверджений Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV.
В силу положень статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
За змістом статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
Аналіз наведених положень Дисциплінарного статуту є підставою для висновку про те, службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені.
Так, позивач в позовній заяві зазначив, що 23 червня 2015 ним було складено протокол за статтею 185 КУпАП про адміністративне затримання ОСОБА_3 /а. с. 13-14/. Відповідно до вказаного протоколу при особистому огляді виявлені такі тілесні ушкодження: гематома біля лівого ока, сліди подряпин від наручників на правій руці, зі слів розсічена верхня губа.
Про застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, а також про будь-які ушкодження або смерть, які спричинені особі внаслідок застосування працівником міліції заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї, працівник міліції негайно та письмово доводить до відома безпосереднього начальника для сповіщення прокуророві (частина 5 статті 12 Закону України "Про міліцію" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 07.11.2015)).
ОСОБА_1 у своєму рапорті, зареєстрованому в Кременчуцькому міському відділі УМВС України в Полтавській області 23.06.2015 № 10579, зазначив, що позивач 23.06.2015 близько 16 години 00 хвилин, перебуваючи у форменому одязі біля б. 33 по вул. Першотравневій м. Кременчука, виявив, що громадянин розпивав у громадському місці алкогольний напій пиво. Позивач пояснив, що зробив зауваження громадянину, який виявився ОСОБА_3, та роз'яснив про заборону розпивати алкогольні напої у громадському місці. Також позивач пояснив ОСОБА_3, що за фактом розпиття алкогольного напою у громадському місці буде складено протокол про адміністративне порушення та запропонував ОСОБА_3 пройти до пункту охорони громадського порядку. Зі слів позивача, у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 відмовився підкоритись законній вимозі працівника міліції позивачем була зроблена спроба примусово доставити правопорушника до приміщення пункту охорони громадського порядку, проте ОСОБА_3 не підкорився та здійснював протидію законним вимогам працівника міліції, а саме: почав боротись з ОСОБА_1, порвав працівникові міліції формену рубашку, хапав за штани у присутності запрошеного в якості свідка, особа якого на даний час не розголошується /а. с. 108-109/.
Як визначено частиною першою статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України /частина четверта статті 14 Дисциплінарного статуту/.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року №230 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2013 року за №541/23073.
Пунктом 2.1. вказаної Інструкції передбачено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами РНС службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника /пункт 2.6 Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України/.
За вказаним рапортом позивача та на підставі наказу Кременчуцького МВ УМВС України в Полтавській області від 24.06.2015 № 185 було проведено службове розслідування за фактом застосування заходів фізичного впливу та спеціального засобу "наручники" капітаном міліції ОСОБА_1, дільничним інспектором міліції сектору ДІМ Кременчуцького МВ. Висновком від 01.07.2015 за вказаним службовим розслідуванням було встановлено, що застосування заходів фізичного впливу та спеціального засобу "Наручники" капітаном міліції ОСОБА_1 визнано правомірним /а. с. 102-103/. Вказаний висновок було зроблено, серед іншого, на підставі того, що підтвердити та спростувати факт безпідставного нанесення тілесних ушкоджень громадянину ОСОБА_3 працівником міліції Кременчуцького МВ не виявилось можливим у зв'язку з суттєвими протиріччями у поясненнях ОСОБА_3 та поясненнях опитаних осіб. Комісія, що проводила службове розслідування, дійшла висновку, що виявлені в ході службового розслідування протиріччя можливо усунути лише шляхом проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, що не входить до компетенції комісії з проведення службового розслідування.
Отже, комісією Кременчуцького МВ, що проводила службове розслідування за рапортом капітана міліції ОСОБА_1 про застосування заходів фізичного впливу та спецзасобу "наручники" до гр. ОСОБА_3, не встановлювався факт правомірності застосування заходів примусу у вигляді нанесення тілесних ушкоджень гр. ОСОБА_3 капітаном міліції ОСОБА_1
24.06.2015 ОСОБА_3 до чергової частини Кременчуцького МВ подано заяву про заподіяння йому тілесних ушкоджень. За вказаною заявою порушено кримінальне провадження, яке було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12015170090002381 від 24 червня 2015 року, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Факт нанесення ОСОБА_3 легких тілесних ушкоджень також підтверджується висновком експерта № 665 від 24.06.2015 /а. с. 117/.
За вказаним фактом та на підставі наказу УМВС України у Полтавській області було проведено службове розслідування, результати якого оформлені висновком від 14.07.2015. Відповідно до вказаного висновку, встановлено, що відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування, а саме: порушення кримінального провадження за № 12015170090002381 від 24.06.2015 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 125 КК України за зверненням гр. ОСОБА_3 по факту нанесення йому 23.06.2015 тілесних ушкоджень під час затримання працівником міліції, повністю підтвердились. Також комісія у висновку від 14.07.2015 не погодилась з висновками службового розслідування Кременчуцького МВ УМВС від 03.07.2015. Також комісія, що проводила службове розслідування, дійшла висновку про звільнення з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1 за скоєння вчинку, що дискредитує звання особи рядового та начальницького складу, нехтування інтересам служби, Присяги працівника органів внутрішніх справ України, що виявилось у низьких моральних якостях та негативно вплинуло на авторитет міліції як органу державної влади, в порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, розділу IV, ст. 1, п. 1.1, п. 1.2, ст. 2, п. 2.1, п. 2.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу ОВС України, ст. 268 КУпАП та п. 4 ст. 12 Закону України "Про міліцію" /а. с. 98-101/.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами позивач наніс громадянину ОСОБА_3 тілесні ушкодження внаслідок незгоди останнього пройти до пункту охорони громадського порядку для складення протоколу про адміністративне правопорушення (розпивання спиртних напоїв у громадському місці).
Відповідно до статті 11 Закону України "Про міліцію" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність 07.11.2015) міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право, серед іншого, вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу.
Так, позивач як в рапорті, зареєстрованому в Кременчуцькому міському відділі УМВС України в Полтавській області 23.06.2015 № 10579, так і в позовній заяві зауважив, що ОСОБА_3 самостійно припинив розпивання спиртних напоїв, проте не погодився з пропозицією позивача пройти до пункту охорони громадського порядку для складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Суд зазначає, що у відповідності до вимог частини 4 статті 12 Закону України "Про міліцію" у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і має зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян.
Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків (частина 1 статті 14 Закону України "Про міліцію").
Натомість, як повідомив позивач у письмових поясненнях від 26.06.2015 /а. с. 109, 112-113/, від 02.12.2015 /а. с. 188-189/ заходи примусу до ОСОБА_3 позивач застосував після того, як ОСОБА_3 почав ображати позивача нецензурною лайкою. До того ж, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у ОСОБА_1 не було зафіксовано жодних тілесних ушкоджень /а. с. 112 - зворотній бік/, в той час як ОСОБА_3 отримав легкі тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експерта № 665 від 24.06.2015 /а. с. 117/, внаслідок застосування заходів примусу ОСОБА_1, що спростовує твердження позивача, що заходи примусу були ним застосовані до ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що останній почав бити працівника міліції ОСОБА_1
Отже, в даному випадку позивач перевищив міру застосування примусу, необхідну для виконання покладених на міліцію обов'язків.
Відповідно до частини 6 статті 12 Закону України "Про міліцію" перевищення повноважень по застосуванню сили, в тому числі спеціальних засобів і зброї, тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Що стосується службової дисципліни, то її сутність, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України щодо її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень (в тому числі і звільнення), порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ".
Відповідно до частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 2 Дисциплінарного статуту дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
У відповідності до статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, в тому числі, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.
Відповідно до частини першої статті 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За приписами статті 12 Дисциплінарного статуту на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з органів внутрішніх справ.
Статтею 14 цього ж Статуту визначений порядок накладення таких дисциплінарних стягнень.
За змістом пункту 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ. При цьому звільнення проводиться з урахуванням вимог пункту 62 цього Положення, тобто у запас Збройних Сил України або у відставку.
Як вбачається з оскарженого наказу УМВС України в Полтавській області №797 від 23.07.2015 позивача було звільнено за скоєння вчинку, що дискредитує звання особи рядового і начальницького складу, нехтування інтересами служби, Присягою працівника органів внутрішніх справ України, що виявилось у низьких моральних якостях та негативно вплинуло на авторитет міліції як органу державної влади, порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, розділу ІV п.1.1, п.1.2 ст.1, п.2.1, п.2.3 ст.2 Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу ОВС України та п.4 ст.12 Закону України "Про міліцію".
Отже, звільнення позивача відбулося за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, що є окремою підставою звільнення і не є видом дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, проте факт скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, який став підставою для звільнення, повинен бути доведеним.
Суд зауважує, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ за вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, було підтверджено висновком за результатами службового розслідування. При цьому, проведення такого розслідування та встановлення обставин фактичної дійсності законодавцем віднесено до компетенції органу внутрішніх справ.
Натомість, твердження позивача щодо протиправності оскарженого рішення УМВС України в Полтавській області ґрунтується на доводах про те, що кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170090002381 від 24 червня 2015 року за заявою ОСОБА_3 щодо нанесення йому тілесних ушкоджень, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, закрито у зв'язку з відсутністю в діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України. Також, позивач наголошував на тому постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08.10.2015 у справі № 524/5589/15-п ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП України (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків) /а. с. 15/.
Позивач у письмових поясненнях, наданих 02.12.2015 /а. с. 188-189/ зазначив, що при спробі примусово супроводити ОСОБА_3 до пункту охорони громадського порядку, ОСОБА_3 лівою рукою схопив позивача, спричинивши фізичного болю. Вказаний вчинок ОСОБА_3 вивів позивача зі спокійного стану та розлютив і позивач почав бити ОСОБА_3 по обличчю кулаком лівої руки.
Надаючи правову оцінку зазначеним доводам, суд виходить з положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Суд також враховує приписи статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Аналізуючи наведені положення, суд зауважує, що висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.
Аналогічну думку викладено у листі Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року №2379/12/13-12 "Щодо застосування статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України".
При цьому суд зазначає, що в силу наведених вище положень Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, які є спеціальними нормативно-правовими актами з питань проходження служби в органах внутрішніх справ, наявність судового рішення, яким буде встановлено вину особи у вчиненні адміністративного проступку, не є визначальним для проведення службового розслідування та застосування до особи дисциплінарних стягнень. Навпаки, встановлення обставин фактичної дійсності у даному випадку належить до компетенції робочої групи, якій доручено проведення такого службового розслідування та саме висновок такого розслідування є підставою для відповідного реагування, зокрема, застосування до винних осіб дисциплінарних стягнень.
Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджені наказом МВС України 22 лютого 2012 року № 155, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 року за № 628/20941 (далі - Правила поведінки), встановлюють моральні зобов'язання працівника органів внутрішніх справ, зокрема пунктом 4.1 розділу ІІІ "Моральні основи служби в органах внутрішніх справ" визначено, що працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе такі моральні зобов'язання:
визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності;
бути прикладом безумовного дотримання вимог законів та службової дисципліни в професійній діяльності та приватному житті, залишатися за будь-яких обставин чесним і непідкупним, відданим інтересам служби;
ставитися нетерпимо до будь-яких дій, які ображають та принижують людську гідність, заподіюють біль і страждання, являють собою тортури, жорстокість, нелюдське поводження з людьми.
Також, поведінка працівника органів внутрішніх справ завжди і за будь-яких обставин має бути бездоганною, відповідати високим стандартам професіоналізму і морально-етичним принципам стража правопорядку. Ніщо не повинно паплюжити ділову репутацію та авторитет працівника (пункт 1.1 розділ IV "Професійно-етичні правила поведінки працівника органів внутрішніх справ" Правила поведінки).
Відповідно до пункту 1.2 Правил поведінки норми професійної етики вимагають від працівника:
поводитися з почуттям власної гідності, доброзичливо і відкрито, уважно і ввічливо, викликаючи у громадян повагу до органів внутрішніх справ і готовність співпрацювати з ними;
постійно контролювати свою поведінку, почуття і емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на службові рішення, уміти передбачати наслідки своїх вчинків і дій.
Працівник повинен пам'ятати, що аморальна поведінка, нерозбірливість і неохайність в особистих стосунках, відсутність навичок самодисципліни і розбещеність, балакучість і незібраність завдають непоправної шкоди його власній репутації і авторитету органів внутрішніх справ у цілому (пункт 1.3 Правил поведінки).
Совість, професійний обов'язок, честь і гідність є головними моральними орієнтирами на службовому шляху захисника правопорядку і складають моральний стрижень особистості працівника органів внутрішніх справ (пункт 2.1 Правила поведінки).
Професійний обов'язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки (пункт 2.2 Правила поведінки).
Етичний кодекс працівника органів внутрішніх справ України, схвалений колегією МВС України 05 жовтня 2000 року за № 7КМ/8, також зобов'язує працівника міліції у службових та позаслужбових стосунках з людьми, в особистій поведінці бути зразком чесності, чемності, тактовності, зовнішньої охайності і внутрішньої дисциплінованості, культури спілкування, зокрема мовної (пункт 7). Виявляти стійкість, принциповість, непримиренність у боротьбі зі злочинністю, мужність і сміливість, високу фізичну, вольову та інтелектуальну готовність до дій у складних, нестандартних ситуаціях (пункт 8). Критично ставитися до власних професійних якостей та поведінки. Постійно працювати над самовдосконаленням, підвищенням свого професійного та загальнокультурного рівня (пункт 9). Стверджувати та відстоювати честь і гідність правоохоронця як посадової особи, уповноваженої державою і народом України захищати законні права і інтереси громадян. Всіляко сприяти підвищенню авторитету органів внутрішніх справ серед населення (пункт 10). У разі недотримання взятих зобов'язань бути готовими понести відповідальність, передбачену законодавством України, іншими чинними нормативними актами, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ (пункт 11).
Суд звертає увагу, що позивачем не спростовано того факту, що застосування заходів примусу до ОСОБА_3 (нанесення тілесних ушкодження та застосування спецзасобів - наручників) відбулось у зв'язку з втратою позивачем самоконтролю та застосування сили, що перевищила міру, необхідну для виконання покладених на міліцію обов'язків.
Отже, факт скоєння позивачем вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України знайшли своє підтвердження, а тому звільнення є обґрунтованим.
В силу положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
У спірних відносинах суб'єкт владних повноважень - УМВС України в Полтавській області, діяв на виконання приписів закону, відповідно до встановлених законом повноважень та з дотриманням встановленої законом процедури і форми прийняття рішення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що видавши оскаржений наказ УМВС України в Полтавській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом.
Проходження служби в органах внутрішніх справ, зважаючи на її специфіку та підвищену увагу суспільства, вимагає від особи надзвичайної дисциплінованості та відповідальності за свої дії і вчинки. Матеріалами справи підтверджено, що позивач неодноразово попереджався про притаманні даному виду публічної служби обмеження, необхідність дотримання вимог законодавства щодо неухильного виконання положень Присяги працівника органів внутрішніх справ, статутів і наказів начальників. Відповідно до змісту Присяги працівника органів внутрішніх справ, яку позивач приймав, він клявся завжди бути гуманним, чесним, сумлінним і дисциплінованим.
За вищенаведеного, суд вважає, що застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ відповідає характеру та тяжкості вчиненого ОСОБА_1 дисциплінарного проступку. А відтак, підстави для скасування оскарженого наказу - відсутні.
Отже, у задоволенні позову в даній частині необхідно відмовити.
Як наслідок, не належать до задоволення і позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді та зобов'язання відповідача виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
За таких обставин, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Кременчуцького міського відділу УМВС України в Полтавській області про скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2015 року.
Суддя Р.І. Молодецький