ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.12.2015Справа №910/28071/15
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»
про стягнення заборгованості, -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Сперкач І.О. (представник за довіреністю №15/452 від 20.10.2015р.);
від відповідача: не з'явились.
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (надалі також - відповідач) суми заборгованості у розмірі 48 279,03 грн., з якої 47 514,49 грн. сума основної заборгованості, 39,15 грн. сума 3% річних та 725,39 грн. сума інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за Генеральним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №39/3921765/1005/15 від 15.01.2015р., зокрема, не перерахував позивачу суму страхового платежу.
Під час перебування справи в провадженні позивачем було подано заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, у зв'язку зі сплатою основної суми боргу відповідачем, та заявлено до стягнення з останнього суму 3% річних в розмірі 386,62 грн. і суму інфляційних втрат в розмірі 723,80 грн.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву до матеріалів справи, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись при цьому на те, що ним сплачено суму основного боргу в розмірі 47 514,49 грн. до моменту звернення позивача до суду з позовною заявою, а тому у позивача відсутні підстави нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/28071/15, розгляд призначено на 01.12.2015р.
В судовому засіданні 01.12.2015р. в справі було оголошено перерву до 10.12.2015р.
В судове засідання 10.12.2015р. представник від відповідача не з'явився, заяв та клопотань до суду не надіслав.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників прокурора та позивача-1 не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 10 грудня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
15.01.2015р. між позивачем (страховик за Договором) та відповідачем (страхувальник за Договором) було укладено Генеральний договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №39/3921765/1005/15 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 3.1. Договору предметом є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована. шкоди,заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Пунктом 6.2. Договору визначено, що страховий платіж становить 63 352,65 грн.
У відповідності до п. 6.3. Договору страховий платіж, зазначений у пункті 6.2. Договору повинен бути сплачений безготівково шляхом перерахування на рахунок або готівкою в касу страховика частинами:
- перша частина страхового платежу у розмірі 15 838,16 грн. по (включно) 19.01.2015р.;
- друга частина страхового платежу у розмірі 15 838,16 грн. по (включно) 18.04.2015р.;
- третя частина страхового платежу у розмірі 15 838,16 грн. по (включно) 18.07.2015р.;
- четверта частина страхового платежу у розмірі 15 838,17 грн. по (включно) 18.10.2015р.
Згідно з п. 6.4. Договору чергові страхові частини страхового платежу страхувальник сплачує відповідно до графіку сплати, передбаченого у п. 6.3. договору без надання страховиком окремих рахунків.
Відповідачем у порядку визначеному п. 6.2. Договору було сплачено на рахунок позивача першу частину страхового платежу в розмірі 15 838,16 грн., про що свідчить наявна в матеріалах справи копія платіжного доручення №2088 від 17.01.2015р. на зазначену суму.
Спір в даній справі виник внаслідок того, що відповідачем в порушення умов договору не було своєчасно здійснено оплату другої, третьої та четвертої частини страхових платежів.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він і є договором страхування.
Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Пунктом 1 частини 1 статті 989 Цивільного кодексу України встановлено, що страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та відповідно до ст. 629 ЦК України договір, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи згідно платіжного доручення №2088 від 17.01.2015р. відповідачем перераховано на рахунок позивача першу частину страхового платежу в розмірі 15 838,16 грн.
Відповідно до п. 7.1. Договору він діє з 00:00 год. 19.01.2015р. по 24:00 год. 18.01.2016р. за умови дотримання вимог п.п. 7.2.-.7.3. Договору.
Згідно з п. 7.2. Договору поліс щодо кожного окремого забезпеченого транспортного засобу, виданому відповідно до даного договору, набирає чинності з дати, зазначеної у відповідному полісі, але не раніше моменту надходження страхового платежу за договором (його першої частини) у повному обсязі та діє до дати, зазначеної у полісі.
Відповідно до п. 7.3. Договору у разі несплати та (або) сплати не в повному обсязі страхового платежу за договором (його першої частини) у строки, зазначені у п. 6 договору, договір і поліси вважаються такими, що не набрали чинності.
Відповідно до ст. 983 Цивільного кодексу України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки відповідачем було здійснено позивачу оплату першої частини страхового платежу, договір є таким, що набрав чинності.
В подальшому у зв'язку з не проведенням відповідачем сплат страхових платежів, позивачем було надіслано відповідачу претензію №03-08/12755 від 21.10.2015р., якою вимагалось від останнього здійснити погашення існуючої заборгованості.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно платіжного доручення №7597 від 26.10.2015р. відповідачем було перераховано позивачу другу, третю та четверту частини страхового платежу в загальному розмірі 47 514,49 грн.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 8.2.1. Договору страхувальник зобов'язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати страхові платежі.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем було порушено своє зобов'язання щодо вчасної сплати другої, третьої та четвертої частин страхового платежу.
Так, прострочення оплати частин страхових платежів у відповідача виникло:
- по другій частині страхового платежу в розмірі 15 838,16 грн. прострочення розпочалось з 19.04.2015р.;
- по третій частині страхового платежу у розмірі 15 838,16 грн. прострочення розпочалось з 19.07.2015р.;
- по четвертій частині страхового платежу у розмірі 15 838,17 грн. прострочення розпочалось з 19.10.2015р.
У зв'язку з проведенням відповідачем сплати всіх частин страхового платежу на суму в розмірі 47 514,49 грн. згідно платіжного доручення №7597 від 26.10.2015р., то прострочення відповідача припинилось 26.10.2015р., в день сплати останнім повної суми страхового платежу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач, користуючись наданим йому ст. 625 ЦК України правом, просить стягнути з відповідача суму 3% річних в розмірі 386,62 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 723,80 грн., нарахованих за період з 19.07.2015р. по 25.10.2015р.
Відповідач заперечуючи проти нарахування йому 3% річних та інфляційних зазначає, що оскільки ним сплачено суму основного боргу в розмірі 47 514,49 грн. до моменту звернення позивача до суду з позовною заявою, то у позивача відсутні підстави нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. (ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. (ст. 34 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням встановлених в даній справі обставин, твердження відповідача, викладені в його відзиві на позовну заяву, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки судом встановлено факт допущення відповідачем порушення строків проведення сплат другої, третьої та четвертої частин страхового платежу.
Окрім того, помилковим є твердження відповідача щодо того, що строк проведення сплат частин страхового платежу виник у останнього з моменту отримання претензії від позивача, оскільки термін виконання, визначений положеннями ст. 530 Цивільного кодексу України, встановлений сторонами в п. 6.3. Договору і є незмінним.
Таким чином, враховуючи викладене, судом встановлено обґрунтованість нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних втрат на суму основного зобов'язання у зв'язку з допущенням порушення строків оплати частин страхового платежу згідно умов Договору.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).
Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.
Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши наведені позивачем в позовних матеріалах розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних, судом визнано їх обґрунтованими та такими, що здійснені в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України та листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.
Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в справі №910/28071/15 підлягають задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми 3% річних в розмірі 386,62 грн. та інфляційних втрат в розмірі 723,80 грн.
Судовій збір позивача в розмірі 1 218,00 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (код ЄДРПОУ 37859096, адреса: 04205, м. Київ, проспект Оболонський, 35-А, офіс 301) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» (код ЄДРПОУ 23510137, адреса: 01032, м. Київ, бул. Т.Шевченка, 37/122) суму 3% річних в розмірі 386,62 грн. (триста вісімдесят шість гривень 62 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 723,80 грн. (сімсот двадцять три гривни 80 копійок) та судовий збір в розмірі 1 218,00 грн.(одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.12.2015р.
Суддя С.М. Морозов