ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.12.2015Справа №910/27821/15
За позовом Дочірнього підприємства «Управління спеціальних машин №2» Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація»
до Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління»
про стягнення 105 676,97 грн., -
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Грицюк Н.В. (представник за довіреністю №7а від 05.11.2014р.);
від відповідача: не з'явились.
Дочірнє підприємство «Управління спеціальних машин №2» Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація» (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління» (надалі також - відповідач) суми в розмірі 105 676,97 грн., а саме, суми 3% річних за непогашення основного боргу в розмірі 5 295,15 грн., суми 3% річних за непогашення штрафних санкцій в розмірі 1 246,40 грн., суми інфляційних втрат за непогашення основного боргу в розмірі 79 697,10 грн. та суми інфляційних втрат за непогашення штрафних санкцій в розмірі 19 438,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач продовжує невиконувати взяті на себе зобов'язання за Договором купівлі-продажу №17/10 від 17.10.2013р. щодо погашення основного боргу, стягнутого за рішенням Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р., окрім того, не виконує свої зобов'язання щодо погашення штрафних санкцій, стягнутих за вказаних рішенням.
Відповідачем надано до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що нині у відповідача існує грошова заборгованість у сумі 304 141,38 грн. за рішенням Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2015р. суддею Морозовим С.М. порушено провадження у справі №910/27821/15 та призначено її до розгляду на 01.12.2015р.
В судовому засіданні 01.12.2015р. розгляд справи було відкладено до 10.12.1015р., у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.
В судове засідання 10.12.2015р. представник від відповідача не з'явився повторно, заяв та клопотань до суду не надіслав.
Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.
При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
В судовому засіданні 10 грудня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
17.10.2013р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі - продажу №17/10 (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору позивач зобов'язується передати у власність відповідача, а відповідач прийняти й оплатити КРАН ДЄК -251 (інвентарний номер 2747, 1980 року випуску).
Відповідно до п. 2.1. Договору сторони погодили вартість товару в сумі 300 000, 00 грн.
На виконання умов Договору позивач передав відповідачу у власність КРАН ДЄК -251 (інвентарний номер 2747, 1980 року випуску), що підтверджується Актом приймання - передачі від 30.10.2013 року.
Пунктом 2.2. Договору вказаного договору передбачено обов'язок відповідача по повній оплаті за товар протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання акту приймання-передачі товару.
14 травня 2014 року відповідачем позивачу платіжним дорученням №621 в якості оплати за поставлений товар було сплачено 95 000, 00 грн. Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р. позивач у відповідності до вимог умов Договору передав у власність відповідача товар КРАН ДЄК -251 (інвентарний номер 2747, 1980 року випуску) на суму 300 000 грн., а відповідач розрахувався з позивачем лише частково, у зв'язку з чим утворилась заборгованість з основного зобов'язання на суму в розмірі 205 000,00 грн.
Встановивши факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за Договором рішенням Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р. було стягнуто з відповідача суму основного боргу у розмірі 205 000,00 грн., суму штрафу в розмірі 50 000,00 грн., суму 3% річних в розмірі 6 589,11 грн. та інфляційних втрат в розмірі 36 588,27 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив про те, що відповідач по теперішній час не погасив існуючу заборгованість, що стало підставою для захисту порушеного права позивачем у суді.
Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно із частиною 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Окрім того, відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, враховуючи викладене, факти встановлені рішенням Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р. не потребують доказування знову під час розгляду даної справи.
Таким чином, факт порушення відповідачем умов Договору щодо вчасного проведення розрахунку з позивачем є доведеним, що також не заперечується відповідачем та викладено у відзиві, долученому до матеріалів справи.
У зв'язку з зазначеним порушення позивач просить стягнути з відповідача:
- суму 3% річних за непогашення основного боргу в розмірі 5 295,15 грн. за період з 26.11.2014р. по 06.10.2015р.,
- суму 3% річних за непогашення штрафних санкцій в розмірі 1 246,40 грн. за період з 07.12.2014р. по 06.10.2015р.,
- суму інфляційних втрат за непогашення основного боргу в розмірі 79 697,10 грн. за період з грудня 2014 року по серпень 2015 року,
- суму інфляційних втрат за непогашення штрафних санкцій в розмірі 19 438,32 грн. за період з грудня 2014 року по серпень 2015 року.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. №23/466 та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997р. №62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012р. №52/30).
Окрім того, індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України №40/487 від 02.02.2012 р. та №15/065-11 від 01.02.2012р.
Зокрема, в постанові Вищого господарського суду України №15/065-11 від 01.02.2012р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Окрім того, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
У відповідності до п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» №01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Перевіривши наведений позивачем розрахунки суми 3% річних за непогашення основного боргу в розмірі 5 295,15 грн., суми інфляційних втрат за непогашення основного боргу в розмірі 79 697,10 грн. та суми інфляційних втрат за непогашення штрафних санкцій в розмірі 19 438,32 грн., судом встановлено, що здійснені вони вірно та у відповідності з чинним законодавством України, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку суми 3% річних за непогашення штрафних санкцій в розмірі 1 246,40 грн., судом встановлено, що позивачем здійснено помилку в розрахунку кількості днів прострочення та визначення періоду нарахування 3% річних, а саме невірно вибрано дату набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р., від якої ведеться відлік періоду прострочення.
Так, в своїх розрахунках позивач встановив, що рішення Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р. набрало законної сили з 07.12.2014р., що не є вірним з огляну на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України).
Як встановлено судом, під час розгляду справи №910/18295/14 в судовому засіданні 26.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, а повний текст рішення підписано 01.12.2014р.
Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва №910/18295/14 від 26.11.2014р. набрало законної сили 12.12.2014р.
Отже, з урахуванням п. 7.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р., обґрунтованим є нарахування 3% річних за непогашення штрафних санкцій саме за період з 13.12.2014р. (день наступний за днем набрання законної сили судового рішення) по 06.10.2015р., а тому суд, здійснивши власний розрахунок суми 3% річних за непогашення штрафних санкцій за вказаний період, встановив, що вона складає 1 224,66 грн., отже зазначена позовна вимога в справі №910/27821/15 підлягає частковому задоволенню на вказану суму.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/27821/15 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача на користь позивача суми 3% річних за непогашення основного боргу в розмірі 5 295,15 грн., суми 3% річних за непогашення штрафних санкцій в розмірі 1 224,66 грн., суми інфляційних втрат за непогашення основного боргу в розмірі 79 697,10 грн. та суми інфляційних втрат за непогашення штрафних санкцій в розмірі 19 438,32 грн., в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судовій збір позивача в розмірі 1 584,82 грн., відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно сумі задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судовий збір», Цивільного кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Спеціалізоване будівельно-монтажне управління» (код ЄДРПОУ 04012922, адреса: 01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, 2) на користь Дочірнього підприємства «Управління спеціальних машин №2» Товариства з обмеженою відповідальністю «УБК Будмеханізація» (код ЄДРПОУ 05503256, адреса: 01013, м. Київ, провулок Деревообробний, 3) суму 3% річних за непогашення основного боргу в розмірі 5 295,15 грн. (п'ять тисяч двісті дев'яносто п'ять гривень 15 копійок), суму 3% річних за непогашення штрафних санкцій в розмірі 1 224,66 грн. (одна тисяча двісті двадцять чотири гривни 66 копійок), суму інфляційних втрат за непогашення основного боргу в розмірі 79 697,10 грн. (сімдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто сім гривень 10 копійок), суму інфляційних втрат за непогашення штрафних санкцій в розмірі 19 438,32 грн. (дев'ятнадцять тисяч чотириста тридцять вісім гривень 32 копійки) та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 584,82 грн. (одна тисяча п'ятсот вісімдесят чотири гривни 82 копійки).
3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.12.2015р.
Суддя С.М. Морозов