Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Симона Петлюри, 16 тел. 235-24-26
Іменем України
"24" листопада 2015 р. Справа № 911/4297/15
Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», м. Боярка
до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», м. Славутич
про зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
позивача:не з'явились, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
відповідача:ОСОБА_1 - дов. від 12.01.2015 № 2-ЮВ; ОСОБА_2 - дов. від 17.09.2015 № 35-ЮВ
суть спору:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі - позивач) до Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі - відповідач) про:
- визнання недійсним п. 4.2 договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в частині тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» у розмірі 128,40 грн., крім того ПДВ - 26,68 грн., разом 154,08 грн.;
- зобов'язання відповідача укласти додаткові угоди № 2, 3 та 4 до договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в редакції ПАТ «Київоблгаз»;
- зобов'язання відповідача підписати уповноваженим представником та скріпити печаткою акти приймання-передачі газу за лютий та березень 2015, поставленого згідно договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в редакції ПАТ «Київоблгаз».
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний пункт 4.2 договору в частині встановленого тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» суперечить тарифу встановленому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами, постачання природного газу» від 30 квітня 2014 року № 578, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України Також позивач вказує на ухилення відповідачем від укладення додаткових угод № 2, 3, 4 до договору та підписання актів приймання-передачі газу за лютий та березень 2015 в редакції ПАТ «Київоблгаз».
Позивач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Проте, від нього надійшло клопотання, в якому позивач просить суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника позивача, оскільки останній бере участь в іншому судовому засіданні.
Розглянувши подане клопотання про відкладення розгляду справи суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають до господарського суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства. Таким чином, представник відповідача, який на час розгляду даної справи перебуває в іншому судовому засіданні, не є єдиним можливим законним представником, за відсутності якого справа не може бути розглянута.
Присутні в судовому засіданні представники відповідача проти позовних вимог заперечують з підстав викладених в відзиві на позовну заяву та доповненнях до відзиву, які зводяться до того, що позивачем не доведено існування обставин, які у відповідності до законодавства можуть виступати підставами для визнання правочину недійсним; відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору. З огляду на зазначене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що неявка позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Між сторонами у справі було укладено договір на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-10010014310862-11110118 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач - постачальник протягом 2015 року здійснює відповідачу - споживачу постачання природного газу (далі - газ) в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору).
Згідно п. 4.1 договору розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюється за цінами, що встановлюються Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
Відповідно до п. 4.2 договору ціна за 1000 м3 природного газу без урахування ПДВ, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки в розмірі 2%, тарифів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» на постачання природного газу становить 5900 грн., крім того ПДВ - 1180 грн., разом 7080 грн. Крім того, споживач сплачує постачальнику: тариф на постачання природного газу за регульованим тарифом - 40,10 грн., крім того ПДВ - 8,02 грн., разом 48,12 грн., тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» 128,40 грн., крім того ПДВ - 25,68 грн., разом 154,08 грн., збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ у розмірі 2 відсотків - 118 грн., крім того ПДВ -23,60 грн., разом 141,60 грн. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб.м природного газу складає 7423,80 грн.
Цей договір набуває чинності з дати підписання та, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України, поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01.01.2015 та діє до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 10.1 договору).
Додатковою угодою від 26.02.2015 № 1 до договору сторони змінили умови договору та доповнили п. 4.2 такими умовами: «З 01.02.2015 ціна за 1000 м3, природного газу без урахування ПДВ, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки в розмірі 2%, тарифів на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» на постачання природного газу становить 5700 грн., крім того ПДВ - 1140 грн., разом 6840 грн. Крім того, споживач сплачує постачальнику: тариф на постачання природного газу за регульованим тарифом - 40,10 грн., крім того ПДВ - 8,02 грн., разом 48,12 грн., тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» 128,40 грн., крім того ПДВ - 25,68 грн., разом 154,08 грн., збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ у розмірі 2 відсотки - 114 грн., крім того ПДВ - 22,80 грн., разом 136,80 грн. Таким чином, сума до сплати за 1000 куб.м. природного газу складає 7179 грн.».
Звертаючись з даним позовом позивач зазначає, що застосування тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз», що зазначений у п. 4.2 договору, у розмірі 128,40 грн. є таким, що не відповідає установленому тарифу для категорії споживачів, власні газопроводи яких підключені безпосередньо до магістральних газопроводів у п. 3 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами, постачання природного газу» від 30 квітня 2014 року № 578, що діяла до 31.03.2015, яким визначено тариф у розмірі 325,60 грн. за 1000 м3 без урахування податку на додану вартість.
Також позивач зазначає, що з 01 квітня 2015 року постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами, постачання природного газу» від 3 березня 2015 року № 503 установлено тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами для споживачів, власні газопроводи яких безпосередньо підключені до магістральних газопроводів, у розмірі 615,10 грн. за 1000 м3 без урахування податку на додану вартість.
Позивач вважає, що встановлення для відповідача в укладеному між сторонами договорі тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами іншого аніж тарифу, що передбачений вищезазначеними постановами суперечить їм, а тому оскаржуваний п. 4.2 договору в частині встановленого тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» повинен бути визначений недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів (абз. 2, 3 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11).
Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (абз. 4 підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України правочин зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей..
Як вбачається з матеріалів справи, договір на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-10010014310862-11110118, укладений між сторонами у справі за результатами конкурсних торгів, в яких позивач став переможцем.
Конкурентний спосіб укладання господарських договорів, відрізняється від загального порядку їх укладання, який визначений ст. 181 ГК України. У межах конкурентного способу замовник акцептує тендерну пропозицію, що визнана найкращою за результатами оцінки. За таких обставин, умови про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків прямо передбачених чинним законодавством.
Наведене випливає зі змісту ч. 5 ст. 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» відповідно до якого умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених цим Законом.
Приймаючи участь у конкурсних торгах, позивач знав про його умови, свідомо погодився на них та сам запропонував конкретну ціну для одержання перемоги у конкурсі.
Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами, постачання природного газу», на які позивач посилається не є належним доказом, який би підтверджував недійсність оспорюваного п. 4.2 договору та не є обставиною, з якою закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення.
Доказів наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним на момент його вчинення позивач суду не надав.
Оскільки позивач не довів обставини, з якими закон пов'язує можливість визнання спірного п. 4.2 договору недійсним в судовому порядку, суд дійшов висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог у вказаній частині, в зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.
Враховуючи, що зазначеними вище постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про встановлення загального тарифу на транспортування природного газу, тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами, постачання природного газу» установлено інший тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз», аніж той, який зазначений в п. 4.2 договору, позивач надіслав на адресу відповідача додаткові угоди №№ 2, 3, 4 до договору, предметом яких було, зокрема, внесення змін до п. 4.2 договору в частині тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз».
Разом з тим, відповідач повернув зазначені додаткові угоди без погодження та повідомив, що умовами договору в частині тарифу на транспортування природного газу магістральними трубопроводами ПАТ «Укртрансгаз» у розмірі 128,40 грн. без ПДВ погоджені сторонами відповідно до переговорної процедури закупівлі, визначеної розділом VIII Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 № 1197-VIII.
У зв'язку з чим, позивач звернувся з даним позовом про зобов'язання відповідача укласти додаткові угоди № 2, 3 та 4 до договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в редакції ПАТ «Київоблгаз».
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Чинним законодавством в окремих випадках передбачений такий спосіб захисту, як зобов'язання укласти договір, визнати укладеним договір в відповідній редакції, якщо обов'язковість укладення договору чітко передбачена законом.
Разом з тим, відповідач не є суб'єктом господарювання, на який покладено обов'язок щодо укладання спірних додаткових угод до договору, укладання спірних додаткових угод до договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки відсутня пряма вказівка Закону про це, і відповідач не має наміру укладати такі додаткові угоди до договору на умовах позивача, умови договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-10010014310862-11110118 не містять положення про обов'язковість укладення додаткових угод до нього за рішенням суду. Доказів протилежного позивач суду не надав.
Оскільки між сторонами у справі не було досягнуто згоди з усіх істотних умов додаткових угод до договору, укладання спірних додаткових угод до договору не є обов'язковим для відповідача, оскільки відсутня пряма вказівка Закону про це, відповідач не має наміру укладати такий договір, умови на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-10010014310862-11110118 не містять положення про обов'язковість укладення додаткових угод до нього за рішенням суду, а також враховуючи те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, то у суду в такому випадку відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у вказаній частині, в зв'язку з чим він відмовляє в їх задоволенні з огляду на їх недоведеність та безпідставність.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача підписати уповноваженим представником та скріпити печаткою акти приймання-передачі газу за лютий та березень 2015, поставленого згідно договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в редакції ПАТ «Київоблгаз», то суд зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Положеннями ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондує з положеннями статті 20 ГК України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення його прав і законних інтересів.
Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Предметом позову не можуть бути обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі, оскільки такі акти підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстав позову. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. Заявлена позивачем вимога про зобов'язання відповідача підписати уповноваженим представником та скріпити печаткою акти приймання-передачі газу за лютий та березень 2015, поставленого згідно договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в редакції ПАТ «Київоблгаз» (які за своєю природою є лише товарно-супровідними документами) не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Отже, зобов'язання відповідача підписати акти приймання-передачі природного газу не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, що, як наслідок, призводить до порушення його вільного волевиявлення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 09.10.2013 у справі № 922/1358/13, від 05.09.2013 у справі № 922/1303/13.
Відповідно до п. 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові.
Відтак, виходячи з наведених законодавчих положень, а також враховуючи той факт, що вимога позивача про зобов'язання відповідача підписати уповноваженим представником та скріпити печаткою акти приймання-передачі газу за лютий та березень 2015, поставленого згідно договору на постачання природного газу за регульованим тарифом для потреб установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів від 26.02.2015 № 2015/П-БО-100100143108-62-11110118 в редакції ПАТ «Київоблгаз», не відповідає встановленим діючим законодавством України способам захисту порушених прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб'єкта господарювання, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.
Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на позивача.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
В позові відмовити повністю.
Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя Ю.В. Подоляк
Дата підписання рішення 17.12.2015.