14 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі Лознян О.С.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» - Ференець Анни Валеріївни на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року закрито провадження в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ПАТ «Державний експортно - імпортний банк» - Ференець А.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду 1-ї інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що при постановленні ухвали, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, зокрема те, що предметом спору в справі №2601/13778/12, на рішення якої посилався суд при закритті провадження, є стягнення заборгованості по кредитному договору, а в даній справі предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Унікальний номер справи: 752/12687/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/15779/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Ладиченко С.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Зазначає, що борг за договором кредиту не погашено незважаючи на наявність судового рішення, крім того, відповідачами не надано жодного доказу того, що вони намагалися виконати це рішення в повному обсязі чи зменшити заборгованість - жодних заяв, клопотань до банку не надходило.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки (фактично про стягнення заборгованості за кредитним договором), за яким позивач просив стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 20\08-USД-СК.
Також встановлено, що в судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 заявив клопотання про закриття провадження по справі, оскільки у рахунок заборгованості по кредитному договору за рішенням суду з нього та ОСОБА_8 було стягнуто 1470642 грн., цю грошову суму позивач з нього за виконавчим листом не стягує та не намагався стягнути.(рішення від 02.04.2013 р. № 2601\13778\12 провадження 2\752\288\13). Він готовий виконати це рішення у будь який час, але позивач не надає реквізитів для перерахування цих коштів.
Мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що вже існує рішення про заборгованість за кредитним договором, що є предметом позову, а саме: рішенням Голосіївського районного суду від 02.04.2013 р. ( № 2601\13778\12, провадження 2\752\288\13) на користь ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» з ОСОБА_8 та ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 20\08- USД-СК .
Відповідно до п.2 ч.1 ст.205 ЦПК України підставою для закриття провадження є наявність такого що набрало законної сили рішення суду, ухваленого по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що предметом даного спору є заборгованість за кредитним договором № 20\08- USД-СК , сума заборгованості за яким вже стягнута згідно рішення Голосіївського районного суду від 02.04.2013 р. ( № 2601\13778\12 , провадження 2\752\288\13), а ПАТ «Комерційний банк «Експобанк» повторно звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості , розмір якої вже був визначений та яка вже стягнута за рішенням суду.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказівсторінта інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано, що предметом позову в справі №2601/13778/12, на рішення якої посилався суд при закритті провадження, є стягнення заборгованості по кредитному договору, а в даній справі предметом позову є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Крім того, судом першої інстанції необґрунтовано, без отримання належних та допустимих доказів взято до уваги пояснення відповідача про готовність негайно, як тільки банк надасть реквізити, виконати судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме договору кредиту № 20\08- USД-СК , пунктом 4.5.1 сторони узгодили, що позичальник протягом строку дії договору щомісяця до 11 числа повинен сплачувати на рахунок банку №35788105426102 кошти в розмірі 0,25 % від залишку заборгованості за кредитом. Пунктом 1.3 договору сторони узгодили, що позичальник повертає банку кредит у строк до 05 березня 2015 року (а.с. 14 -16)
Тобто, банківські реквізити для зарахування коштів за кредитним договором відомі з моменту укладення договору, при цьому неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань протягом тривалого часу, що привело до звернення банку до суду з попереднім позовом, встановлено судовим рішенням.
За вказаних обставин, при невиконанні позичальником судового рішення про стягнення заборгованості, звернення позивача з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки є його правом на повернення кредитних коштів та відсотків, встановлених договором.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, які підтверджені належними та допустимими доказами, що за вказаних обставин підстави для закриття провадження відсутні, у зв'язку з чим оскаржувану ухвалу, як постановлену з порушенням норм процесуального права, слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Разом з порушеннями процесуального права судом першої інстанції не враховано норми матеріального права, що підлягали застосуванню при розгляді справи.
Постановою Правління Національного банку України від 22.01.2015р. № 41 відкликано банківську ліцензію Позивача. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.01.2015р. № 15 розпочато процедуру ліквідації Позивача та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Волощука ІгоряГригоровича.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків зринку і ліквідації банків.
Згідно з частиною 1 статті 35 Закону тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
Відповідно до п. 17 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Згідно ч. 2. ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня призначення уповноваженої особи Фонду припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Згідно ч. 3. ст. 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє без довіреності від імені банку, що ліквідується, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку, а згідно ст. 48 - виконує повноваження органів управління банку.
Згідно ст. 47 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку.
Статтею 20 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для:
1) виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам коштів за вкладами відповідно до цього Закону;
2) покриття витрат, пов'язаних з виконанням покладених на Фонд функцій та повноважень, зокрема, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду, у тому числі витрат Фонду, передбачених частиною восьмою статті 39 цього Закону;
Відповідно ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення , повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб.
Відповідно до ст. 527 ЦК України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що всилу наявності тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Експобанк» закриття провадження в справі порушує не тільки права банківської установи, як належного кредитора, а й права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, пов'язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу суду першої інстанції у цій справі, як постановлену з порушенням норм процесуального права, слід скасувати, а справу направити до Голосіївського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 313-315 та 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» - Ференець Анни Валеріївни - задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 02 листопада 2015 року - скасувати.
Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Експобанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки - направити до Голосіївського районного суду міста Києва для продовження розгляду.
Ухвала набирає чинності негайно, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: