Справа № 759/8581/15-ц С
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/16052/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Ключник А.С.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.
03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а
9 грудня 2015 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,
суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,
при секретарі: Юрченко А.С.
за участю: представника позивача - ОСОБА_3
відповідача - ОСОБА_4
представника відповідача - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_4 про визнання права власності, -
У червні 2015 року позивач ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі сімейної домовленості та волі її дідуся ОСОБА_8 Зазначала, що відповідачі при оформленні спадщини, що залишилася після померлого дідуся, проігнорували сімейну домовленість та волю померлого про залишення їй 1/3 частини квартири. Посилаючись на місцеві звичаї, за якими слово дідуся, як очільника - голови сім'ї, не піддавалося сумніву, та наявність сімейної домовленості, просила визнати за нею право власності на частку у спадковому майні.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року, описки в якому виправлено ухвалою цього ж суду від 11 листопада 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_6, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В апеляційній скарзі посилалась на те, що рішення суду є незаконним, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для її вирішення, висновки суду не відповідають обставинам справи, та при цьому судом порушено норми матеріального та процесуального права.
В судове засідання ОСОБА_7 не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлена, що повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.129), причини своєї неявки суду не повідомила, у зв'язку з чим колегія вважала за можливе розглянути справу у її відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
Представник позивача - ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості позовних вимог.
Такий висновок суду ґрунтується на встановлених судом обставинах.
Судом установлено, що ОСОБА_8, батько відповідачів та дідусь позивачки ОСОБА_6, помер ІНФОРМАЦІЯ_1. За життя ОСОБА_8 заповіту не залишив.
Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 21 жовтня 2014 року, яке набрало законної сили, позови ОСОБА_7 та ОСОБА_4 задоволені. Визнано за ОСОБА_7 та ОСОБА_4 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 та по 1/2 частини гаражного боксу НОМЕР_1, що розташований у Кооперативі по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Сокіл» за адресою: м.Київ, вул. Академіка Туполєва, № 3-5, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи. визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є дочками померлого ОСОБА_8, за ними як за дітьми померлого - спадкоємцями першої черги визнано право власності на спадкове майно в рівних частках.
ОСОБА_6 є онукою померлого, а тому за наявності у померлого дітей права на спадщину не набуває.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_6 посилалась на наявність сімейної домовленості та прижиттєвого розпорядження ОСОБА_8 про залишення їй 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та виконання нею цієї домовленості щодо оплати за квартиру та комунальних платежах.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що за обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, відсутні підстави для визнання за ОСОБА_6 права власності на частину спірної квартири.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми сімейного права як правову підставу заявлених вимог, колегія суддів не може прийняти в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Отже, укладення домовленості (договору) між такими учасниками сімейних відносин повинно відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину ( ст.203 ЦК України).
Зі змісту ст.205 ЦК України особи можуть врегулювати взаємини між собою за домовленістю, тобто усно, якщо інше не встановлено законом.
Для заповіту законом встановлена письмова форма (ст.1247 ЦК України), а для відчуження нерухомого майна в іншій спосіб - письмова форма, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
З огляду на викладене сам по собі факт досягнення домовленості між спадкодавцем та його онукою про перехід до неї права власності на частину належного йому на праві власності нерухомого майна після його смерті не дає підстав уважати, що це майно перейшло у її власність, оскільки законом чітко встановлений порядок переходу у власність майна після смерті власника. Усна домовленість померлого з позивачем не є способом переходу права власності на спадкове нерухоме майно.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
З огляду на викладене, передбачених ст.309 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції по даній справі немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: