08 грудня 2015 р. Справа № 876/2598/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
за участі секретаря - Бадівської О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі за його позовом до Управління Держземагенства у Луцькому районі Волинської області про зобов'язання вчинити дії,
У січні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Управління Держземагенства у Луцькому районі Волинської області (далі - Управління) про зобов'язання відповідача виправити помилку у державному акті на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 19.04.1996 (далі - Акт) на площу 672кв.м. (замість 0,0646га).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в Акті допущена помилка у площі переданої йому у приватну власність земельної ділянки, яка становить та повинна бути зазначена, як 0,0672га, адже відповідно до технічної документації щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (далі - Техдокументація), яка виготовлена Державно-комунальним земельно-кадастровим підприємством «Селена» (далі - Підприємство), загальна площа земельної ділянки становить 672кв.м., де 203кв.м. під будівлями, 379кв.м. під городом, 90кв.м. під двором. Звертався з цього приводу до Управління, проте листом від 11.12.2014 №2270/01-18 йому було протиправно відмовлено.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року у справі №803/93/15-а в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить розглянути його апеляційну скаргу та прийняти міри задовольнивши його позов. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки. Додатково зазначає, що виправлення помилки можливе відповідно до ст.37 Закону України «Про Державний земельний кадастр»(далі - Закон №3613-VI) та «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок).
Відповідач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Вказує, що вимоги щодо внесення змін до площі земельної ділянки не являються технічною помилкою здійсненою Управлінням.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено, що на підставі Акта позивач є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,0646га, яка передана для обслуговування житлового будинку та господарських споруд. Водночас, відповідно до плану зовнішніх меж цієї земельної ділянки відображеного в Акті, площа такої зазначена - 0,0646 га, хоча за розмірами, які зазначені, площа становить (визначається) - 0,0672 га (а.с.6).
Такий Акт виданий на підставі рішенням Луцької міської ради (далі - Міська рада) від 05.04.1996 №7/10 «Про приватизацію присадибних земельних ділянок» (далі - Рішення), яке в свою чергу прийнято на підставі Декрету КМУ «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року №15-92 (далі - Декрет), яким (Рішенням) ОСОБА_1. передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування жилих і господарських будівель по АДРЕСА_1, площею 646кв.м. (0,0646га) (а.с.24).
Наведене Рішення було прийнято на підставі Техдокументації, яка виготовлена Підприємством, в картографічних матеріалах якої загальна площа земельної ділянки визначена 646кв.м., в т.ч. 203кв.м. під будівлями, 379кв.м. під городом, 90кв.м. під двором. Відтак, в підсумку площа земельної ділянки повинна була бути визначена як 672кв.м. (203+379+90=672) (а.с.9-13).
В жовтні 2014 року позивач звернувся до Управління із заявою про виправлення арифметичної помилки в Акті щодо площі земельної ділянки з 0,0646га на 0,0672га (а.с.4).
Відповідач Листом відмовив у задоволенні заяви вказавши, що позивач фактично не згідний з Рішенням на підставі якого видано Акт. Вимога про внесення змін до Акта щодо площі земельної ділянки є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого його видано (а.с.5).
Крім того, протягом 2012-2014 років позивач неодноразово звертався із подібними зверненнями (скаргами) до Головного управління Держкомзему у Волинській області (далі - Управління Держкомзему; лист від 19.03.2012 №В-40 (далі - Лист-1), Міської ради (лист від 31.05.2013 №В-2159-020) та прокуратури Волинської області (лист від 08.07.2014 №05/3-112-10) (а.с.14-15, 26-28).
Зокрема, Міська рада із покликанням на Лист-1, в якому було посилання на вимоги «Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою», затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22.06.2009 №325 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України (далі - МЮУ) 06.08.2009 за №735/16751; далі - Інструкція), роз'яснила ОСОБА_1., що для вирішення спірного питання йому необхідно звернутися до Управління Держкомзему.
За ст.13 Основного Закону земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельного кодексу України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Декретом (чинним, на час прийняття Рішення, у відповідній редакції) визначено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для, зокрема, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), у межах норм, установлених Земельним кодексом України (п.1).
Стаття 17 Земельного кодексу України (1990 року) (чинного, на час прийняття Рішення, у відповідній редакції) регулювала порядок передачі земельних ділянок у власність Радами народних депутатів, за частинами 5-7 якої передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка).
Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.
У відповідності до ч.1 ст.23 цього ж Кодексу право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
З 01.01.2013 набрав чинності Закон №3613-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру (далі - ДЗК) - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (ст.1).
Статтею 37 цього Закону врегульований порядок виправлення помилок, допущених при веденні ДЗК.
Частинами 1, 3-4 цієї статті передбачено, що у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з ДЗК, викопіюванні з картографічних матеріалів ДЗК технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення ДЗК, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей ДЗК інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення ДЗК, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб.
Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях ДЗК внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах.
Виправлення інших помилок, допущених у відомостях ДЗК внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації.
Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.
Подібні положення, із визначенням порядку їх реалізації, закріплені в пунктах 138-161 Порядку.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Системний аналіз наведених вимог законодавства дає підстави прийти до висновку, що виправлення технічних та інших помилок, допущених у відомостях ДЗК внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості чи відповідно у документації із землеустрою, здійснюється відповідно після виправлення помилок у зазначених документах та після внесення змін до такої документації.
У п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, в Техдокументації, а в подальшому і у Рішенні, було допущено арифметичну помилку у підрахуванні загальної площі земельної ділянки.
На переконання суду апеляційної інстанції, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, оскільки позивач набув право власності на земельну ділянку на підставі Рішення, вказану арифметичну помилку у відомостях ДЗК (яке позивач розуміє як виправлення помилки в Акті) може бути виправлено лише після виправлення Міською радою помилки у Рішенні.
Між тим, необхідно зазначити, що на момент звернення позивача до Управління та складення Листа, Інструкція втратила чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 09.09.2013 №537 (зареєстровано в МЮУ 24.09.2013 за №1637/24169).
В розрізі викладеного, за дотримання наведених вище умов, треба відмітити таке.
Трансформація правового регулювання узгоджена нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону №3613-VI, зокрема п.4, яким передбачено, що у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель (далі - Реєстр), відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до ДЗК в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.
При цьому, абзацом 2 п.2 цих же Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки не внесені до Реєстру, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.Я. Качмар
Суддя О.М. Гінда
Суддя В.В. Ніколін
Повний текст виготовлений 14 грудня 2015 року.