04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" грудня 2015 р. Справа№ 910/20936/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Дикунської С.Я.
Коршун Н.М.
при секретарі Шмиговській А.М.
за участю представників:
від позивача - Савінський К.В. (довіреність №302/03 від 07.12.2015 р.)
від відповідача - Хармай Д.П. (довіреність б/н від 07.09.2015 р.)
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім»
на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р.
у справі №910/20936/15 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім»
про стягнення суми
Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім» про стягнення з відповідача 372129,37 грн. заборгованості по процентам, 1205771,43 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 321819,37 пеня за прострочення сплати процентів, 80966,12 грн. 3% річних (за користування кредитом), 448229,38 грн. 3 % річних на заборгованість по процентах, 64679,63 грн. штрафу за порушення п. 4.2.5 договору, 3404,19 грн. штрафу за порушення п. 4.2.6 договору (не надання банку щоквартальної фінансової інформації), 3404,19 грн. штрафу за порушення п. 4.2.6 договору (не надання банку щорічної фінансової інформації) та 61275,44 грн. штрафу за порушення п. 4.2.6 (не надання банку щомісячно довідок з інших банків).
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. позовні вимоги задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по сплаті процентів у розмірі 372129,37 грн., пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 1205771,43 грн., пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 321819,37 грн., 3 % річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по кредиту) у розмірі 80966,12 грн., 3 % річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по процентах) у розмірі 448229,38 грн., штраф за порушення п. 4.2.5 кредитного договору у розмірі 64679,63 грн., штраф за порушення п. 4.2.6 (за не надання банку щоквартальної фінансової інформації) у розмірі 3404,19 грн., штраф за порушення п. 4.2.6 договору (не надання банку щорічної фінансової інформації) у розмірі 3404,19 грн., штраф за порушення п. 4.2.6 договору (не надання банку щомісячно довідок з інших банків) у розмірі 61275,44 грн. Стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 73080,00 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають прохальній частині позовної заяви, умовам договору, наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права України, не є законними та обґрунтованими.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
16.07.2009 р. між Акціонерним товариством «Брокбізнесбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» (банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім» (позичальник) було укладено кредитний договір №14-09-980-К, за умовами п. 1.1 якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в сумі 3404190,97 грн.
Згідно п. 1.1.2 договору, термін користування кредитом до 06.08.2010 р.
Пунктом 2.1 договору визначено, що видача кредиту на цілі, визначені п. 1.2 договору, здійснюється у безготівковій формі на підставі заяви позичальника та платіжного доручення.
Відповідно до п. 2.5 договору, проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п. 1.1.2 цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів в році та календарної кількості днів в місяці. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту і не враховується день повернення кредиту.
На виконання умов договору на підставі заяви відповідача №500 від 15.07.2009 р. позивач перерахував на користь позичальника грошові кошти у розмірі 3404190,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 17.07.2009 р.
02.06.2011 р. сторонами було укладено додаткову угоду №3 до договору, за змістом якої було продовжено строк дії договору до 01.04.2018 р. і змінено процентну ставку на 14% річних.
Пунктом 2 додаткової угоди №3 до договору визначено, що повернення основної суми кредиту 3404190,97 грн. починається з квітня 2014 року рівними частинами щомісяця до останнього робочого дня місяця включно (47 місяців по 70920,65 грн. та останній місяць 70920,42 грн.).
З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за договором, між банком та позичальником було укладено іпотечний договір від 16.07.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єлісєєвою О.А. за реєстровим номером №1359, а також іпотечний договір від 04.08.2011 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єлісєєвою О.А. за реєстровим номером №1737.
Рішенням господарського суду у справі № 910/23630/14 від 14.01.2015 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 18.05.2015 р., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім» на користь Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» заборгованість по кредиту у розмірі 3404190,97 грн., заборгованість по сплаті процентів у розмірі 728711,63 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню суми кредиту у розмірі 18283,93 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати процентів у розмірі 28977,40 грн., 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 3176,86 грн., 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3917,84 грн., інфляційні за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 17640,94 грн., інфляційні за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 19934,66 грн., неустойку на підставі п. 7.4 кредитного договору у розмірі 47658,66 грн., неустойку на підставі п. 7.3 кредитного договору у розмірі 6808,38 грн., неустойку за порушення умов іпотечного договору від 16.07.2009 р. у розмірі 964248,00 грн., а також неустойку за порушення умов іпотечного договору від 04.08.2011 р. у розмірі 5005811,50 грн.
Вказаним рішенням господарського суду м. Києва від 14.01.2015 р. встановлено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором та надання кредиту, існування заборгованості відповідача по поверненню кредиту у розмірі 3404190,97 грн. та прострочення по сплаті процентів за користування кредитними коштами у період дії договору у розмірі 728711,63 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, і він вважається таким, що прострочив, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Пунктом 7.1 договору визначено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена в п. 1.1.3 договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 7.3 договору, банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.6, 4.2.7 цього договору за кожний факт порушення.
Згідно п. 7.4 договору, банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.4, 4.2.5, 4.2.8 - 4.2.10 цього договору за кожний факт порушення.
Неустойка, передбачена п.п. 7.3, 7.4 договору за своєю правовою природою є штрафом, який згідно приписів ч. 2 ст. 549 ЦК України обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та від 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.
Таким чином, умовами договору та приписами ГК України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.
Враховуючи, що судом встановлено факт неодноразового порушення відповідачем зобов'язань, передбачених п. 4.2.5 та 4.2.6 договору, то правомірним є стягнення з відповідача неустойки на підставі приписів п. 7.3 договору у розмірі 6808,38 грн. та на підставі приписів п. 7.4 договору 47658,66 грн.
Пунктами 5.3.4 іпотечних договорів передбачено, що іпотекодавець (Товариство) зобов'язаний не перешкоджати реалізації іпотекодержателем (Банком) права на перевірку як документально, так і в натурі наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, надавати іпотекодержателю всі документи, необхідні для такої перевірки, а також негайно після отримання відповідного повідомлення іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки.
Відповідно до п. 8.1 іпотечних договорів, за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених п. 5.3 цих договорів, іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця сплати штрафу у розмірі 5% від вартості предмета іпотеки, що визначена в цих договорах.
З урахуванням встановленого судом факту порушення відповідачем умов п. 5.2.4 іпотечних договорів, суд вважав за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача неустойки за порушення умов іпотечного договору №1358 у розмірі 964248,00 грн., а також неустойки за порушення умов іпотечного договору №1736 у розмірі 5005811,50 грн. (а.с. 18-25).
Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013 р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014 р. по справі №910/11595/13.
Отже, рішення від 14.01.2015 господарського суду міста Києва по справі №910/23630/14 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що станом на 27.07.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім» продовжує порушувати умови кредитного договору, не виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого у відповідача залишається заборгованість по тілу кредиту у розмірі 3404190,97 грн., який фактично не погашено, а також утворилась та існує заборгованість по сплаті процентів за новий період, який не був предметом розгляду в судах.
Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Виходячи із аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимога позивача про стягнення з відповідача 372129,37 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом є обгрунтованою та підлягає задоволенню.
Як зазначалось вище, п. 7.1 договору визначено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена в п. 1.1.3 договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 7.3 договору, банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.6, 4.2.7 цього договору за кожний факт порушення.
Згідно п. 7.4 договору, банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п. 4.2.4, 4.2.5, 4.2.8 - 4.2.10 цього договору за кожний факт порушення.
Відповідно до умов п. 4.2.6 договору позичальник зобов'язується надавати банку всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання кредиту, аналізу фінансового стану позичальника, зокрема, щоквартально до 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному кварталі (в тому числі баланс (форму № 1), звіт про фінансові результати (форму № 2), щорічно до 20 лютого наступного за звітним роком надавати банку фінансову інформацію, пов'язану з діяльністю позичальника у звітному році (в тому числі баланс (форму №1), звіт про фінансові результати (форму № 2), а також в строк до 20 числа поточного місяця надавати банку довідки з інших банків, в яких у позичальника відкриті поточні рахунки та/або існує кредитна заборгованість, про фактичні обороти і стан заборгованості (по сумі кредиту, процентам та штрафним санкціям) за попередній місяць, а також інші документи на вимогу банку.
Таким чином, умовами договору та приписами Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.
Колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1205771,43 грн. пені за прострочення сплати кредиту, 321819,37 грн. пені за прострочення сплати процентів, 64679,63 грн. штрафу за порушення п. 4.2.5 договору, 3404,19 грн. штрафу за порушення п. 4.2.6 договору (не подання банку щоквартальної фінансової інформації), 3404,19 грн. штрафу за порушення п. 4.2.6 договору (не надання банку щорічної фінансової інформації) та 61275,44 грн. штрафу за порушення за порушення п. 4.2.6 (не надання банку щомісячно довідок з інших банків) є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок, апеляційний господарський суд також погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 80966,12 грн. 3% річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по кредиту), 448229,38 грн. 3 % річних за неправомірне користування чужими грошовими коштами (заборгованість по процентах) є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо посилань скаржника на те, що позивачем в тексті позовної заяви є посилання на договір №83-05 від 08.08.2005 р., тоді як предметом розгляду даної справи є кредитний договір №14-09-980-К від 16.07.2009 р., то колегією суддів в судовому засіданні було встановлено з пояснень представника позивача, що вказане є опискою.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
З огляду на викладене, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бон-Ексім» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 р. у справі №910/20936/15 залишити без змін.
Справу №910/20936/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді С.Я. Дикунська
Н.М. Коршун