79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"08" грудня 2015 р. Справа № 907/784/15
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бонк Т. Б.
суддів: Бойко С. М.
ОСОБА_1
при секретарі Борщ І. О.,
за участю представників сторін :
від прокуратури - ОСОБА_2 (посвідчення №011137 від 24.10.2012 року)
позивача - не з'явився
відповідача (скаржник) - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Т.М.М.” № 13/10 від 13.10.2015
на рішення господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 року (головуючий суддя Якимчук Л. М.)
у справі №907/784/15
за позовом: Прокуратури Тячівського району в інтересах держави в особі Буштинської селищної ради
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Т.М.М.”, м. Київ
про внесення змін до договору оренди земельної ділянки
рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 у справі №907/784/15 позов прокурора Тячівського району в інтересах держави в особі Буштинської селищної ради до товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 01.10.2008 - задоволено повністю. Внесено зміни до пункту 9 договору оренди землі від 01.10.2008, укладеного між Буштинською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.». Пункт 9 викладено в наступній редакції: «Орендна плата вноситься в грошовій формі у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі в рік».
Рішення суду мотивоване тим, що сторонами, в договорі оренди передбачено можливість збільшення розміру орендної плати, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною. Законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленою умовами договору. Суд першої інстанції посилається на положення ст. 632 Цивільного кодексу України, де вказано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, проте в визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Крім того, місцевий господарський суд посилається на ст. 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом. У вказану статтю 27.03.2014 внесено зміни, зокрема у п.288.5.1, який викладено в наступній редакції: ”розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відтак, встановлено факт невиконання орендарем рішення 9 сесії 6 скликання Буштинської селищної ради від 23.08.2011 №324 та 15 сесії 6 скликання від 13.03.2012 №501, щодо укладення додаткової угоди з метою приведення договору оренди землі у відповідність до діючого законодавства, а тому позов підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 у справі №907/784/15 та припинити провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що враховуючи положення ч. 3 ст. 640 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судом першої інстанції не перевірено докази, які б підтверджували належну державну реєстрацію договору оренди від 01.10.2008, зокрема заяву Буштинської селищної ради про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Також, скаржник зазначає, що в силу ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановленим законом вирішуються судом. Однак, судом не встановлено жодних розбіжностей, що свідчить про відсутність спору з підстав зазначених у позовній заяві, тому місцевий господарський суд зобов'язаний був припинити провадження по даній справі в порядку ст. 80 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор Тячівського району в інтересах держави в особі Буштинської селищної ради просить, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Т.М.М.” № 13/10 від 13.10.2015 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 у справі №907/784/15 без змін.
В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу прокурор спростовує доводи скаржника про те, що договір оренди від 01.10.2008 належним чином не зареєстрований у реєстраційній службі та унеможливлює внесення змін до договору оренди. Зазначає, що державної реєстраційної служби на момент укладення договору не існувало, державну реєстрацію договорів оренди та інших правочинів із земельними ділянками проводили держкомземи. Отже, укладений договір оренди від 01.10.2008 між Буштинською селищною радою та ТОВ Фірма «Т.М.М.» зареєстрований у Тячівському відділі Закарпатської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» 21.10.2008 за № 2124455300-040807900008. Тому, твердження апелянта про відсутність реєстрації вказаного договору оренди в реєстрі речових прав є необґрунтованими та надуманими. Окрім того, незважаючи на неодноразові листи Буштинської селищної ради до ТОВ Фірма «Т.М.М.» про необхідність внесення змін до договору оренди від 01.10.2008 задля приведення умов договору в відповідність до чинного земельного та податкового законодавства, відповідач жодних заходів не вжив.
У судове засідання з'явився прокурор, який підтримав доводи, викладені в відзиві на апеляційну скаргу, та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте клопотанням від 27.11.2015 року просив розглянути апеляційну скаргу без їх участі. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце слухання справи.
Розглянувши наявні в справі матеріали, давши оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та в відзиві на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора в судовому засіданні, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 у справі № 907/784/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Судом встановлено, що між Буштинською селищною радою та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» (далі ТОВ Фірма «Т.М.М.») укладено договір оренди земельної ділянки від 01.10.2008 (а.с. 13-14) (далі договір). Підставою для укладення даного договору слугувало рішення XIII сесії V скликання Буштинської селищної ради № 299 від 24.06.2008.
Відповідно до п. 1 договору оренди орендодавець (Буштинська селищна рада) надає, а орендар (ТОВ Фірма «Т.М.М.») приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності (землі оздоровчого призначення), яка знаходиться на території Буштинської селищної ради в смт. Буштино по вул. Б. Хмельницького 116, в межах населеного пункту.
Згідно з п.2 договору в оренду передається земельна ділянка (як несільськогосподарське угіддя) загальною площею 69 398 кв. м. для обслуговування цілісного майнового комплексу. Пунктом 15 визначено, що цільове призначення земельної ділянки землі оздоровчого призначення.
Як вбачається з п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 424 740,94 грн.
Згідно з п. 19 договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
Договір укладено на 15 років. Після закінчення строку договору, орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення терміну дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).
Пунктом 9 договору встановлено, що оренда плата вноситься в грошовій формі у розмірі 2% від нормативної грошової оцінки землі, що складає 28 494,80 грн. у рік. При цьому обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексації. Оренда плата вноситься у такі строки: згідно розрахунку, проведеного орендарем не пізніше 15 листопада поточного року.
Відповідно до п. 35 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору, спір розв'язується в судовому порядку.
Відповідно до п. 42 договору останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Договір зареєстрований 21.10.2008 в Тячівському відділі Закарпатської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України». Отже, договір набрав чинності 21.10.2008.
Рішенням 9 сесії 6 скликання Буштинської селищної ради №324 від 23.08.2011 (а.с. 19-23) затверджено Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у смт. Буштино, яким на виконання п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України ,встановлено ставки орендної плати для земель, які не увійшли до списку (п. 37) в розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.
Рішенням 15 сесії 6 скликання Буштинської селищної ради від 13.03.2012 №501 (а.с.24) внесено зміни до вказаного Положення, зокрема, його доповнено розділом XIV „Прикінцеві положення”, в якому зазначено, що це Положення діє на договори оренди земельних ділянок, які будуть укладені після його затвердження сесією Буштинської селищної ради. Якщо розмір орендної плати в укладених до моменту набрання чинності цього Положення договорах оренди земельних ділянок державної та комунальної власності менший за мінімальний, встановлений чинним законодавством, то ставка орендної плати встановлюється у розмірі мінімального граничного розміру цієї плати.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог підпункту 288.5.1 ПК України, пункту 12 договору оренди від 01.10.2008 та з метою приведення вказаного договору в відповідність до чинного законодавства, Буштинською селищною радою було надіслано лист від 01.03.2013 (а.с. 25-28) та лист від 05.11.2013 (а.с.31-32) з пропозиціями укласти додаткову угоду про зміну орендної плати. Лист від 01.03.2013 (а.с. 25-28), вручено 09.03.2013, що підтверджується повідомленням про відправлення (а.с. 29-30). Лист від 05.11.2013 (а.с.31-32), вручено 11.11.2013, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.33). Вказані пропозиції Буштинської селищної ради залишені ТОВ Фірма «Т.М.М.» без відповіді.
Таким чином, предметом позову є вимога про внесення змін до пункту 9 договору в наступній редакції: «орендна плата вноситься в грошовій формі у розмірі 3% від нормативно-грошової оцінки землі в рік». Нормативною підставою позову є положення ст.ст. 604, 632, 642 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про оренду землі», що стосуються порядку внесення змін до умов договору оренди землі.
За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції від 04.06.2008 чинній на момент укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. ст. 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Орендна плата відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.
За змістом частин 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України (далі ПК України), який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.
Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України). Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).
Отже, мінімальний розмір орендної плати за вказаним договором оренди земельної ділянки повинен становити 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.
Таким чином, проаналізувавши наведені вище положення ПК України, Закону України "Про оренду землі", апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що зазначені законодавчі акти не встановлюють конкретний розмір орендної плати за земельну ділянку, який має бути зазначений у договорі оренди, ПК України передбачає лише порядок визначення орендної плати за землю та граничні розміри орендної плати. Тобто, законом визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.
Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.
Оскільки договір є узгодженим волевиявленням двох або більше сторін, і тому суд не може зобов'язати іншу сторону договору внести зміни до нього поза наведених законодавством підстав; зацікавлена сторона може просити суд про внесення зміни до договору згідно з рішенням суду лише у випадках, передбачених законом та договором.
Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.
Пунктом 12 договору розмір орендної плати переглядається один раз у два роки в разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, проаналізувавши наведені норми матеріального права та враховуючи пункт 12, 35 договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Відповідно до ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про підставність позовних вимог про внесення змін до пункту 9 договору оренди земельної ділянки від 01.10.2008.
Що стосується вимоги скаржника про припинення провадження в справі на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, то апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Буштинською селищною радою відповідачу надсилались листи від 01.03.2013 (а.с. 25-28) та від 05.11.2013 (а.с.31-32) з пропозиціями укласти додаткову угоду про зміну орендної плати, проте такі ТОВ Фірма «Т.М.М.» залишені без відповіді. Окрім того, розмір орендної плати, визначений пунктом 9 договору, станом на момент розгляду справи становив 2% від нормативної грошової оцінки, що не відповідало на той час вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України. Відтак, з матеріалів справи не вбачається відсутності між сторонами спору, а тому відсутня підстава для задоволення вимоги скаржника про припинення провадження в справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Таким чином, Львівський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про недоведеність апеляційної скарги, а тому рішення господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 у справі № 907/784/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати залишаються за скаржником.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 02.10.2015 у справі № 907/784/15- залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Т.М.М.» № 13/10 від 13.10.2015 - залишити без задоволення.
3. Матеріали справи надіслати на адресу господарського суду Закарпатської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 14.12.2015
ОСОБА_3 Бонк
Судді С.М. Бойко
ОСОБА_1