04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"16" грудня 2015 р. Справа№ 910/24575/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Чорногуза М.Г.
Рудченка С.Г.
секретар судового засідання: Білецький Л.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Коваленко Н.М. (дов. №91/2015/09/30-8 від 30.09.2015 року);
від відповідача - Клюсова Т.М. (дов. №1 від 03.11.2015 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
публічного акціонерного товариства "Київенерго"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року
у справі №910/24575/15 (суддя О.В. Марченко)
за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго", м. Київ
до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Київ
про визнання недійсним рішення від 30.06.2015 № 95/01-р/к., -
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство " Київенерго " звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення від 30.06.2015 № 95/01-р/к.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення №95/01-р/к відділення АМК прийнято у межах, визначених законом повноважень та за результатами повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин справи №19-01/03.14.
Не погодившись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Київенерго" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року по справі №910/24575/15 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Київенерго" повністю.
Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що при винесенні рішення неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року прийнято апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі №910/24575/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Чорногуз М.Г. та Рудченко С.Г. та призначено розгляд справи на 16.12.2015 року.
14.12.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив №02-08.1/2506 від 11.12.2015 року відповідача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В судове засідання, призначене на 16.12.2015 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
Представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник відповідача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Адміністративна колегія Київського міського територіального відділення Атимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи №19-01/03.14 та подання Першого відділу досліджень та розслідувань з попередніми висновками від 22.05.2015 року №191-В у зазначеній справі, дійшла висновку про порушення публічним акціонерним товариством «Київенерго» законодавства про захист економічної конкуренції.
Рішенням Адміністративної колегії від 30.06.2015 року №95/01-р/к «Про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №95/01-р/к (а.с. 14-27) визнано, що:
- ПАТ "Київенерго" за результатами діяльності впродовж 2012 - І півріччя 2013 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж, які знаходяться на балансі (у володінні, користуванні, оперативному управлінні тощо) Товариства, розташованих на території м. Києва, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
- визнано дії Товариства, які полягають у встановленні завищеної вартості послуги з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж, шляхом встановлення завищених вартості 1 людино-дня та норм часу на виконання робіт, що є складовою цієї послуги, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50 та пунктом 1 частини другої статті 13 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж, які знаходяться на балансі (у володінні, користуванні, оперативному управлінні тощо) Товариства, розташованих на території м. Києва, у вигляді встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;
- за вчинене порушення, викладене в пункті 2 резолютивної частини рішення № 95/01-р/к, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону, накладено на ПАТ "Київенерго" штраф у розмірі 68 000 грн.;
- зобов'язано Товариство припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення, шляхом приведення вартості послуг з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж, до економічно обґрунтованого рівня, про що повідомити відділення АМК у двомісячний строк з дня отримання рішення.
Вказане рішення мотивовано тим, що дії ПАТ «Київенерго», які полягають у встановленні завищеної вартості послуги з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж, шляхом встановлення завищеної вартості 1-го людино-дня та норм часу на виконання робіт, що є складовою цієї послуги, є порушенням, передбаченим п.2 ст. 50 та п.1 ч.2 ст. 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж, які знаходяться на балансі (у володінні, користуванні, оперативному управлінні тощо) товариства, розташованих на території м. Києва, у вигляді встановлення таких цін реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, висновки, викладені в рішенні №95/01-р/к від 30.06.2015 року зроблені з порушенням норм матеріального права, а саме статей 1, 5 Закону України «Про природні монополії», Закону України «Про захист економічної конкуренції».
У відповідності до ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. При цьому, особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Згідно ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції"; "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до п. 11 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).
Статтею 14 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що для розгляду окремих справ про порушення антимонопольного законодавства та інших питань, віднесених до повноважень Комітету, утворюються постійнодіючі та тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених та голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України в складі не менше трьох осіб.
Таким чином, повноваження Антимонопольного комітету України, проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження) прямо передбачені п. 11 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
Пунктом 2 статті 50 вказаного Закону визначено, що порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є, зокрема, зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
У відповідності до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Порядок визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку регулюється Законом та Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року №49-р (далі - Методика) та іншими нормативно-правовими актами.
Як вже зазначалось, у спірному рішенні визнано, що публічне акціонерне товариство «Київенерго» за результатами діяльності протягом 2012 - І півріччя 2013 років займало монопольне становище на ринку послуг.
Колегія суддів вказує на те, що Київським міським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України було встановлено, що позивач застосовує завищену вартість послуги з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж.
У відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 01.07.2008 року №297 «Про індекси визначення кошторисної вартості проектно-вишукувальних робіт та показники цієї вартості в розрахунку на один людино-день» (а.с. 38-41), вартість проектних робіт (показник кошторисної вартості в розрахунку на 1 людино-день) становить 355 грн. (44 грн. людино-години).
Наказом ПАТ «Київенерго» «Про вартість послуг з видачі технічних умов на приєднання об'єктів до теплових мереж» від 22.08.2011 року №364 (а.с. 31) визначено, що кошторисна вартість послуг з видачі технічних умов на приєднання об'єктів до теплових мереж становить 1 103,52 грн. без ПДВ (1 324,22 грн. з ПДВ), кошторисна вартість 1 людино-години працівників, які надають послуги з видачі технічних умов становить 44 грн.
Проте, з аналізу фактичної заробітної плати за 2011 рік працівників, які були заплановані виконавцями кожної з робіт, у розрахунку, вбачається що вартість 1 людино-дня у розрахунку від 15,7% до 88,54% (від 188,29 грн. до 306,83 грн.) більше, ніж фактичний розмір заробітної плати за 1 людино-день виконавців цих робіт.
З аналізу наведеного слідує, що встановлення у розрахунку завищеного розміру заробітної плати працівників ПАТ «Київенерго» призводить до завищення вартості послуги з видачі технічних умов на приєднання об'єктів споживачів до теплових мереж.
Крім того, колегія суддів зазначає, що пунктом 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року №318 (далі - Положення), визначено, що до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Згідно п. 2.3. та підпункту 2.3.1. Методики, ціна додаткових робіт (послуг) включає економічно обґрунтовані витрати та норматив прибутку. Розрахунок витрат на виконання окремих додаткових робіт і послуг здійснюється на підставі Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати". До виробничої собівартості додаткових робіт (послуг) включаються: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та загальновиробничі витрати.
Так, пунктом 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" передбачено, що до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.
Відповідно до п. 15.1. Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи й медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).
Як встановлено в пункті 5.4 Положення про порядок формування та розподілу витрат АК "Київенерго", затвердженого наказом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" "Про затвердження Положення про порядок формування та розподілу витрат АК "Київенерго" від 31.12.2010 № 503, до загальновиробничих витрат належать витрати на управління виробництвом.
Тобто, до складу прямих витрат на оплату праці, під час визначення собівартості послуги з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж, які знаходяться на балансі у володінні, користуванні, оперативному управлінні позивача, розташованих на території м. Києва, має включатися лише заробітна плата робітникам зайнятим у виконанні робіт та наданні відповідної послуги з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж позивача.
Штатним розписом Товариства передбачений відділ "Бухгалтерія", витрати на оплату праці якого відносяться до складу витрат на оплату праці апарату управління цих підрозділів, тобто до загальновиробничих витрат.
За таких обставин, включення витрати, що пов'язані з виконанням посадових обов'язків працівниками бухгалтерії, відносяться до загальновиробничих витрат, та включення їх у прямі витрати з виконання робіт з видачі технічних умов призвело до завищення вартості послуги.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів того, що такі витрати ним не було включено також і до загальновиробничих витрат, прямо впливає на собівартість послуги з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж, які знаходяться на балансі у володінні, користуванні, оперативному управлінні позивача, розташованих на території м. Києва.
Згідно п. 15.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства", господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року N49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.
Таким чином, Методики визначення монопольного становища суб'єктів господарювання на ринку дає можливість лише визначити чи займає підприємство монопольне становище на ринку та не дає підстав для автоматичного визнання дій підприємства порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
За змістом приписів статті 12 Закону суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.
Однак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що він зазнає значної конкуренції на ринку послуг з видачі технічних умов на газопостачання об'єктів споживачів при нестандартному приєднанні об'єктів споживачів до газових мереж, які знаходяться на балансі у володінні, користуванні, оперативному управлінні позивача, розташованих на території м. Києва.
Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 15 «Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства» встановлено, що для кваліфікації дій суб'єктів господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, або як антиконкурентних узгоджених дій, або як недобросовісної конкуренції не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Враховуючи викладене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем правильно у відповідності із затвердженою методикою визначено монопольне становище позивача на ринку послуг з підключення електроустановок споживачів до електричних мереж, які знаходяться на балансі у володінні, користуванні, оперативному управлінні позивача, розташованих на території м. Києва.
Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність розрахунків вартості послуг, оскільки здійснення таких розрахунків не передбачено нормами чинного законодавства. Колегія суддів роз'яснює, що на Антимонопольний комітет України не покладено обов'язку щодо здійснення такого розрахунку, тому його відсутність не призводить до порушення закону відповідачем, як про то зазначає позивач.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі №910/24575/15.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі №910/24575/15 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 року у справі №910/24575/15 залишити без змін.
3. Справу №910/24575/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді М.Г. Чорногуз
С.Г. Рудченко