04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"15" грудня 2015 р. Справа№ 910/21240/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко О.В.
Тарасенко К.В.
секретар Каніковський А.О.
за участю представників:
від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Лобко С.С. (представник за довіреністю), Устименко А.О. (представник за довіреністю)
від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Максименко А.В. (представник за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна"
на рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 р.
у справі №910/21240/15 (суддя Курдельчук І.Д.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс"
про стягнення 564 866,48 грн.
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс"
до товариства з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна"
про визнання недійсним пункту договору
Товариство з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс" про стягнення грошових коштів у сумі 564866,48 грн., набутих без достатньої правової підстави.
25.09.2015 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс" подало суду зустрічну позовну заяву про визнання недійсним пункту 2.4 договору поставки та виконання робіт від 17.12.2014 №1712/14, укладеного між сторонами.
Зустрічний позов мотивовано тим, що пункт 2.4 договору виник у результаті помилки сторін, а саме: в пункті 2.4 договору зазначено, що вартість євро за курсом Банку "ПІВДЕННИЙ" (далі - Банк) на дату укладання договору становить 28 гривень, тоді як вартість євро за курсом Банку станом на 17.12.2014 становила: купівля -19,85 грн. за 1 євро, продаж - 20,64 грн. за 1 євро; різниця між курсом, встановленим Банком та вартістю євро, зазначеною в договорі, є суттєвою та має суттєве значення, а тому на думку позивача за зустрічним позовом пункт 2.4 договору має бути визнаний недійсним, посилаючись на ст. 229 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у задоволенні позовних вимог первісного позову відмовлено повністю; у задоволенні позовних вимог зустрічного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/21240/15 в частині відмови у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс" про стягнення 564866,48грн. та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому, скаржник вказує на те, що при визначення показника А2 формули сторони дійсно допустили помилку, проте з урахуванням мети Договору та попередніх переговорів сторін, така помилка полягає у фразі «за курсом банку Південний», а сторони дійсно мали на меті визначити умовний курс у розмірі 28,00, що не заборонено чинним законодавством; положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватися для випадку повернення переплати за договором, оскільки така переплата була здійснена не на виконання договору та знаходиться поза межами договірних відносин між сторонами. Крім того скаржник вважає, що до повернення переплати за договором має застосовуватися п. 6 Указу Президента «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України». Також вказує на те, що договір не був виконаний обома сторонами, оскільки відповідач поставив генератор тільки на суму частини всієї одержаної передоплати, а тому був зобов'язаний на вимогу скаржника повернути суму, на яку він не здійснив поставку, тобто 564866,48 грн., згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.
14.12.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення, в яких позивач наголошує, що вказівка в п.2.4 договору на показник А2 формули як на 28,00 не є помилкою і вона не була зроблена випадково, а є результатом домовленостей сторін, посилається на те, що за іншим договором №1812-2014 від 18.12.2014 р. відповідач за первісним позовом не заперечував проти застосування формули зазначеної у п.2.4 договору, добровільно погодившись на зменшення суми оплати за товар, у зв'язку зі зниженням курсу євро на дату платежу.
15.12.2015 р. через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, зокрема зазначає, що кошті, які позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача за первісним позовом, отримані останнім як розрахунок за поставлений дизель-генератор в рамках договірних відносин, отже такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано у порядку статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення; вказана правова позиція також зазначена в постанові Верховного Суду України від 24.09.2014 р. у справі №6-122цс14. Також відповідач за первісним позовом зазначає, що пункт 2.4 договору виник у результаті помилки сторін, оскільки вартість євро за курсом банку Південний станом на 17.12.2014 р. становила: купівля -1985,00 грн. за 100 євро, продаж - 2064,00 грн. за 100 євро; різниця між курсом, встановленим Банком та вартістю євро, зазначеною в договорі, є суттєвою та має суттєве значення.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача за первісним позовом підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/21240/15 в частині відмови у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс" про стягнення 564866,48грн. та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача за первісним позовом заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/21240/15 - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
17.12.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестспецкомплекс" (постачальник) було укладено договір поставки та виконання робіт №1712/14, відповідно до п.1.1 якого постачальник поставляє та передає у власність, а замовник приймає і оплачує на умовах договору наступне обладнання: дизель-генератор моделі Р250Н-2 (потужність 250кВА/200кВт, напруга 400/230В, частота 50 Гц, 1500 об/хвил.) торгової марки FG WILSON (Великобританія) в кількості однієї штуки, далі по тексту - Обладнання, в складі: панель автоматичного управління; пристрій автоматичного включення резерву; система автоматичної підзарядки акумуляторних батарей; автоматичний підігрівач охолоджувача; шумопоглинаючий всепогодній капот; МОСТ ВЕБ.
Відповідно до п.1.2 договору, постачальник виконує, а замовник приймає і оплачує роботи, вказані у договорі, а саме: роботи з підготовки обладнання до вводу в експлуатацію згідно додатку №2 до договору на об'єкті за адресою: м. Київ, вул. Стуса, 35/37; доставку обладнання на об'єкт замовника та його розвантаження на місці встановлення за адресою: м. Київ, вул. Стуса, 35/37.
Виходячи зі змісту п.2.1, 2.2, 2.3 договору, вартість обладнання становить: 1508750 грн., крім того ПДВ - 301750 грн. разом з ПДВ - 1810500 грн. Замовник перераховує грошові кошти на рахунок постачальника поетапно, а саме: 1-й етап: передплату в розмірі 10% вартості обладнання протягом 2-х банківських днів з дати підписання уповноваженими представниками сторін договору; 2-й етап: передплату в розмірі 90% вартості обладнання протягом 2-х банківських днів з моменту отримання від постачальника письмового повідомлення про готовність обладнання до відвантаження зі складу.
Вартість робіт згідно підпункту 1.2.1 пункту 1.2 договору становить 5000 грн., крім того ПДВ - 1000 грн., разом з ПДВ - 6000 грн. Замовник перераховує на поточний рахунок постачальника грошову суму в розмірі 100% вартості робіт одночасно з надсиланням йому письмового повідомлення про готовність об'єктів і обладнання до проведення цих робіт (виконані роботи згідно додатку №1 до договору в повному об'ємі).
Вартість доставки згідно підпункту 1.2.2 пункту 1.2 договору становить: 2916,67 грн., крім того ПДВ - 583,33 грн., разом з ПДВ - 3500 грн. Замовник перераховує грошові кошти на рахунок постачальника в розмірі 100% вартості доставки протягом 2-х банківських днів, починаючи з дати отримання письмового повідомлення від постачальника про готовність обладнання до відвантаження зі складу.
Загальна вартість договору складає 1516666,67 грн., крім того ПДВ - 303333,33 грн., разом з ПДВ - 1820000 грн.
Як встановлено в пункті 2.4 договору, загальна вартість обладнання в ході виконання договору розуміється як величина динамічна і фіксується як величина постійна тільки в день здійснення остаточних розрахунків між сторонами, виходячи з того, що вартість обладнання, містить у собі імпортну валютну складову, засновану на величині курсу євро. Сума, що підлягає оплаті за обладнання, визначається на день виставляння рахунка по формулі: S= S1 + ((S2xA1)/A2), де: S - загальна вартість обладнання; S1 - загальна сума вартості 1-го етапу передплати згідно пункту 2.1 договору; S2 - вартість 2-го етапу передплати згідно пункту 2.1 договору; A1 - вартість євро в гривнях, у день здійснення платежу за курсом Банку; A2 - вартість євро в гривнях у день підписання договору, який складає 28 за курсом Банку.
Договір набирає сили і діє з дня його підписання протягом одного року, а в частині виконання робіт та розрахунків до повного виконання сторонами зобов'язань (пункт 10.1 договору).
Договір підписано уповноваженими особами, а саме: від постачальника - генеральним директором Храбаном Олександром Васильовичем, який діяв на підставі статуту, та від замовника - генеральним директором Козовітом Олексієм Петровичем, який діяв на підставі статуту; договір скріплено печатками сторін.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Товариство "СімКорп Україна" звернулося до суду з позовом та просило стягнути з товариства "Компанія "Інвестспецкомплекс" 564866,48 грн., посилаючись на те, що вказані кошти були отримані відповідачем за первісним позовом без достатньої правової підстави та мають бути повернуті в порядку статті 1212 ЦК України. Так, на думку позивача за первісним позовом, виставивши рахунок-фактуру від 22.01.2015 №СФ-0000026 відповідач за первісним позовом не застосував формулу, визначену пунктом 2.4 договору, внаслідок чого позивач за первісним позовом перерахував за обладнання грошові кошти у сумі 1868680 грн., а слід було сплатити - 1294313,52 грн., в зв'язку з чим позивач вважає, що відповідач без достатніх правових підстав отримав грошові кошти на суму 564866,48 грн.
У свою чергу, товариство "Компанія "Інвестспецкомплекс" звернулось до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати пункт 2.4 договору недійсним, у в'язку з тим, що в ньому є помилка, а саме: курс євро визначено у сумі 28 грн.; на думку позивача за зустрічним позовом є підстави для застосування статті 229 ЦК України.
З тексту договору вбачається, що сторони визначили ціну обладнання в національній валюті в розмірі 1810500,00 грн., але без зазначення еквівалента в іноземній валюті; передбачили динамічність ціни з урахуванням курсової різниці, але до моменту оплати; при цьому зазначили курс, який самостійно логічно пояснити не спроможні.
Після укладення договору відповідач за первісним позовом виставив позивачу за первісним позовом рахунки-фактури від 18.12.2014 №СФ-0000398 на суму 140000 грн.; від 22.01.2015 №СФ-0000026 на суму 1686680 грн.
Вказані рахунки були оплачені повністю товариством "СімКорп Україна" без будь-яких зауважень, що підтверджується платіжними дорученнями від 18.12.2014 №1569 на суму 182000 грн.; від 22.01.2015 №1676 на суму 1686680 грн.
Обладнання передано відповідачем за первісним позовом та прийнято позивачем за первісним позовом за видатковою накладною від 05.03.2015 №РН-000009 на суму 1868680 грн.
На вказаній накладній директором позивача за первісним позовом було зроблено напис про те, що товариство "СімКорп Україна" не погоджується з ціною дизель-генератора та буде її оспорювати; за даними товариства "СімКорп Україна" згідно пункту 2.4 договору вартість обладнання становить 1294313,52 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що на вказаних документах міститься посилання на реквізити договору від 18.12.2014 №1812-1/14, проте як встановлено судом, вказані посилання на договір від 18.12.2014 №1812-1/14 є помилковими, оскільки такий правочин сторонами не укладався, а відносини з купівлі-продажу обладнання виникли на підставі договору від 17 грудня 2014 року.
Відповідно до статті 6 статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, уклавши договір, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору поставки, зокрема щодо ціни обладнання; сторони документально підтвердили виконання умов договору, а саме: оплати обладнання згідно виставлених рахунків та передачу обумовленого обладнання.
Відповідно до частини другої статті 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом, згідно до частини другої статті 533 ЦК України.
Посилання позивача за первісним позовом на те, що курс євро у пункті 2.4 було вказано як умовний курс, колегія суддів не приймає до уваги та вважає, що в даному випадку у значенні курсу євро було зроблено помилку особою, яка готувала проект договору, а саме: помилково вказано замість значення курсу євро значення курсу рубля, оскільки як вбачається з договору величина А2 була обумовлена сторонами договору як вартість євро в гривнях у день підписання договору, який складав 28 за курсом Банку, тоді як з таблиці курсів валют вказаного Банку, значення 28 було визначено лише для курсу гривні до російського рубля; на день укладення (підписання) договору, а саме 17.12.2014 курс євро за курсом Банку складав 2064 грн. за 100 євро.
Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.
Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
Не вважається помилкою щодо якості продукції (товару, іншого майна) неможливість її використання або утруднення в її використанні, які сталися після виконання хоча б однією з сторін зобов'язань, що виникли з правочину, і не пов'язані з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка у мотивах правочину (тобто в обставинах, у зв'язку з якими особа вчиняє правочин) або незнання стороною правочину норм законодавства.
Помилка, на яку посилається позивач за зустрічним позовом не має істотного значення та не тягне за собою визнання пункту 2.4 договору недійсним.
Крім того, на момент звернення позивача за зустрічним позовом до суду з даним позовом дія договору закінчилася, зобов'язання за спірним договором припинені, а тому зміна ціни товару, зважаючи на умови п. 2.4 договору є неможливою.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Колегією суддів встановлено, що позивач за первісним позовом оплатив товар за визначеною у договорі ціною, в момент оплати і в подальшому не вчинив дії спрямовані на зміну ціни обладнання, яка визначена у пункті 2.1 договору, покупець оприбуткував обладнання за ціною вказаною у видатковій накладній, жодним чином не висловив при цьому заперечень щодо такої ціни.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Як зазначено в постанові Верховного суду України від 24.09.2014 р. №6-122цс14, положення статті 1212 ЦК України застосовуються у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Враховуючи те, що відносини, які склалися між сторонами, є договірними, грошові кошти були перераховані позивачем за первісним позовом за договором у зв'язку з його виконанням та отримані відповідачем за первісним позовом за обладнання, яке належним чином поставлене, то відсутні підстави для застосування до них ст. 1212 ЦК України, та відповідно стягнення грошових коштів у сумі 546866,48 грн.
З огляду на викладене, враховуючи те, що сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність підстав для стягнення грошових коштів та визнання пункту 2.4 договору недійсним, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги за первісним позовом та позовні вимоги за зустрічним позовом є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СімКорп Україна" залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 21.10.2015 року у справі №910/21240/15 - без змін.
2. Матеріали справи №910/21240/15 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді О.В. Тищенко
К.В. Тарасенко