04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"17" листопада 2015 р. Справа№ 925/1152/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсакової Г.В.
суддів: Станіка С.Р.
Власова Ю.Л.
при секретарі судового засідання - Макеєнко О.Г.
за участю представників сторін:
від позивача: Руденко А.О. - за довіреністю
від відповідача: Степченко Ю.А. - за довіреністю
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення господарського суду Черкаської області від 13.08.2015 (дата підписання 17.08.2015)
у справі №925/1152/15 (суддя Скиба Г.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки»
про стягнення 4 298 804,56 грн. заборгованості та санкцій
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки» про стягнення грошових коштів за договором поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 у розмірі 3 030 899,78 грн., втрат від інфляції у розмірі 1 216 802,99 грн., процентів за користування коштами у розмірі 48 079,20 грн. та 3 022,59 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 13.08.2015 у справі № 925/1152/15 в задоволенні позову відмовлено повністю з підстав пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.
Не погоджуючись із винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до Київського апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 13.08.2015 у справі № 925/1152/15 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Скаржник зазначає, що позивачем на підтвердження переривання строку позовної давності було надано акт взаємних розрахунків станом на 31.01.2014, укладений між ТОВ «Волари Експорт» та ТОВ «Тіньки» в сумі, щодо якої виник спір. Однак, суд не взяв до уваги даний акт, посилаючись на те, що він не є первинним бухгалтерським документом, та не породжує обов'язків для відповідача за спірним договором, що, за доводами скаржника, не відповідає пп. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», де зазначено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 у справі №925/1152/15 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді: Станік С.Р., Власов Ю.Л. та призначено до розгляду на 29.09.2015.
18.09.2015 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач зазначає, що судом було правильно застосовано строк позовної давності до позовних вимог та правомірно відмовлено у позові.
29.09.2015 судове засідання у справі №925/1152/15 не відбулось, у зв'язку з перебуванням головуючого судді Корсакової Г.В. на лікарняному.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2015 розгляд справи №925/1152/15 призначено на 04.11.2015.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 продовжено строк розгляду спору у справі № 925/1152/15 на п'ятнадцять днів, розгляд справи № 925/1152/15 відкладено на 17.11.2015.
16.11.2015 через відділ документального забезпечення суду позивач надав письмові пояснення та копії актів звірки розрахунків станом на 31.01.2014 та станом на 01.03.2014.
17.11.2015 через відділ документального забезпечення суду відповідач на виконання вимог ухвали Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2015 надав витребувані документи.
Представник позивача у судовому засіданні 17.11.2015 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт» як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зам'ятниця» як продавцем був укладений договір поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010.
Відповідно до п. 3 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Зам'ятниця» зобов'язалося передати, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт» прийняти та оплатити товар згідно умов договору поставки і додатків до цього договору.
Згідно п. 4 договору товаром є зернова група урожаю 2011р. в кількості, згідно додатків до договору поставки +/- 5 % по заліковій вазі.
Відповідно до п. 6 договору ціна товару визначається в момент фактичної поставки продукції згідно додатків до даного договору і дійсна протягом строку поставки, вказаного у кожному додатку. Загальна сума договору становить 3 030 899,78 грн. в т. ч. ПДВ 505 149,96 грн.
У відповідності з п. 1 додатку № 1 до договору продавець зобов'язався поставити покупцю 658,891 тону соняшника на суму 3 030 899,78 грн.
Згідно з п. 3 додатку № 1 до договору умови поставки - EXW Франко-Елеватор- Білозірське РБХ.
У відповідності з п. 4 додатку № 1 до договору, термін поставки даної партії до 15.02.2011 включно.
Відповідно до п. 10 договору у разі порушення продавцем умов та/або строку поставки товару, згідно п. 7 даного договору і відповідних додатків до нього, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,2% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочки поставки. У разі прострочки поставки товару на строк більше 10 днів покупець вправі переглянути ціну товару або розірвати договір в односторонньому порядку. В останньому випадку продавець зобов'язаний провести повернення всіх раніше перерахованих на його рахунок грошових коштів, отриманих за даним договором.
Згідно з п. 5 додатку №1 до договору оплата партії товару здійснюється наступним чином: 100% вартості товару покупець оплачує протягом трьох банківських днів з моменту надання продавцем документів, вказаних в п.8 договору поставки.
Як вбачається з матеріалів справи, покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт» 28.10.2010 перерахувало продавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Зам'ятниця» 3 030 899,78 грн. в якості передоплати за с/г продукцію згідно договору № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010.
Однак, продавець свої зобов'язання з поставки товару згідно умов договору поставки не виконав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіньки» є правонаступником всіх прав і зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Зам'ятниця», що підтверджується Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки», передавальним актом від 28.09.2012, підписаним комісією з припинення ТОВ «Зам'ятниця» та представниками ТОВ «Тіньки», та затвердженим загальними зборами учасників обох товариств.
26.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт» як клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» як фактором укладено договір факторингу № 06, відповідно до п. 2.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор (позивач) зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ТОВ «Волари Експорт») за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника за основним договором в розмірі та на умовах, передбачених цим договором.
Опис, характеристика, обсяг та розмір прав вимоги до боржника за основним договором, що відступаються відповідно до умов цього договору зазначені в Додатку №1 до договору факторингу № 06 від 26.12.2014.
Так, в порядку та на умовах, визначених Договором Фактору відступаються наступні права вимоги за договором поставки №27/10-09 ВЭ-АФ 2010 від 27.10.2010 (Основний договір), укладений між Клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіньки» (боржник), а саме:
- право вимоги повернення авансового платежу в сумі 3 030 899,78 гривень;
- право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов'язань за основним договором;
- інші, крім зазначених вище, права грошової вимоги, строк платежу за якими настав (наявна вимога), а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (майбутня вимога) на підставі основного договору;
- і інші будь-які права вимоги до боржника за основним договором, що існують на момент укладення цього договору та/або виникнуть в майбутньому відповідно до умов основного договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Волари-Експорт» направило відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Тіньки» лист від 05.01.2015 №01/01-05 (отриманий відповідачем 03.02.2015), яким повідомило про укладення договору факторингу № 06 від 26.12.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яким останньому відступлено право вимоги за договором поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010.
З огляду на вищевикладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіньки» передоплати за договором поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 у розмірі 3 030 899,78 грн., втрат від інфляції у розмірі 1 216 802,99 грн., процентів за користування коштами у розмірі 48 079,20 грн. та 3 022,59 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по поставці товару.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Крім того, зазначив, що доданий позивачем до позовної заяви акт звіряння розрахунків станом на 31.01.2014 підписаний не головним бухгалтером відповідача, також сума заборгованості вказана в акті зовсім інша, ніж та що випливає з умов договору поставки, тому просить суд не брати його до уваги, оскільки вказаний акт не може визнаватись належним і допустимим доказом. Також вказує на необґрунтованість вимог про стягнення пені з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України та ч. 2 ст. 258 ЦК України та відсутність правових підстав для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що стягнення з постачальника за договором поставки суми попередньої оплати не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з положеннями статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1, ч. 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Як вбачається з матеріалів справи, покупець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Волари Експорт» 28.10.2010 перерахувало продавцю - Товариству з обмеженою відповідальністю «Зам'ятниця», правонаступником всіх прав і зобов'язань якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіньки», 3 030 899,78 грн. в якості передоплати за с/г продукцію згідно договору № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010.
У відповідності з п. 4 додатку № 1 до договору, термін поставки товару до 15.02.2011 включно.
Однак, продавець свої зобов'язання з поставки товару згідно умов договору поставки не виконав, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 516 ІІК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до ст. 1078 ІІК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Листом від 05.01.2015 №01/01-05 Товариство з обмеженою відповідальністю «Волари-Експорт» повідомило відповідача про укладення договору факторингу № 06 від 26.12.2014 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яким останньому відступлено право вимоги за договором поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010, зокрема право вимоги повернення авансового платежу в сумі 3 030 899,78 грн.
З огляду на зазначене, оскільки відповідач не поставив товар на суму здійсненої Товариством з обмеженою відповідальністю «Волари-Експорт» за договором поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010 передплати, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача боргу за непоставлений товар в розмірі 3 030 899,78 грн.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач заявив про пропуск строку позовної давності щодо стягнення спірної заборгованості.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 262 ЦК України встановлено, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Частиною 3 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
Як вже зазначалось, заявлений позивачем у даній справі позов стосується повернення попередньої оплати товару через невиконання відповідачем своїх зобов'язань по поставці товару в установлені договором строки.
Оскільки абз. 2 ч. 5 ст. 261 ЦК України пов'язує початок перебігу позовної давності саме з днем, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання, для обчислення цього строку слід виходити з дати спливу встановленого договором строку виконання передбачених ним зобов'язань з постачання товару, одночасно з яким у покупця безпосередньо на підставі положень ч. 2 ст. 693 ЦК України виникло право відмовитись від цих зобов'язань та вимагати повернення суми попередньої оплати.
Як зазначалось, у відповідності з п. 4 додатку № 1 до договору, термін поставки товару встановлений до 15.02.2011 включно.
Отже, після закінчення вказаного строку виконання зобов'язань за договором, а саме з 16.02.2011 у покупця виникло право вимагати у продавця повернення суми попередньої оплати, а отже й почався перебіг строку позовної давності щодо цієї вимоги.
Позивач вказує на переривання строку позовної давності складанням між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волари-Експорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіньки» акту звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2014.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ч. 1 ст. 264 ЦК України).
Як зазначено у п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
З наданого позивачем акту звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2014 не вбачається, що він має відношення до договору поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010, а також вказана в акті сума заборгованості інша, ніж сума щодо якої виник спір. Крім того, позивач не пояснив, що за підстава боргу відповідача «счет 6811».
Таким чином, суд першої інстанції правомірно не прийняв акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2014 як належний та допустимий доказ в підтвердження вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним заборгованості за договором поставки № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010, та переривання строку позовної давності.
Щодо доводів відповідача про те, що акт звіряння взаємних розрахунків станом на 31.01.2014 підписаний не головним бухгалтером відповідача, то судова колегія зазначає, що відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наведених обставин.
Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Колегія суддів не приймає наданий позивачем суду апеляційної інстанції акт звірки розрахунків між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волари-Експорт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тіньки» станом на 01.03.2014, оскільки позивач не обгрунтував неможливість його подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Крім того, вказаний акт звірки розрахунків не містить посилань на договір № 27/10-09 ВЕ-АФ 2010 від 27.10.2010, а також даний акт складений за станом розрахунків на 01.03.2014, тобто після закінчення строку позовної давності, який закінчився 16.02.2014, тоді як переривання перебігу позовної давності можливе лише в межах строку давності, а не після його спливу, про що вказується в п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».
З огляду на зазначене, оскільки позивач звернувся до суду з позовом 13.07.2015, ним пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення боргу за непоставлений товар в розмірі 3 030 899,78 грн.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовної вимоги про стягнення 3 030 899,78 грн. боргу з підстав спливу строку позовної давності про застосування якого заявлено відповідачем.
Позивач також просив стягнути з відповідача 3 022,59 грн. пені за період з 26.12.2014 по 25.06.2015 за несвоєчасне виконання зобов'язань по поставці товару.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною першою статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ч.1, ч.2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 10 договору поставки у разі порушення продавцем умов та/або строку поставки товару, згідно п. 7 даного договору і відповідних додатків до нього, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі 0,2% від вартості непоставленого (недопоставленого) товару за кожний день прострочки поставки.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Оскільки, як вже вказувалось вище, термін поставки товару був встановлений до 15.02.2011 включно, то продавець вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання по поставці товару з 16.02.2011, тому з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ЦК України, перебіг часу за який нараховується пеня починається з 16.02.2011 і не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, тобто по 16.08.2011.
З огляду на зазначене, нарахування позивачем пені за період з 26.12.2014 по 25.06.2015 є необґрунтованим.
Крім того, позивачем пропущено річний строк позовної давності для звернення з позовом для стягнення пені.
З огляду на зазначене, позовні вимоги про стягнення 3 022,59 грн. пені задоволенню не підлягають.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 1 216 802,99 грн. інфляційних втрат за січень-травень 2015 та 48 079,20 грн. 3% річних за період з 26.12.2014 по 06.07.2015.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних не може бути застосована ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 у справі № 3-30гс13.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 1 216 802,99 грн. інфляційних втрат та 48 079,20 грн. 3% річних нарахованих на суму попередньої оплати задоволенню не підлягає у зв'язку з її необґрунтованістю.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
З огляду на зазначене, оскільки резолютивна частина оскаржуваного рішення про відмову в задоволенні позову є правильною, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Черкаської області від 13.08.2015 у справі №925/1152/15 та залишає його без змін за вищевикладеними мотивами.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення господарського суду Черкаської області від 13.08.2015 у справі №925/1152/15 залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Черкаської області від 13.08.2015 у справі №925/1152/15 залишити без змін.
3.Матеріали справи №925/1152/15 повернути до господарського суду Черкаської області.
Головуючий суддя Г.В. Корсакова
Судді С.Р. Станік
Ю.Л. Власов