Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51
"17" листопада 2015 р. Справа № 911/3874/15
Господарський суд Київської області, у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фастівського міжрайонного прокурора Київської області,
08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Суворова, 3
в інтересах держави в особі
Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області
01133, м. Киів, Шевченківський р-н, вул. Симона Петлюри, буд. 15
01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
08500, АДРЕСА_1
про стягнення 20031,13 грн. та звільнення приміщення
за участю представників:
прокурора - Шиленко М.В. (службове посвідчення № 029582, видане 13.10.2014);
позивача - ОСОБА_2 (довіреність від 04.09.2015 № 40);
відповідача - не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином
Обставини справи:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фастівського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 20031,13 грн., з яких: 15340,00 грн. - основний борг, 1469,45 грн. - пеня, 3221,45 грн. - штраф, а також про звільнення приміщення та повернення його позивачу, в належному стані, за актом прийому-передачі.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 10 листопада 2011 року №1257.
Ухвалою господарського суду Київської області від 02.09.2015 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 29.09.2015.
У судовому засіданні 29 вересня 2015 року на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 6 жовтня 2015 року.
У судовому засіданні 6 жовтня 2015 року на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 10 листопада 2015 року.
Ухвалою господарського суду Київської області від 10 листопада 2015 року розгляд справи відкладено на 17 листопада 2015 року.
Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.11.2015 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд -
встановив:
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 10 листопада 2011 року за №1257 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення площею 586,9 кв.м., розміщене за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Комарова, 23, що перебуває на балансі ДП Ремонтно-будівельна дільниця №2 (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31 серпня 2011 року і становить за незалежною оцінкою 174800,00 грн.
Згідно з пунктом 3.6. Договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця, не пізніше 15 числа наступного місяця, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Відповідно до пункту 3.10. Договору, зобов'язання орендаря за сплатою орендної плати забезпечується у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж потрійний розмір орендної плати за перший (базовий) місяць оренди, який вноситься в рахунок плати за останні три місяці оренди.
Згідно з пунктом 3.11. Договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що орендар зобов'язаний протягом місяця після підписання договору внести завдаток, передбачений цим договоровом. Завдаток стягується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.6 цього Договору. Після закінчення основного строку Договору оренди здійснюється перерахування орендної плати за останні місяці з урахуванням внесеного Орендарем завдатку. У разі порушення Орендарем зобов'язання зі сплати орендної плати він має відшкодувати державному бюджету і балансоутримувачу збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір завдатку. Якщо в разі дострокового припинення Договору за згодою сторін сума сплачених орендних платежів і завдатку перевищить передбачені Договором платежі за період фактичної оренди, то це перевищення розглядається як зайва сума орендної плати.
Відповідно до пункту 5.3 Договору орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з частиною 1 статті 795 Цивільного кодексу України, передання наймачеві будівлі оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.
На виконання умов Договору, позивач 10 листопада 2011 року передав відповідачу орендоване приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі державного майна (том 1, зворот а.с. 19).
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.
Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обов'язок доказування покладається на сторони.
Позов обґрунтовано тим, що Договір укладено на строк до 08.10.2014, відтак, на момент звернення до суду, він припинив дію, проте, відповідачем майно не повернуто, знаходиться в його користуванні, плата за яке відповідачем не здійснюється.
Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача з орендної плати за Договором за період з листопада 2014 року до травня 2015 року становить 15340,00 грн. Крім того, за порушення виконання зобов'язань, заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1469,46 грн. та штраф у розмірі 3221,45 грн.
Відповідачем позов заперечений повністю та надано суду акт приймання-передачі державного майна від 15 листопада 2014 року, що укладений між відповідачем та ДП Ремонтно-будівельною дільницею №2 (балансоутримувач) про повернення відповідачем 15 жовтня 2014 року спірного майна з оренди балансоутримувачу.
Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 21299505 станом на 06.10.2015, що отриманий за запитом суду, Державне підприємство Ремонтно-будівельна дільниця №2 припинено, за судовим рішенням, дата внесення запису про припинення - 31.03.2015.
Позивачем вказано, що йому було невідомо про повернення спірного майна, одночасно, прокурор та позивач заявили, що повернення майна балансоутримувачу, а не позивачу, є неправомірним, з посиланням на пункт 10.9 Договору, відповідно до якого майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання, обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря, а, оскільки, балансоутримувач не являється стороною Договору, вказані умови пункту 10.9 Договору про підписання акту повернення майна балансоутримувачу сторонами, стосувались підписання цього акту сторонами Договору: відповідачем і позивачем, відтак, позов має бути задоволений повністю.
З огляду на умови Договору, вимоги законодавства та обставини даної справи, у їх сукупності, суд не погоджується з такими твердженнями прокурора і позивача, зокрема, зважаючи на таке.
Згідно з пунктом 5.10 Договору, у разі припинення або розірвання договору, орендар зобов'язаний повернути майно орендодавцеві або підприємству/товариству, указаному орендодавцем.
Відповідно до пункту 10.9 Договору, у разі припинення або розрівняння цього договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу.
Відтак, суд дійшов висновку, що повернення відповідачем спірного майна балансоутримувачу відповідає умовам Договору.
Крім того, у додаткових письмових поясненнях, прокурор посилається на пункт 10.11 Договору, згідно з яким, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі 300 мінімальних заробітних плат за користування майном за час прострочення. З огляду на ці доводи прокурора, судом враховується, що відповідно до прохальної частини позову заявлено до стягнення орендну плату, яка за своєю правовою природою неустойкою не являється та розрахована за іншою методикою.
Також, після надання відповідачем акту повернення спірного майна, позивачем надано до матеріалів справи оригінал заяви відповідача від 07.11.2014 про продовження дії Договору на підставі пункту 10.4 Договору.
Пунктом 10.4 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідачем у судових засіданнях піддано сумніву, що вказану заяву написано нею власноруч, проте, клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи не подавалось.
Зважаючи на вказане, судом враховано, що відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, відтак, оскільки пунктом 10.4 Договору передбачено, що продовження дії Договору має оформлюватись додатковим договором, який є невід'ємною частиною Договору, і укладання такого додаткового договору не підтверджується матеріалами справи, наявність вищевказаної заяви відповідача не свідчить про продовження дії Договору, додатково з урахуванням доказу повернення майна, та, у цілому, не має значення для справи.
З наведеного вбачається, що з 15 жовтня 2014 року відповідач не використовував орендоване майно, доказів протилежного прокурором і позивачем суду не надано, тому, з урахуванням предмету і підстав позову, заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з листопада 2014 року до травня 2015 року у розмірі 15340,00 грн. є необґрунтованими та недоведеними, отже, задоволенню не підлягають, при цьому, судом враховано, що стягнення орендної плати можливе виключно за користування майном, а, у даній справі, на підставі наданого суду доказу, належність і допустимість якого не спростована, суд дійшов висновків, що спірне майно вибуло з користування відповідача.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання. Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Оскільки, судом не встановлено факту порушення відповідачем зобов'язань зі сплати орендної плати за заявлений період (листопад 2014 року - травень 2015 року), суд дійшов висновку, що заявлені до стягнення з відповідача пеня у розмірі 1469,45 грн. та штраф у розмірі 3221,45 грн. також не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно частиною 1 статті 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах зазначених у договорі оренди.
У зв'язку з тим, що спірне майно вибуло з користування відповідача 15 жовтня 2014 року, що підтверджується актом приймання-передачі державного майна від 15 листопада 2014 року, суд дійшов висновку про безпідставність позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача звільнити індивідуально визначене майно - нежитлове приміщення площею 586,9 кв.м., розміщене за адресою: Київська область, м. Фастів, вул. Комарова, 23, що перебуває на балансі ДП Ремонтно-будівельна дільниця №2, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31 серпня 2011 року і становить за незалежною оцінкою 174800,00 грн. та повернути його Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Київській області в належному стані з урахуванням нормального зносу за актом прийому-передачі.
Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 4, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
вирішив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Повне рішення складено 14.12.2015.
Суддя С.О. Саванчук