ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.12.2015Справа №910/28800/15
За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про виселення з орендованого майна та стягнення 246 564,93 грн
суддя Пукшин Л.Г.
Представники:
від позивача Акімова А.В- представник за довіреністю № 133 від 02.11.15
від відповідача не з'явились
В судовому засіданні 16.12.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» про виселення з орендованого майна та стягнення 246 564,93 грн. заборгованості з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.10.2011 між сторонами було укладено договір оренди № 224-У(Ор)-11, на підставі якого відповідачу було передано у строкове платне користування частину переходу станції метро «Палац України» визначену тимчасовими огороджувальними конструкціями (кіосками) загальною площею 43,8 м. кв. За доводами позивача, відповідач по закінченню терміну дії договору не передав орендоване приміщення та продовжує безпідставно використовувати його для здійснення своєї господарської діяльності. Оскільки, письмова вимога позивача про повернення орендованого приміщення залишена відповідачем без розгляду, позивач просить суд виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 із займаного приміщення, демонтувати огороджувальні конструкції та стягнути заборгованість у розмірі 246 564,93 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28800/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 02.12.2015.
30.11.2015 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника.
У судове засідання, призначене на 02.12.2015, з'явився представник позивача, який на виконання вимог ухвали суду через канцелярію подав документи, що були долучені до матеріалів справи.
Представник позивача щодо поданого клопотання про відкладення розгляду справи не заперечував.
Ухвалою суду від 02.12.2015 задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 16.12.2015.
15.12.2015 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника через перебування останнього на лікарняному.
У судове засідання 16.12.2015 з'явився представник позивача, надав документи, що буди залучені до матеріалів справи, проти клопотання відповідач заперечував.
Розглянувши клопотання відповідача суд відмовив у його задоволенні виходячи з наступного.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Твердження відповідача про перебування його представника на лікарняному не може бути належною підставою для відкладення розгляду справи, враховуючи, що відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.
З урахуванням викладених обставин, клопотання відповідача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач в судове засідання 16.12.2015, не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
15 жовтня 2011 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (надалі - орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - орендар, відповідач) укладено договір № 224-У (Ор)-11 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (надалі - договір) та додаткову угоду № 1 до нього, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київради від 08.07.2010 № 1016/4454 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроекрт», тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) орендаря) за адресою: станція метро «Палац України», для торгівлі непродовольчими товарами, реалізації друкованих видань, торгівлі квітами, банківської установи.
Відповідно до п. 2.1. договору об'єктом оренди є частина вестибюлю, визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрометротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 43,8 кв.м., згідно з викопіюванням схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.
Згідно з п. 2.3. договору опис технічного стану об'єкта оренди та дата його передачі орендарю, його склад зазначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною договору (додаток №1 до договору).
У п. 2.4 договору визначено, що об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».
Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 08.07.2010 № 1016/4454 та методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 р. №34/91 та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 338,38 грн. за 1 м2 орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на серпень 2011 року складає 314820,96 грн. без ПДВ.
Згідно з п. 3.5. договору оплата по договору проводиться орендарем починаючи з дати підписання акта приймання-передачі, останнім днем оплати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.
Відповідно до п. 3.6 договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.
На виконання умов договору позивачем було передано відповідачу в оренду частину вестибюлю на станції метро «Палац України», загальною площею 43,8 кв.м, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 01.11.2011 р.
У п. 9.1. договору визначено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київради від 08.07.2010 № 1016/4454 діє з 15.10.2011 до 13.10.2014 року.
За доводами позивача, відповідачем в порушення умов договору не сплачувалась орендна плата, в результаті чого утворилася заборгованість за період з 10.04.2015 по 10.10.23014 у розмірі 213 178,62 грн. Крім цього, термін дії договору закінчився 13.10.2014, а тому позивачем направлено на адресу відповідача повідомлення № 25 від 17.10.2014 про закінчення терміну дії договору, відмову від його продовження та вимагав у строк до 12.11.2014 звільнити об'єкт оренди від огороджуючих конструкцій й повернути орендарю за актом приймання-передачі.
Оскільки, відповідачем об'єкт оренди не було повернуто, позивач звернувся до суду з вимогами про виселення відповідача з орендованого приміщення та приведення його у належний стан та стягнення заборгованості.
Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем обов'язку щодо сплати орендних платежів та повернення об'єкту оренди після закінчення терміну дії договору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди), а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України "Про оренду державного та комунального".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду, користування відповідачем приміщенням та правомірне нарахування КП «Київський метрополітен» орендної плати, згідно з умовами п. 3.5. договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частина 1 та 3 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця.
Як вбачається з матеріалів справи заборгованість відповідача по орендній платі за період користування майном з квітня 2015 року по жовтень 2015 року становить 213 178,62 грн., а строк виконання грошового зобов'язання по її сплаті настав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору. Відповідач доказів відсутності заборгованості по орендній платі суду не надав.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач належним чином не виконав зобов'язання по сплаті орендної плати згідно умов договору, тому вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню в сумі 213 178,62 грн.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 31 657,77 грн - пені, та 1 728,54 грн - 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так як факт прострочення виконання грошового зобов'язання встановлений судом та відповідачем не спростований, з відповідача підлягає стягненню 3 % річних.
Перевіривши розрахунок позивача суд встановив, що 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають сума у розмірі, заявленому позивачем, а саме 1 728,54 грн.
Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 31 657,77 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.
Оскільки, за доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи термін дії договору закінчився 13.10.2014 р., відтак у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені, з 13.10.2014, а тому, у позовних вимогах про стягнення пені у розмірі 31 657,77 грн, нарахованих позивачем за період з 11.04.2015 по 20.10.2015 слід відмовити.
Щодо вимог позивача про виселення та зобов'язання відповідача демонтувати огороджуючи конструкції.
Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 Цивільного кодексу України.
Як вбачається із матеріалів справи позивачем було передано відповідачу в оренду частину вестибюлю на станції метро «Палац України», загальною площею 43,8 кв.м, що підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 01.11.2011 р.
У відповідності до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Відповідно до статті 17 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін.
Строк дії договору оренди сторони визначили у пункті 9.1. договору, а саме - договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і, відповідно до рішення Київради від 08.07.2010 № 1016/4454 діє з 15.10.2011 до 13.10.2014.
Згідно з пунктом 9.5 договору даний договір припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 4.14 договору визначено, після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди орендар зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.
Відповідно до пункту 7.5. договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні, орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем направлялися на адресу відповідача повідомлення № 25 від 17.10.2014 про закінчення терміну дії договору та відмову від його продовження, а також вимагав у строк до 12.11.2014 звільнити об'єкт оренди від огороджуючих конструкцій й повернути орендарю за актом приймання-передачі.
Отже, в даному випадку, орендодавець висловив заперечення щодо продовження терміну дії договору, у зв'язку з чим спірний договір припинив свою дію 13.10.2014.
Суд також відзначає, що відповідно до умов п. 9.3. укладеного між сторонами договору продовження строку дії цього договору може бути продовжено на підставі рішення Київради. Станом на день вирішення спору рішення щодо продовження дії спірного договору Київською міською радою не приймалися.
Отже, оскільки після 13.10.2014 рішення про продовження строку дії договору не приймалось, а тому відсутні правові підстави для продовження користування відповідачем комунальним майном.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 785 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно зі ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.
Згідно ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Аналогічний обов'язок орендаря щодо повернення орендованого майна передбачено також пунктами 4.14, 7.5 договору оренди.
Судом встановлено, що на час звернення позивача з позовом до суду договір оренди № № 224-У (Ор)-11, від 15.10.2011 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку звільнення орендованого майна, вимога позивача про виселення орендаря із займаного приміщення підлягає задоволенню.
Як наслідок, задоволенню підлягає вимога позивача про демонтаж тимчасових огороджуючих конструкції (кіоски), що належать відповідачу та знаходяться за адресою: станція метро «Палац України» загальною площею 43,8 кв.м. Судом встановлено, що відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача (звільнити орендоване майно, в тому числі і демонтувати відповідні конструкції), однак від виконання свого обов'язку відповідач ухилився. Тому вимога позивача демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції фактично є вимогою про примусове виконання обов'язку в натурі, відтак, демонтувати відповідні конструкції зобов'язаний саме відповідач, який є боржником у відповідному зобов'язанні.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, за таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивач підлягають задоволенню в частині.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04211, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: станція метро «Палац України», загальною площею 43,8 м кв.
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (04211, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішення законної сили, демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоск), що належить Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, які знаходиться за адресою: станція метро «Палац України», загальною площею 43,8 м кв.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04211, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на корить Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 35, ідентифікаційний код 03328913) заборгованість у розмірі 213 178 (двісті тринадцять тисяч сто сімдесят вісім) грн 62 коп., 3 % річних у розмірі 1 728 (одна тисяча сімсот двадцять вісім) грн 54 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5 659 (п'ять тисяч шістсот п'ятдесят дев'ять) грн 61 коп.
5. В частині стягнення пені у розмірі 31 657,77 грн відмовити.
6. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.12.2015 р.
Суддя Пукшин Л.Г.