ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
16.12.2015Справа №910/26709/15
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг"
про стягнення грошових коштів в розмірі 93 867,36 грн.,
Суддя О.С. Комарова
За участю представників сторін:
від позивача Прохоров І.Р. (представник за довіреністю);
від відповідача не з'явились.
В судовому засіданні 16 грудня 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи", 12 жовтня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № б/н, б/д до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг", про стягнення грошових коштів в розмірі 93 867,36 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки, зокрема, у визначені відповідним договором строки не здійснив в повному обсязі оплату вартості поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.
Ухвалою суду від 15.10.2015 року порушено провадження у справі № 910/26709/15 та призначено розгляд справи на 17.11.2015 року.
В судове засідання 17.11.2015 року представники сторін не з'явились.
Ухвалою суду від 17.11.2015 року, у зв'язку із неявкою представників сторін в судове засідання, розгляд справи відкладено на 09.12.2015 року.
Через відділ діловодства суду 07.12.2015 року від позивача надійшло клопотання про залучення до справи документів, яке було долучено судом до матеріалів справи.
В судове засідання 09.12.2015 представники сторін з'явились. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, а також подав довідку. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог. Також представниками сторін було подано спільне клопотання про продовження процесуальних строків вирішення спору на 15 днів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2015 року судом, за клопотанням представників сторін, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено до 16.12.2015 року.
В судовому засіданні 16.12.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, відзив не надав, вимог ухвали не виконав, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -
01 жовтня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (покупець) укладено договір купівлі-продажу ТЗ №1, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати тролейбуси, виробництва ТОВ "Львівські автобусні заводи" (надалі - ТЗ), асортимент, кількість яких вказані в Специфікації поставки (додаток №2), комплектність яких визначена Технічними специфікаціями (додаток №1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується придбати ТЗ та здійснити його оплату для подальшого використання та експлуатації в строки, зазначені в цьому договору.
Позивач зазначив, що на виконання умов Договору постачальник передав товар, а покупець прийняв товар та розрахувався за нього частково, на суму 25 000 000,00 грн., а відтак, за розрахунками позивача, відповідач мав заборгованість за Договором в розмірі 2 000 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/3253/14 від 08.07.2014 року (головуюча суддя Васильченко Т.В., судді: Любченко М.О., Марченко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (01010, м. Київ, вул. І. Мазепи, буд. 11-Б; ідентифікаційний код 34979070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, буд. 6; ідентифікаційний код 33894928) 2000000 (два мільйони) грн. 00 коп. основного боргу, 136493 (сто тридцять шість тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 15 коп. пені, 44712 (сорок чотири тисячі сімсот дванадцять) грн. 33 коп. 3% річних, 22000 (двадцять дві тисячі) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 10677 (десять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 14 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили. В решті позовних вимог відмовлено.
21 серпня 2014 року судом було видано наказ про примусове виконання рішення № 910/3253/14 від 08.07.2015 року.
20 листопада 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було відкрите виконавче провадження ВП № 45527879 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" грошових коштів в розмірі 2213882,62 грн. (копія постанови в справі).
12 жовтня 2015 року представник позивача звернувся до Господарського суду з позовною заявою про стягнення 3% річних в розмірі 5 066,90 грн. та інфляційних втрат - 88 800,46 грн., внаслідок прострочення оплати основного боргу відповідачем в розмірі 2000000,00 грн. на підставі рішення Господарського суду м. Києва № 910/3253/14 від 08.07.2014 року.
Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Нормами ст. 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
Як вже було встановлено судом, рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/3253/14 від 08.07.2014 року (головуюча суддя Васильченко Т.В., судді: Любченко М.О., Марченко О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (01010, м. Київ, вул. І. Мазепи, буд. 11-Б; ідентифікаційний код 34979070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, буд. 6; ідентифікаційний код 33894928) 2000000 (два мільйони) грн. 00 коп. основного боргу, 136493 (сто тридцять шість тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 15 коп. пені, 44712 (сорок чотири тисячі сімсот дванадцять) грн. 33 коп. 3% річних, 22000 (двадцять дві тисячі) грн. 00 коп. інфляційних втрат та 10677 (десять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 14 коп. витрат по сплаті судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили. В решті позовних вимог відмовлено. Судом було видано наказ про примусове виконання рішення № 910/3253/14 від 08.07.2015 року.
20 листопада 2014 року постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було відкрите виконавче провадження ВП № 45527879 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" грошових коштів в розмірі 2213882,62 грн. (копія постанови в справі).
Вищезазначене судове рішення набрало законної сили, доказів зворотного суду не надано, тому обставини, встановлені у вказаному рішенні, не підлягає доказуванню.
Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. у справі № 910/11595/13.
Відповідно до позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній в постанові від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Відповідно до 1 ч. ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши вказаний позивачем розрахунок, з урахуванням викладеного, приймаючи до уваги стягнення з відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/3253/14 від 08.07.2014 року на користь позивача основного боргу в розмірі 2 000 000,00 грн. та штрафних санкцій за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару, суд дійшов висновку про те, що стягненню з відповідача, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, на користь на користь позивача підлягає 88 800,46 грн. інфляційних втрат та 3% річних в розмірі 5 066,90 грн. за визначений позивачем період.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Положеннями ст. 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судове засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню в розмірі 93 867,36 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 1 877,35 грн. судового збору. Проте, відповідно до Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, за подання позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 1,5% ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1218,00 грн.) та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати (182 700,00 грн.). Тобто позивач повинен був сплатити 1 408,01 грн. (93 867,36*1,5%). Таким чином, зайво сплачений судовий збір в розмірі 469,34 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1 408,01 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг" (ЄДРЮОФОП 34979070; адреса 01010, м. Київ, ВУЛ. ІВАНА МАЗЕПИ, будинок 11-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (ЄДРЮОФОП 33894928; адреса 03124, м. Київ, БУЛЬВАР ІВАНА ЛЕПСЕ, будинок 6) грошові кошти: 3% річних - 5 066,90 грн. (п'ять тисяч шістдесят шість гривень 90 копійок), інфляційних втрат - 88 800,46 грн. (вісімдесят вісім тисяч вісімсот гривень 46 копійок) та судовий збір - 1 408,01 грн. (одна тисяча чотириста вісім гривень 01 копійка). Видати наказ.
3. Повернути зайво сплачений судовий збір на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" (ЄДРЮОФОП 33894928; адреса 03124, м. Київ, БУЛЬВАР ІВАНА ЛЕПСЕ, будинок 6) в розмірі 469,34 грн. (чотириста шістдесят дев'ять гривень 34 копійки) з Державного бюджету України.
4. Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/26709/15.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 17.12.2015 року.
Суддя О.С. Комарова