ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
07.12.2015Справа №910/28830/15
За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»
про зобов'язання вчинити дії та стягнення 21 350, 00 грн.
Суддя Пригунова А.Б.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: не з'явились
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про зобов'язання здійснити платіжну операцію за платіжними дорученнями №№ 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 33; стягнення збитків у сумі 1 500, 00 грн., а також грошової компенсації завданої моральної шкоди у сумі 10 000, 00 грн., пені у сумі 6 720, 00 грн. та 3 % річних у розмірі 3 130, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором банківського рахунку № 15/155248 від 07.04.2011 р. щодо перерахування грошових коштів з рахунку позивача, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2015 р. порушено провадження у справі № 910/28830/15 призначено до розгляду у судовому засіданні на 07.12.2015 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У процесі провадження у справі позивач подав пояснення по справі, у яких зазначає, що сума коштів на його рахунку підтверджується довідкою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та простив позов задовольнити.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.
При цьому суд відзначає, що ухвали суду направлялись відповідачу на вказану в позовній заяві та витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу та отримані представником.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Приймаючи до уваги, що учасники були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні.
У судовому засіданні 07.12.2015 р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
07.04.2011 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» в особі начальника відділення № 15 філії «Центральне Регіональне управління» «Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір № 15/155248, за умовами якого відповідач зобов'язався відкрити позивачу поточний рахунки в національній валюті і здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а відповідач - оплачувати послуги банку в порядку та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п.п. 2.1., 3.3.3. договору відповідач здійснює розрахунково-касове обслуговування в операційний день банку у порядку і на у мовах, визначених чинним законодавством у робочий час, крім суботи та неділі, святкових і неробочих днів.
Відповідно до п. 8.1. договору він набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом невизначеного строку.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує про надання 17.02.2015 р. Публічному акціонерному товариству «Банк «Фінанси та Кредит» платіжних доручень №№ 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 33 про перерахування грошових коштів до державного бюджету та сплату орендної плати, однак відповідачем вказані платіжні доручення фактично не виконано та грошові кошти не перераховані, що є порушенням умов договору № 15/155248 від 07.04.2011 р.
При цьому, позивачем заявлені вимоги про стягнення пені у розмірі 6 720, 00 грн. за прострочення зобов'язання щодо виконання платіжних доручень та проценти за користування грошовими коштами у розмірі 3 130, 00 грн.
Крім того, позивач зазначає, що неправомірними діями Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» було завдано матеріальних збитків у розмірі 1 500, 00 грн. та моральної шкоди, яка оцінена Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 у суму 10 000, 00 грн.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору та встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, а також поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Відповідально до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Згідно зі ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.
Статтею 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
У відповідності до ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.
Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу та загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначається Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
Відповідно до ст. 24.3. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.
Пунктами 8.2., 8.3. ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.
Пунктом 1.17. Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 р. № 174 встановлено, що за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція / чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту.
У відповідності до п. 1.13 Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, у разі здійснення касових операцій протягом операційного часу банк (філія, відділення) на касових документах проставляє поточну дату здійснення касової операції, а в післяопераційний час - поточну дату і час приймання документів або напис чи штамп "вечірня" або "післяопераційний час". Виконані протягом операційного часу касові операції відображаються в бухгалтерському обліку в цей самий операційний день, а в післяопераційний час - не пізніше наступного операційного дня.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.
За приписами ст.ст. 3, 629 Цивільного кодексу України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов'язковість виконання договірних зобов'язань.
Тож, враховуючи вищенаведене, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» зобов'язане було виконати платіжні доручення позивача не пізніше, ніж на наступний день після їх отримання.
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідачем не наведено обґрунтувань щодо наявності об'єктивних підстав неможливості виконання зобов'язань за договором № 15/155248 від 07.04.2011 р.
Відтак, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення договірних зобов'язань, а також вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
В той же час, як встановлено судом, рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 171 від 17.09.2015 р. «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 18.09.2015 р. до 17.12.2015 р. включно.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у вказаних правовідносинах.
Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом;
Згідно зі ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Частиною 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Суд враховує, що п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 ст. 36 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Водночас, за визначенням ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кредитором є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.
Тож, приймаючи до уваги вищенаведене, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором банку, а відповідач, в свою чергу, боржником та їх зобов'язання щодо виконання платіжних доручень є майновими у розумінні ст.ст. 177, 190, 509 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим такі правовідносини є предметом регулювання Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах викладені у постановах Вищого господарського суду України від 18.02.2015 р. № 901/9229/14 та від 15.01.2015 р. № 915/913/14 а також у постановах Верховного Суду України від 25.03.2015 р. у справі № 910/9232/14, від 10.06.2015 р. у справі № 927/1379/14, від 29.04.2015 р. № 3-61гс15 та від 01.04.2015 р. № 3-25гс15.
Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" були внесені зміни та доповнення, зокрема, частину 6 статті 36 вказаного закону доповнено пунктом 5, відповідно до якого обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.
Вказана норма закону, зокрема, ще раз вказує на те, що обмеження, передбачені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосуються переказу грошових коштів юридичних осіб, що надійшли на їх рахунок до дати запровадження процедури тимчасової адміністрації у банку.
Тож, приймаючи до уваги вищевикладені обставини та виходячи із наведених законодавчих норм, суд дійшов висновку про неможливість наразі виконання банківських операції щодо перерахування грошових коштів позивача у відповідності до умов договору № 15/155248 від 07.04.2011 р., що відповідно до ст. 1047 Цивільного кодексу України є обмеженням прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку.
Аналогічні висновки містяться також у постанові Вищого господарського суду України від 30.03.2015 р. у справі № 910/15388/14.
Що ж до вимог позивача про стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання щодо перерахування грошових коштів та процентів за користування грошовими коштами, суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Як визначено ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 230, 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п.п. 32.1., ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.
Тобто, право нарахування пені за прострочення виконання зобов'язань щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування рахунку закріплено безпосередньо в Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».
В той же час, за правилами п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку та, відповідно, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Відповідно до ст. 1070 Цивільного кодексу України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Тож, приймаючи до уваги, що за приписами ст.ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, виходячи із встановлених нормами чинного законодавства України обмежень щодо задоволення вимог кредиторів банку у період дії тимчасової адміністрації, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.
При цьому, приймаючи рішення у даній справі, суд виходив із висновків Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, викладених у постановах, прийнятих за результатами касаційного перегляду справ зі спорів у подібних правовідносинах, які в силу приписів 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для врахування судами.
Згідно зі ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Заявляючи вимогу про стягнення збитків, позивач посилається на акт Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про результати перевірки своєчасності сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб № 900-17/3388509774 від 23.07.2015 р., відповідно до якого за результатами перевірки встановлено прострочення граничних термінів сплати узгодженого податкового зобов'язання, у зв'язку з чим застосовано штрафні санкції у розмірі 510, 40 грн.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
За правилами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.
В той же час, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Тож, для відшкодування збитків слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії, в той час як відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
В той же час, Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 не надано суду доказів понесення ним будь-яких фактичних витрат у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 15/155248 від 07.04.2011 р., а також доказів, що порушення позивачем вимог податкового законодавства сталось саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.
В той же час, позивачем не наведено конкретних обставин стосовно того, в чому саме полягає його моральна шкода не надано доказів на підтвердження обставин, які в силу приписів ст. 23 Цивільного кодексу України є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Тож, здійснивши оцінку наведених позивачем обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку про необгрунтованість вимог позивача та відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у позові покладається на позивача.
Однак, ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.
Тож, приймаючи до уваги, що спір у даній справі виник внаслідок порушення Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» договірних зобов'язань, враховуючи що таке порушення відбулось до запровадження тимчасової адміністрації, що і стало підставою звернення позивача до суду, суд дійшов висновку про покладення судового збору на відповідача.
Наразі норми Закону України "Про судовий збір" не містять будь-яких обмежень щодо покладання судового збору на банк, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04054, м. Київ, вул. Артема, 60, код ЄДРПОУ 09807856), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (03040, АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 1 218, 00 (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) грн..
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 14.12.2015 р. .
Суддя Пригунова А.Б.