10 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Гаращенка Д.Р.
суддів Соколової В.В., Ратнікової В.М.
при секретарі Хоменку О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюпредставника Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» за довіреністю - Борзенкової Юлії Миколаївни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_2 про визнання договору страхування недійсним, -
Справа № 761/12841/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/14669/2015
Головуючий у суді першої інстанції: Савицький О.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.
У травні 2015 року представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просив визнати поліс № АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів недійсним.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20.02.2015 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було отримано повідомлення про ДТП від громадянки ОСОБА_2, яка повідомила про те, що 19.02.2015 року о 15 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті віл Фрунзе - Подільській узвіз сталася ДТП за участю автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням останньої та автомобіля «Chevrolet», д.н.з. НОМЕР_4.
На момент вищевказаної ДТП у відповідачки був наявний заповнений бланк поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії №АІ/0556313, копію якого остання надала при написані повідомлення особи, відповідальність якої застраховано про ДТП. Отримавши дану інформацію, позивачем було перевірено інформацію стовно бланка вищевказаного поліса та було з'ясовано, що вказаний бланк поліса було передано ТДВ СК «Альфа-Гарант» ОСОБА_5, начальнику управління страхування в м. Одеса 17 березня 2014 року, проте від останнього інформації щодо реалізації полісу не надходило та гроші за це не надходили. На даний час поліс числиться, як втрачений. 21.10.2014 року позивачем було здійснено публікацію оголошення про втрату бланку поліса №АІ/0556313 в газеті Урядовий кур'єр (випуск №194), а також було подано відповідну інформацію про втрату вказаного бланку поліса в Моторне (транспортне) страхове бюро України. Позивач вважає, що договір від імені позивача був укладений не уповноваженою на те фізичною чи юридичною особою, а тому ТДВ СК «Альфа-Гарант» звернулося до суду з даним позовом.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ТДВ СК «Альфа-Гарант» за довіреністю - Борзенкова Ю.М. подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт посилалася на те, що суд першої інстанції не забезпечив повного з'ясування обставин справи та прийшов до помилкового висновку, що поліс обов'язкового страхування підписаний уповноваженою особою позивача, що на думку апелянта не можливо, оскільки бланк полісу був втрачений, про що позивачем було розміщено оголошення в газеті та повідомлено Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Також, суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять доказів оплати страхового платежу по вказаному полісу, який набирає чинності з наступного дня після здійснення платежу, тобто договір не набрав чинності і, на думку апелянта, страховик не зобов'язаний здійснювати страхову виплату, навіть якщо відбувся страховий випадок.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести судове засідання за відсутності не з'явившихся осіб.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.02.2015 року ТДВ СК «Альфа-Гарант» було отримано повідомлення особи, відповідальність якої застраховано, про ДТП від громадянки ОСОБА_2, за полісом страхування цивільної відповідальності №АІ0556313, яка повідомила про те, що 19.02.2015 року о 15 год. 15 хв. в м. Києві на перехресті віл Фрунзе - Подільській узвіз сталася ДТП за участю автомобіля «Lexus», д.н.з. НОМЕР_3, під керуванням останньої та автомобіля «Chevrolet»,д.н.з. НОМЕР_4 (а.с.26).
З матеріалів справи вбачається, що 30.03.2014 року між ТДВ СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу серії №АІ0556313. Згідно даного договору, ОСОБА_2 здійснила обов'язкове страхування належного їй легкового автомобіля марки «Lexus» модель «ES 350» 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3. (а.с.33)
Як зазначає позивач у своїй позовній заяві після отримання вищевказаного повідомлення про ДТП, позивачем було перевірено інформацію стосовно бланка поліса №АІ0556313, та було з'ясовано, що вказаний бланк поліса не було реалізовано ТДВ СК «Альфа-Гарант» та який значиться втраченим.
21.10.2014 року позивачем було здійснено публікацію оголошення про втрату бланку поліса №АІ0556313 в газеті Урядовий кур'єр, випуск №194 (а.с.35-36), а також було подано відповідну інформацію про втрату вказаного бланку поліса в Моторне (транспортне) страхове бюро України.
Вважаючи, що поліс № АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підписаний від імені позивача не уповноваженою на те особою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 998 ЦК України, для визнання недійсним полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу серії №АІ/0556313, оскільки як вбачається з полісу, копія якого була надана стороною позивача він підписаний уповноваженим представником позивача та відповідачкою, що не заперечувалося в судовому засіданні, а фактична втрата страхового полісу, не є підставою для визнання договору страхування недійсним.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, суд першої інстанції не забезпечив повного з'ясування обставин справи та прийшов до помилкового висновку, що поліс обов'язкового страхування підписаний уповноваженою особою позивача, що на думку апелянта не можливо, оскільки бланк полісу був втрачений, про що позивачем було розміщено оголошення в газеті та повідомлено Моторне (транспортне) страхове бюро України, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з полісу № АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів він укладений 30.03.2014р., підписаний відповідачем з одного боку та уповноваженою особою страховика з іншого. Підпис уповноваженої особи страховика завірений печаткою страхової компанії «для договорів №44».
Апелянтом не наводяться доводи про те, що вказаний відтиск печатки ТДВ СК «Альфа-Гарант» є підробленим, не надано суду інформації, що з боку страхової компанії були звернення до правоохоронних органів про підроблення документів з використанням відтиску належної їм печатки.
Враховуючи вказане, а саме те, що підпис особи був завірений відтиском печатки позивача, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що поліс був підписаний не відомою особою, яка не мала на те повноважень.
Колегія суддів також враховує, що поліс був укладений сторонами 30.03.2014р., а інформацію про його втрату ТДВ СК «Альфа-Гарант» вніс тільки 24.09.2014 року.
Позивач сам заявляв у позовній заяві, що вказаний поліс був переданий ОСОБА_5, начальнику управління страхування в м. Одесі та Одеській області 17 березня 2014 року за актом передачі полісів №АГ00173. З часу передачі вказаного чистого бланку полісу ОСОБА_5, від останнього не надходило жодної інформації про його реалізацію. На неодноразові запити до ОСОБА_5 стосовно реалізації полісів, переданих йому за актом передачі полісів №АГ00173, жодної відповіді Товариством отримано не було.
Тобто, оспорюваний поліс був переданий уповноваженій на його укладання особі ТДВ СК «Альфа-Гарант». Вказана особа не надавала жодної інформації щодо полісу, в тому числі і про його втрату.
Колегія суддів вважає, що неналежне виконання своїх обов'язків уповноваженої позивачем особи, а саме не надання інформації стосовно реалізації полісу, не може слугувати достовірними даними того, що даний поліс не був реалізований.
З цих підстав, колегія суддів підтримує і посилання суду першої інстанції на лист МТСБУ №6/3-24/25332 від 09.09.2015 року, відповідно до якого про факти втрати бланків полісів та вжиті заходи страховик зобов'язаний щомісячно надавати до МСТБУ звіт встановлений формою, проте вказаний звіт з інформацією про поліс №АІ0556313 від ТДВ СК «Альфа-Гарант» на адресу Дирекції МТСБУ не надходив.
Враховуючи викладене, аналізуючи усі наявні дані в своїй сукупності та взаємопов'язаності, те що на момент укладання полісу № АІ/0556313 він знаходився у розпорядженні уповноваженої позивачем особи, даних про втрату полісу від нього не надходило, позивачем внесена інформація про втрату полісу тільки 24.09.2014 року (майже через півроку після його укладання), колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги є безпідставними.
Колегія суддів також не бере до уваги доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів оплати страхового платежу по вказаному полісу, оскільки дана обставина не впливає на заявлені позовні вимоги, а саме визнання полісу недійсним, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» (далі - Закон) договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
За правилами ст. 18 Закону для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
Таким чином, законодавець у ст. 18 Закону розмежовує поняття «укладення» договору і «набрання ним чинності». Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.
При вирішенні спору суд першої інстанції правильно розмежував поняття «недійсність договору», «неукладений договір», «набрання чинності договором» та звернув увагу, що підстави недійсності договору передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України та спеціальною нормою - ст. 998 ЦК України - і перелік таких підстав є вичерпним.
Тобто, оплата або її відсутність впливають на момент набрання чинності полісу № АІ/0556313 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не має значення для правильного вирішення заявлених вимог, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який вказав, що посилання представника позивача на те, що за вказаним страховим полісом не було проведено оплату, також не є підставою для визнання його недійсним, а дана обставина мала б значення лише щодо наявності обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування.
Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.
Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» за довіреністю - Борзенкової Юлії Миколаївни - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року - залишити без змін
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді