11 листопада 2015 року
справа № 804/1411/15
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.
суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.
за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2015р. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною податкової консультації, -
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просило визнати недійсною податкову консультацію від 17.11.2014 року №6896/6/99-99-17-03-03-15.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року в задоволені позову відмолено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої скаржник просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.
Позивач в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржену постанову, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявним в матеріалах справи, 28.10.2014 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Дніпропетровськгаз» звернулось до Державної фіскальної служби України із запитом на надання податкової консультації з питань оподаткування податком на доходи фізичних осіб №11/12-0250.
Платник податків із посиланням на абзац «и» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, частину 7 статті 7 Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» просив надати податкову консультацію з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства в частині порядку оподаткування податком на доходи фізичних осіб та єдиним соціальним внеском компенсаційних виплат у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації.
У відповідь на запит про надання податкової консультації 17.11.2014 року Державна Фіскальна служба України направила лист за вих. 6896/6/99-99-1703-03-15, яким повідомила, що:
- на сьогодні підприємства (установи, організації), які здійснюють нарахування (виплату) середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не отримують відшкодування компенсаційних виплат з бюджету, оскільки виплати таких компенсацій в межах середнього заробітку проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України (Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» вказані компенсаційні виплати не передбачено) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, який на цей час відсутній;
- нарахування середнього заробітку працівників на час виконання державних або громадських обов'язків є гарантійною виплатою, яка входить до складу додаткової заробітної плати. Оскільки відсутній порядок відшкодування компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, сума середнього заробітку зазначених працівників є базою нарахування податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску. При цьому податковий агент має виконати усі встановлені Кодексом та Законом №2464 функції.
Постанову суду першої інстанції мотивовано тим, що на час розгляду справи відсутній порядок, визначений КМУ, яким вирішено питання щодо компенсацій середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, а тому суд, як і податковий орган, не має передбачених законом повноважень на встановлення нових норм права шляхом постановлення судового рішення або надання нової податкової консультації, що суперечило б конституційним засадам розподілу влади в України. Перевіривши обґрунтованість заявлених вимог, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно положень статей 163, 164 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування резидента податком на доходи фізичних осіб є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, визначені статтею 165 ПК України.
Так, згідно із абз. "и" п.п. 165.1.1 п. 165.1 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв'язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
08.06.2014 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації" від 20.05.2014 №1275-VІІ, яким внесено зміни до ряду законодавчих актів України, в тому числі Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
А саме, згідно ч. 3 ст. 119 КЗпП України було встановлено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Дію наведеної норми закону поширено на громадян України, які починаючи з 18.03.2014 року призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №303 "Про часткову мобілізацію".
Позивач стверджує, що чинним законодавством передбачено звільнення від нарахування податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
При цьому такі компенсаційні виплати мали б проводитись за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Однак, оскільки у 2014 році відповідний порядок здійснення компенсаційних виплат Кабінетом Міністрів України визначено не було, позивач за рахунок власних коштів проводив нарахування та виплату мобілізованим працівникам середнього заробітку.
Разом з тим колегія суддів зазначає, що 15.10.2014 року набув чинності Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII, яким друге речення частини сьомої статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" викладено в такій редакції: "Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період".
Таким чином, на час виникнення спірних відносин законодавство України фактично передбачало звільнення від нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску у разі отримання платниками податку (працівниками) компенсаційних виплат з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Окрім того, вищенаведені норми ПК України та Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не ставлять нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб і єдиного соціального внеску в залежність від того, в якому порядку, в які строки і кому саме (роботодавцю чи працівнику) компенсується з Державного бюджету України середній заробіток мобілізованих працівників, та не містять такої умови для їх застосування, як наявність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України. Отже, оскільки наведені норми закону не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам безпосередньо з Державного бюджету України, колегія суддів дійшла висновку, що вказані виплати можуть здійснюватись роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України.
Стосовно посилання відповідача у податковій консультації на відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, колегія суддів зазначає, що це не може бути підставою для покладення на роботодавця обов'язку з нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки виплата середнього заробітку мобілізованим працівникам звільнена від нарахування таких платежів.
04.03.2015 року постановою № 105 Кабінету Міністрів України було затверджено Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Проте, колегія суддів зазначає, що обов'язок щодо здійснення компенсаційних виплат у держави виник саме з 08.06.2014 року, тобто з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації".
Також при вирішенні даного спору колегія суддів приймає до уваги вимоги п. 56.21 ст.56 ПК України, відповідно до якого, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець звільняється від обов'язку з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску з середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, незалежно від джерела виплати таких коштів.
Таким чином, обґрунтовуючи рішення, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що відсутність визначеного Кабінетом Міністрів України порядку виплати компенсації середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України може бути підставою для покладення на роботодавця обов'язку з нарахування та сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам.
Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки останнє винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному встановленні обставин, що мають значення для справи.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення вимог апеляційної скарги та скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року з винесенням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст.160, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" - задовольнити.
Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2015р. у справі № 804/1411/15- скасувати.
Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" до Державної фіскальної служби України про визнання недійсною податкової консультації - задовольнити.
Визнати недійсною податкову консультацію від 17.11.2014 року №6896/6/99-99-17-03-03-15.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий: С.В. Чабаненко
Суддя: С.М. Іванов
Суддя: А.В. Шлай