09 грудня 2015 року м. Київ
колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого Болотова Є.В.,
суддів: Желепи О.В., Кабанченко О.А., при секретарі Горбачовій І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff» про стягнення заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2015 року,
встановила:
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2015 року в задоволенні названого позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав.
Представник ДП «Українська горілчана компанія «Nemiroff» проти апеляційної скарги заперечила.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необгрунтованості.
Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що згідно наказу № 1029-нк від 10.09.2007 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду інженера з комп'ютерних систем департаменту інформаційних технологій ДП «Українська горілчана компанія «Nemiroff».
Наказом № 622-нк від 01.12.2009 року ОСОБА_1 був переведений на посаду старшого інженера з комп'ютерних систем цього ж підприємства, із встановленням йому розміру посадового окладу 7 210 грн. 00 коп. на місяць (а.с.9-11 т.1).
Згідно наказу № 184-НК від 18.06.2014 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з посади старшого інженера з комп'ютерних систем з 18.06.2014 року, за згодою сторін - згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, із зазначенням в наказі про виплату йому компенсації за невикористану відпустку за 47 днів (а.с.32 т.1).
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 просив постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь: заборгованість із заробітної плати (за відпрацьований час) в сумі 6 334 грн. 75 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 23.07.2014 року по 22.10.2014 року (за 65 робочих днів), з розрахунку 360,53 х 65 = 23 434 грн. 45 коп.; в порядку відшкодування моральної шкоди - 1 000 грн. 00 коп.
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом 17.06.2014 року.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 22.07.2014 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Українська горілчана компанія «Nemiroff».
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що за період з 01.03.2014 року по 18.06.2014 року позивачеві було нараховано заробітну плату: за березень - 7 210 грн. 50 коп., за квітень - 4 807 грн. 40 коп., за травень - 4 806 грн. 86 коп., за червень (до дня звільнення) - 3 056 грн. 02 коп., компенсацію за невикористану відпустку (47 днів) - 14 594 грн. 44 коп., а всього 34 475 грн. 22 коп., з них до виплати - 25 202 грн. 28 коп. (а.с.35 т.1); отримання позивачем вказаних нарахованих до виплати сум позивачем не оспорюється.
При цьому суд правильно встановив, що згідно наказів генерального директора підприємства від 31.03.2014 року, від 07.04.2014 року, від 14.04.2014 року, від 22.04.2014 року, від 02.06.2014 року та від 27.06.2014 року на підприємстві було встановлено режим простою, із встановленням порядку оплати заробітної плати працівникам, виходячи з положень ст. 113 КЗпП України (не нижче від двох третин встановленого працівникові розряду/окладу); а працівникам дозволено було не виходити на роботу до закінчення простою - у період з 24.03.2014 року по 31.07.2014 року (а.с.79-84 т.1, 170-171 т.2).
Виходячи із встановлених фактичних обставин, суд першої інстанції вірно виходив з того, що з позивачем при звільненні з роботи проведено розрахунок у відповідності до вимог закону, відтак підстав для задоволення його позовних вимог немає.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 22 травня 2015 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційних скарг немає.
Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ч. 1 ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,-
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання неюзаконної сили.
Головуючий Є.В. Болотов
Судді: О.В. Желепа
О.А. Кабанченко