Справа № 22-ц/796/ 14104 /2015 Головуючий у 1-ій інстанції - Шумейко О.І. Доповідач - Поливач Л.Д.
02 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого: Поливач Л.Д.
суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.
при секретарі Бугай О.О.
за участю осіб: представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача Конограй Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», поданою представником Шумейко ЮлієюОлегівною
на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 18 вересня 2015 року
У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрпрофтур» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 2005 року працював у ЗAT «Укрпрофтур» на посаді Першого заступника Голови правління. У день звільнення з ним не було проведено повний розрахунок. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 лютого 2012 року з відповідача на його користь стягнуто недоплачену премію у сумі 79400 грн. Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15 листопада 2013 року з відповідача на його користь стягнуто невиплачену компенсацію за невикористану відпустку у сумі 12933,84 грн. Станом на час звернення до суду компенсація за невикористану відпустку йому не виплачена.
Посилаючись на ст. 117 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 04 по 30 червня 2014 року включно у сумі 20906,28 грн., з 01 по 31 серпня 2014 року - у сумі 23229,20 грн., з 01 по 31 жовтня 2014 року - у розмірі 26713,58 грн., з 01 червня 2015 року по 30 червня 2015 року включно - у сумі 23229,20 грн.
Представник позивача у судовому засіданні підтримував позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Наголошував на тому, що при вирішенні спору про стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку позовні вимоги, в цій частині, були задоволені судом повністю. Відлік тримісячного строку звернення до суду ще не розпочався, оскільки позивач не отримав грошові кошти, присуджені йому судом. Підтвердив, що йому, як представнику позивача, відомо про перерахування відповідачем на рахунок ВДВС коштів у сумі 12933,84 грн., однак позивачу кошти перераховані не були.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила суд відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначила, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03.06.2014 року, яке набуло законної сили, при вирішенні вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку було зменшено період стягнення до 15.11.2013 року. На думку представника відповідача, після вказаної дати стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку проводитися не може. Такі обставини в порядку, передбаченому ст.61 ЦПК України, доказуванню не підлягають. Крім того, представник відповідача вказала, що позивачем пропущено тримісячний строк, встановлений положенням КЗпП України, для звернення до суду з такими вимогами, оскільки з позивачем проведено повний розрахунок 25.02.2013 року. Також представником відповідача долучено до матеріалів справи докази перерахування на адресу ВДВС коштів у сумі 12933,84 грн., присуджених на користь позивача рішенням суду.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 18.09.2015 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальній сумі 81302 грн. 20 коп. за період з 04 по 30 червня 2014 року включно, з 01 по 31 серпня 2014 року, з 01 по 31 жовтня 2014 року, з 01 червня 2015 року по 12 червня 2015 року включно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Укрпрофтур» судовий збір у сумі 813 грн. 02 коп. в дохід держави.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_2 та Шумейко О.Ю., діючи в інтересах ПрАТ «Укрпрофтур»,подали апеляційні скарги.
У своїй апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 просить рішення суду змінити, стягнувши з ПрАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 04.06.2014 р. по 30.06.2014 р. (у сумі 20 906,28 грн.), з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р. (у сумі 23 229,20 грн.), з 01.10.2014 р. по 31.10.2014 р. (у сумі 26 713,58 грн.), з 01.06.2015 р. по 30.06.2015 р. (у сумі 23 229,20 грн.) на загальну суму 94 078,26 грн. Посилається на незаконність ухваленого судом рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення та норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в цій частині.
Так, часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції обґрунтовує тим, що відповідно до платіжного доручення № 331 від 12 червня 2015 р. відповідач перерахував на рахунок ВДВС Дніпровського РУЮ в м.Києві кошти у сумі 12 933,84 грн., стягнуті за рішенням суду. Отже, як зазначено в оскаржуваному рішенні, судом встановлено, що 12 червня 2015 р. є днем фактичного розрахунку відповідача з позивачем, а тому з 13 червня 2015 р. правопорушення відповідача, що виявилося у непроведенні розрахунку з працівником в день звільнення, вважається припиненим. Проте, на думку апелянта, такий висновок суду не відповідає обставинам справи, наявним у справі доказам та нормам матеріального права.
03.03.2015 року Відділом державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження № 46723042 по виконанню виконавчого листа від 14.01.2015 р. № 2-4668/13 по стягненню з ПрАТ «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_4 12 933,84 грн. компенсації за невикористану відпустку. 10.03.2015 р. виконавче провадження № 46723042 приєднано до зведеного виконавчого провадження №45408494. Загальна сума стягнення у зведеному виконавчому провадженні №45408494 становить 603 854,58 грн.
Як правильно встановив Оболонський районний суд, в оскаржуваному рішенні, відповідно до платіжного доручення № 331 від 12 червня 2015 р. відповідач перерахував 12 933,84 грн. саме на рахунок ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві, а не ОСОБА_4 на поштову адресу чи рахунок в банківській установі. Поштова адреса ОСОБА_4 надана ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві разом із заявою про відкриття виконавчого провадження, а відомості про банківський рахунок надані ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві Заявою від 23.07.2015 р., а тому перерахування коштів на рахунок ВДВС Дніпровського РУЮ в м. Києві не свідчить про отримання даних коштів позивачем.
Як видно з Інформації про виконавче провадження № 46723042, станом на 28.09.2015 р. рішення Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 р. №2/756/4668/13 не виконано, а виконавче провадження не закрито. Таким чином, до цього часу ОСОБА_4 не виплачено компенсацію за невикористану відпустку.
В матерілах справи немає жодних доказів того, що ОСОБА_4 отримав компенсацію за невикористану відпустку.
У своїй апеляційній скарзі представник ПрАТ «Укрпрофтур» Шумейко Ю.О.просить рішення суду змінити, задовольнивши частково вимоги ОСОБА_4 до Приватного акціонерного товариства «УКРПРОФТУР» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 1 555 грн. 61 кой. за період з 04.06.2014 року по 30.06.2014 рік, з 01.08.2014 року по 31.08.2014 рік, з 01.10.2014 року по 31.10.2014 року, з 01.06.2015 по 12.06.2015 року. Посилається на незаконність, необґрунтованість ухваленого судом рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне зясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Так, звертаючись до суду з позовом, за яким порушене дане провадження у справі №755/6915/15-ц, позивач вказав на те, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку у розмірі 12 933 грн. 84 коп., відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за періоди з 04.06.2014 року по 30.06.2014 рік, з 01.08.2014 року по 31.08.2014 рік, з 01.10.2014 по 31.10.2014 року, з 01.06.2015 по 30.06.2015 року на загальну суму 94 074,26 грн.
Задовольняючи вказані вимоги частково на суму 81 302 грн. 20 коп. грн., судом першої інстанції не були враховані обставини, які встановлені рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року та відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України звільнені від доказування при розгляді даної справи, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення.
Стягуючи з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у загальній сумі 81 302 грн., суд першої інстанції не врахував обставини часткового стягнення на користь Позивача належних йому при звільненні коштів, що передбачає застосування принципу співмірності при визначенні відшкодування за затримку при звільненні згідно ч. 2 ст.117 КЗпП України та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про судову практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Таким чином, на підставі ст. 61 ЦПК України, обставини щодо часткового стягнення на користь Позивача сум при звільненні, які були встановлені у вказаному рішенні суду, не потребують доказуванню при розгляді даної справи, в зв'язку з чим Відповідач вважає, що вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 04.06.2014 року по 30.06.2014 рік, з 01.08.2014 року по 31.08.2014 рік, з 01.10.2014 по 31.10.2014 року, з 01.06.2015 по 12.06.2015 року підлягають задоволенню на суму 1 555 грн. 61 коп.
Судом при розрахунку розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні не були застосовані положення ч.2 ст.117 КзПП України та п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», які передбачають обов'язкове врахування принципу співмірності.
Крім того, суд першої інстанції, порушивши вимоги ст. 61 ЦПК України, не врахував обставин справи, які мають значення для розгляду справи, що були доведені рішенням суду, яке набуло законної сили, між тими ж сторонами, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає зміні.
В суді апеляційної інстанції представник позивачка ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, викладені в ній, та заперечував проти задоволення апеляційної скарги ПрАТ «Укрпрофтур». Представник ПрАТ «Укрпрофтур» Конограй Н.В. підтримала свою апеляційну скаргу та не визнала апеляційну скаргу представника позивача. Позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог закону. Колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за його відсутності, оскільки участь у розгляді справи бере його представник з належно оформленими повноваженнями.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ПрАТ «Укрпрофтур» підлягає задоволенню.
Так, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині стягнення з ПрАТ «Укрпрофтур» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у загальній сумі 81302 грн. 20 коп. за період з 04 по 30 червня 2014 року включно, з 01 по 31 серпня 2014 року, з 01 по 31 жовтня 2014 року, з 01 червня 2015 року по 12 червня 2015 року включно, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог в цій частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що підлягає стягненню з відповідача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, але не погоджується з розміром цього середнього заробітку виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 14.09.2005 року позивача ОСОБА_4 призначено на посаду першого заступника Голови правління ЗАТ «Укрпрофтур».
01.04.2011 року позивача звільнено із займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.
Після звільнення з роботи позивач неодноразово звертався до суду з вимогами до відповідача про проведення з ним повного розрахунку, зокрема, щодо стягнення з відповідача невиплаченої премії, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації на невикористану відпустку.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 17.02.2012 року з відповідача на користь позивача стягнуто недоплачену премію за перевиконання плану у 2010 році у сумі 79400 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 28.03.2013 року стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 90 593,65 грн. за період затримки з 01.04.2011 р. по 29.07.2011 р.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року з відповідача на користь позивача стягнуто компенсацію за невикористану відпустку у сумі 12933,84 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 03.06.2014 року стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 933,84 грн. за період затримки з 30.07.2011 р. по 15.11.2013 р. у розмірі 12 933,84 грн.
У відповідності до положень ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити Працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У відповідності до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Згідно з висновками Верховного Суду України від 01 липня 2014 року, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за І півріччя 2014 року, невиконання роботодавцем вимог ст. 116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст. 117 зазначеного Кодексу й моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, у тому числі й за рішенням суду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 січня 2014 р. у справі N 6-159цс13).
Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 зазначеного Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від такої відповідальності (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 29 січня 2014 р. у справі N 6-144цс13).
Так, Наказом від 01.04.2011 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
Остаточний розрахунок сум, що належали Позивачу при звільненні, в межах неоспорюваних сум, Відповідач здійснив 29 липня 2011 року.
Проте, в зв'язку з тим, що Позивач був незгодний з розміром нарахованої йому премії за перевиконання плану у 2010 році, ним були подані до суду позовні заяви щодо стягнення недоплаченої премії, компенсації за невикористану відпустку, недоплата якої пов'язана з нарахуванням недоплаченої частини премії, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаними виплатами.
На підставі судових рішень Оболонського районного суду м. Києва від 17.02.2012 року та від 28.03.2013 року з Відповідача на користь Позивача було стягнуто недоплачену премію за перевиконання плану у 2010 році у розмірі 79 400 грн., у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 тис. грн., середній заробіток за час розрахунку при звільненні за період з 01.04.2011 року по 29.07.2011 року в розмірі 90 593 грн. 65 коп.
Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.11.2013 року з Відповідача на користь Позивача стягнуто 12 933 грн. 84 коп. недоплаченої компенсації за невикористану відпустку в результаті перерахування середнього заробітку з урахуванням недоплаченої премії.
В зв'язку з затримкою по сплаті Позивачу компенсації за невикористану відпустку, останнім було подано позов про стягнення середнього заробітку з 30.07.2011 року по день винесення рішення на суму 829 282 грн. 44 коп., який відповідно до рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року у справі № 756/4910/14-ц був задоволений частково на суму 12 933,84 грн.за період затримки розрахунку по сплаті компенсації за невикористану відпустку з 30.07.2011 року по 15.11.2013 рік.
Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач указав на те, що у зв'язку із несвоєчасною виплатою компенсації за невикористану відпустку у розмірі 12 933 грн. 84 коп., Відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за періоди з 04.06.2014 року по 30.06.2014 рік, з 01.08.2014 року по 31.08.2014 рік, з 01.10.2014 по 31.10.2014 року, з 01.06.2015 по 30.06.2015 року на загальну суму 94 074,26 грн.
Задовольняючи вказані вимоги частково на суму 81 302 грн. 20 коп. грн., судом першої інстанції не були враховані обставини, які встановлені рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року та відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України звільнені від доказування при розгляді даної справи, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення.
Так, Оболонський районний суд міста Києва при вирішенні справи щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у загальній сумі 81 302 гри. виходив з середньоденної заробітної плати Позивача у сумі 1 161,46 грн., яка була встановлена у справі № 2/756/1242/13 за позовом Позивача до Відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо невчасної сплати недоплаченої премії.
Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, відповідно до ст.61 ЦПК України, суд першої інстанції врахував факт встановленого розміру середньоденної заробітної плати Позивача як такий, що не потребує доказуванню у даному судовому провадженні.
Проте, судом не були враховані обставини часткового стягнення на користь Позивача належних йому при звільненні коштів,що передбачає застосування принципу співмірності при визначенні відшкодування за затримку при звільненні згідно ч. 2 ст.117 КЗпП України та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про судову практику застосування судами законодавства про оплату праці».
Вказані обставини того, що суми, що належали Позивачу при звільненні стягувались на його користь частково, а не всією сумою один раз, встановлені рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року у справі № 756/4910/14-ц за позовом Позивача до Відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо невчасної сплати невикористаної щорічної відпустки, яке набуло законної сили.
Підтвердженням того, що суду під час розгляду даної справи було відомо про вказані обставини є заперечення Відповідача на позов, в якому вказано, що встановлені рішенням суду обставини часткового стягнення на користь Позивача сум при звільненні виключають можливість задоволення його вимог в повному обсязі.
Так само, в позовній заяві зазначено про часткове задоволення вимог Позивача у справі № 756/4910/14-ц рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року.
Крім того, суду була надана копія рішення Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року, а також рішення судів апеляційної і касаційної інстанції, які залишили рішення суду першої інстанції в силі.
Відповідно до висновку суду, який було зроблено в рішенні у справі № 756/4910/14- ц, в якій брали участі ті самі сторони, а саме - Позивач та Відповідач, був встановлений факт часткового стягнення на користь останнього сум при звільненні.
Частиною 2 ст. 117 КзПП України зазначено, що в разі якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Керуючись вищезазначеним, Оболонський районний суд міста Києва від 03.06.2014 року у справі № 756/4910/14-ц вимоги Позивача про стягнення за затримку розрахунку при звільненні грошових коштів на суму 829 282 грн. 44 кой. задовольнив частково на суму 12 933, 84 грн. із урахуванням співмірності при визначення розміру відшкодування.
Враховуючи те, що вказана сума була задоволена за період з 29.07.2011 по 15.11.2013, тобто за 582 робочих дня, за 1 робочий день затримки розрахунку при звільнені відповідно до рішення суду, яке набуло законної сили, стягнуто 22,223 грн. ( 12933.84 грн./582).
Таким чином, на підставі ст. 61 ЦПК України, обставини щодо часткового стягнення на користь Позивача сум при звільненні, які були встановлені у вказаному рішенні суду, не потребують доказуванню при розгляді даної справи, в зв'язку з чим Відповідач вважає, що вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 04.06.2014 року по 30.06.2014 рік, з 01.08.2014 року по 31.08.2014 рік, з 01.10.2014 по 31.10.2014 року, з 01.06.2015 по 12.06.2015 року підлягають задоволенню на суму 1 555 грн. 61 коп.
Період затримкиКількість робочих днів в періодіСума (грн.)
1222,223
04.06.2014-30.06.201417377,79
01.08.2014-31.08.201420444,46
01.10.2014-31.10.201423511,13
01.06.2015-12.06.201510222,23
ВСЬОГО701555,61
Таким чином, неповне з'ясування судом першої інстанції та залишення поза увагою обставин часткового стягнення на користь Позивача сум при звільненні, які мають значення для справи, призвело до винесення незаконного та необгрунтованого рішення, яке підлягає зміні в частинівизначення розміру грошових коштів з відшкодування Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на суму 1 555, 61 грн.
Відповідно до ч.2 ст.309 ЦПК України, норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
В зв'язку з тим, що суд при винесені рішення не врахував наявності доведених в іншому судовому провадженні між тими ж сторонами обставин щодо часткового стягнення на користь Позивача сум при звільненні, судом при розрахунку розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні не були застосовані положення ч. 2 ст. 117 КЗпП України та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», які передбачають обов'язкове врахування принципу співмірності.
Крім того, враховуючи обізнаність суду про наявність зазначених судових висновків у справі № 756/4910/14-ц про необхідність у даному спорі визначати розмір відшкодування виходячи з спірної суми, на яку мав право Позивач при звільненні в цілому, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи, судом першої інстанції при винесені рішення взагалі нічого не вказано про підстави, з яких вказані положення норм чинного законодавства про оплату праці не застосовуються.
Таким чином, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права шляхом незастосування положень ч. 2 ст. 117 КзПП України та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», було ухвалено помилкове рішення (в частині визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача), яке підлягає зміні.
Оскаржуваним рішенням суду на підставі ст. 61 ЦПК України при розрахунку сум з відшкодування затримки при звільненні був врахований розмір середньоденної заробітної плати Позивача, встановлений в спорі між тими ж сторонами рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28.03.2013 року.
Проте, обставини щодо часткового стягнення на користь Позивача сум при звільненні, які встановлені в спорі між тими ж сторонами рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 03.06.2014 року, в порушенні ст. 61 ЦПК України, враховані не були.
Таким чином, суд першої інстанції, порушивши вимоги ст. 61 ЦПК України, не врахував обставин справи, які мають значення для розгляду справи, що були доведені рішенням суду, яке набуло законної сили, між тими ж сторонами, що призвело до винесення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає зміні.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Судом першої інстанції невірно встановлено дані обставини, які мають значення для справи в цій частині, суд дав невірну оцінку доказам зібраним по справі та допустив неповноту, що призвело до ухвалення по справі помилкового рішення в цій частині.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника позивача, то вони не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до платіжного доручення № 331 від 12.06.2015 року відповідач перерахував на рахунок ВДВС Дніпровського РУЮ в м.Києві кошти у сумі 12 933,84 грн., стягнуті за рішенням суду. Отже, 12 червня 2015 р. є днем фактичного розрахунку відповідача з позивачем, а тому з 13 червня 2015 р. дії (бездіяльність) відповідача щодо непроведення розрахунку з працівником в день звільнення, вважається припиненими. Вказана обставина встановлена судом першої інстанції вірно і колегія суддів погоджується з цим. Та обставина, що позивач не отримав зазначену суму грошових коштів, не свідчить про невиконання відповідачем рішення суду. Позивач не позбавлений можливості вирішувати ці питання з державним виконавцем в установленому законом порядку.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_2 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ПрАТ «Укрпрофтур» підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції змінює рішення суду першої інстанції, зменшує розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 81302 грн. 20 коп. на суму 1 555 грн. 61 коп.
В іншій частині колегія суддів залишає рішення суду першої інстанції без змін.
Висновки колегії суддів відповідають фактичним обставинам справи та наявним у справі доказам.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_2 відхилити.
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур», подану представником Шумейко Юлією Олегівною задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 18 вересня 2015 року змінити.
Зменшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 81302 грн. 20 коп. на суму 1 555 грн. 61 коп.
В іншій частині рішення Оболонського районного суду м.Києва від 18 вересня 2015 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства «Укрпрофтур» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 406, 51 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: