Головуючий у 1 інстанції - Бабаш Г.П.
Суддя-доповідач - Чебанов Олександр Олегович
14 грудня 2015 року справа № 805/580/15-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чебанова О.О., суддів: Сіваченка І.В., Шишова О.О., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 805/580/15-а (головуючий у І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів № 963 від 29.08.2014 та № 1720 о/с від 29.08.2014, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-
13 лютого 2015 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-1, МВС України, апелянт), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач-2, ГУ МВСУ в Донецькій області), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач-3) про визнання протиправними та скасування наказів № 963 від 29.08.2014 та № 1720 о/с від 29.08.2014, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив наступне.
Наказами МВС України від 29 серпня 2014 року у відповідності до п. 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ його звільнено з органів внутрішніх справ у запас за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Як зазначив позивач, ним не вчинялись будь які дії, що можуть бути кваліфіковані як такі, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, та які стали підставою прийняття спірних наказів.
12 квітня 2014 року незаконним збройним формуванням "ДНР" було здійснено захоплення Слов'янського міського відділу ГУМВС України в Донецькій області.
На виконання наказу керівництва ГУМВС України в Донецькій області у період до 22 травня 2014 року з Дзержинського МВ було вивезено всю вогнепальну зброю, у зв'язку із чим з 23 травня 2014 року особовий склад Дзержинського МВ здійснювали свої повноваження без будь-якої зброї.
23 травня 2014 року озброєна група невідомих осіб, проникнувши до Дзержинського МВ, намагалася змусити особовий склад відділу перейти на бік так званої "ДНР" та скласти присягу на вірність так званій самопроголошеній «ДНР». Працівники відділу, в тому числі і позивач, відмовились робити це та залишили приміщення відділу.
Після того, як озброєні особи залишили приміщення Дзержинського МВ, особовий склад відділу повернувся до приміщення та продовжив виконувати свої посадові обов'язки.
8 липня 2014 року Дзержинський МВ знов був захоплений озброєними особами так званої "ДНР", які погрожуючи застосуванням автоматичної вогнепальної зброї та гранатометів, помістили всіх співробітників відділу до камер ізолятора тимчасового тримання та, погрожуючи розстрілом та підпаленням приміщення Дзержинського МВ, примусили всіх написати розписки «про відмову від виконання наказів м. Києва». Позивач зауважив, що на той час співробітники Дзержинського МВ не мали вогнепальної зброї та, відповідно, не могли протидіяти озброєним особам, які захопили приміщення. Будь-яка спроба спричинити опір була не тільки приречена на поразку, але й могла спричинити тяжкі наслідки, в тому числі жертви серед цивільного населення.
Як зазначено у позові, розписку про співпрацю з угрупуванням "ДНР" він разом із іншими співробітниками Дзержинського МВ написав побоюючись не тільки за своє життя, а й за безпеку своїх рідних та близьких, при цьому, він був впевненим, що ці розписки не мають ніякої юридичної сили та не можуть зобов'язати працівників міліції виконувати будь-які накази осіб, що захопили приміщення відділу.
Ніякої присяги на вірність так званій "ДНР" позивач не давав та наказів керівництва "ДНР" не виконував. Позбавлені можливості протидіяти незаконному збройному формуванню "ДНР", яке фактично контролювало у липні вже все місто, співробітники Дзержинського МВ, в тому числі і позивач, продовжували здійснювати діяльність із забезпечення громадського порядку та розкриттю злочинів, в тому числі, злочинів, вчинених представниками "ДНР".
У грудні 2014 року позивач не був допущений до свого робочого місця, у зв'язку із чим звернувся до керівництва Дзержинського МВ з офіційним запитом щодо підстав недопущення його до роботи.
У відповідь його було повідомлено, що за результатом перевірки комісією МВС України на підставі наказу МВС України до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Також у відповіді було зазначено, що до Дзержинського МВ копія цього наказу не надходила, у зв'язку із чим не є можливим виконати вимоги чинного законодавства щодо дотримання встановленого порядку звільнення позивача. Також позивачу було повідомлено, що 22 жовтня 2014 року до Дзержинського МВ надійшов наказ ГУМВС України в Донецькій області № 367 о/с від 10 жовтня 2014 року щодо встановлення вислуги років позивачу станом на 29 серпня 2014 року, в якому зазначено, що позивач був звільнений з органів внутрішніх справ на підставі наказу МВС України № 1720 від 29 серпня 2014 року, який так само до Дзержинського РВ не надходив.
15 грудня 2014 року працівниками сектору кадрового забезпечення Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області було ознайомлено особовий склад відділу, в тому числі і позивача, зі змістом наказу ГУМВС України в Донецькій області № 367 о/с від 10 жовтня 2014 року.
Позивачем зауважено, що а ні з наказом про призначення та проведення стосовно нього службового розслідування, а ні зі спірними наказами про його звільнення з посади та звільнення з органів внутрішніх справ станом на час звернення до суду з цим позовом його так і не було ознайомлено, зазначені накази йому не оголошувались, тому точні причини звільнення його звільнення йому достовірно не відомі. Розрахунок з ним станом на час звернення до суду не проведений, трудову книжку йому не видано.
Вважав, що він звільнений з органів внутрішніх справ незаконно, тому що ніяких дій, які б дискредитували звання рядового і начальницького складу, не вчиняв, крім цього, його звільнення було здійснено з порушенням передбаченого чинним законодавством порядку застосування такого дисциплінарного стягнення, як звільнення.
Враховуючи наведене позивач просив суд (з урахуванням уточнень):
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 963 від 29 серпня 2014 року в частині звільнення з посади ОСОБА_2;
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року в частині звільнення ОСОБА_2;
- поновити ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 29 серпня 2014 року;
- стягнути з Дзержинського міського відділу Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 29.08.2014 по день прийняття постанови у справі (том 1, а. с. 3-9, 159).
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково (а. с. 184-190).
Донецький окружний адміністративний суд постановив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 року № 963 в частині звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області; визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ лейтенанта міліції ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області; поновити лейтенанта міліції ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 30 серпня 2014 року; зобов'язати Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30 серпня 2014 року по 14 травня 2015 року, виходячи із розрахованого судом розміру грошового забезпечення за цей період в сумі 21 845 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок п'ять) грн. 34 коп. - за відрахуванням зборів і обов'язкових платежів та сум грошового забезпечення, нарахованих та виплачених позивачу після його звільнення; зобов'язати Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 2591 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто одна) грн. 82 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачами правомірності спірних наказів Міністерства Внутрішніх Справ України від 29 серпня 2014 року № 963 та № 1720 о/с.
Не погодившись з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року МВС України подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції ст. 159 КАС України в частині дотримання законності та всебічності з'ясування всіх обставин у справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року по справі № 805/580/15-а відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду на 09 грудня 2015 року.
04 грудня 2015 року представник відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області подав клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.
Керуючись ч. 1-3 ст. 122-1 Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.12.2015 задовольнив клопотання відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про розгляд справи в режимі відеоконференції.
У зв'язку із надходженням заяви представника позивача ОСОБА_3 про ознайомлення з матеріалами справи, у судовому засіданні 09 грудня 2015 року було оголошено перерву до 14 години 00 хвилин 14 грудня 2015 року.
14 грудня 2015 року до Донецького апеляційного адміністративного суду надійшли заперечення позивача, в яких він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Крім того, просив розглянути справу без його участі та участі його представника.
Також, 14 грудня 2015 року від представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надійшла заява про розгляд справи без його участі у зв'язку з відсутністю енергопостачання у Апеляційному суді Донецької області (в м. Маріуполі), що унеможливлює участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Представники Міністерства внутрішніх справ України та Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з витягу з послужного списку позивача, наказом ГУМВС України в Донецькій області від 14.08.2013 № 335 о/с позивача призначено на посаду оперуповноваженого сектора карного розшуку Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області, на якій позивач перебував і на час звільнення (а. с. 138).
Останнє присвоєне позивачу за період проходження служби спеціальне звання - лейтенант міліції, відповідно до наказу МВС України № 610 о/с від 20.07.2012 (а. с. 138).
Таким чином в розумінні пункту 15 частини 1 статті 3 КАС України позивач проходив публічну службу.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 та Кодексом законів про працю України.
Наказом МВС України від 29 серпня 2014 року № 1720 «По особовому складу» позивача було звільнено з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення (скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу).
Звільнення позивача з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення відбулося за наслідками перевірки законності дій особового складу Дзержинського МВ ГУМВС України у Донецькій області в період з травня по липень 2014 року.
Перевірка законності дій працівників Дзержинського МВ ГУМВС України у Донецькій області проводилося в рамках службового розслідування, що було призначено наказом МВС України від 29 серпня 2014 року № 889.
У ході службового розслідування встановлено, що 05 травня 2014 року невідомі особи в масках та камуфляжній формі зі зброєю, за повної бездіяльності міліції, захопили будівлю Дзержинського міськвиконкому, де на фасаді будинку замінили Державний Прапор України на прапор самопроголошеної Донецької народної республіки (далі - ДНР).
22 травня 2014 року озброєними представниками так званої «ДНР» була захоплена адміністративна будівля Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області. Особовий склад Дзержинського МВ відмовився співпрацювати з членами вказаної організації.
08 липня 2014 року озброєні особи так званої "ДНР" вдруге захопили приміщення Дзержинського МВ, заблокували чергову частину та зібрали особовий у приміщенні ІТТ Дзержинського МВ, в ультимативній формі примушували працівників міськвідділу до співробітництва з ДНР.
Матеріалами службового розслідування доведено, що частина особового складу відділу, в тому числі, і позивач погодились співпрацювати з незаконним озброєним формуванням "ДНР", що підтверджується відповідною розпискою про співпрацю та відмову виконувати і дотримуватись вимог законів України, присяги працівника ОВС України та наказів МВС України.
Позивач зазначав, що під погрозами застосування зброї частина особового складу відділу, в тому числі і він були поміщені у камери ізолятору тимчасового утримання осіб, при цьому, особи, які здійснили захоплення відділу, вимагали від них письмової згоди про співпрацю з "ДНР", а у випадку, якщо останні відмовляться від співпраці, погрожували фізичною розправою як над співробітниками відділу, так і їхніми родичами.
Частина особового складу відділу погодилась перейти на службу в "ДНР". На підтвердження цього вказаними працівниками були складені розписки, в яких останні зазначаючи свої прізвища та номер службового посвідчення підтверджували свою згоду на підпорядкування владі "ДНР" та зобов'язувалися не виконувати накази центрального уряду (Киевской власти).
Перевіркою відповідно до наказу № 889 від 29.09.2014 року МВС України було встановлено, що серед осіб, які написали розписки був оперуповноважений сектора карного розшуку Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області - ОСОБА_2, який 08.07.2014 року написав таку розписку наступного змісту: « Я, ОСОБА_2, НОМЕР_2, отказываюсь подчиняться Киевской власти и полностью подчиняюсь власти ДНР»(а. с. 103).
При цьому, ряд працівників зазначеного підрозділу відмовилися виконувати накази представників самопроголошеної «ДНР», серед них: начальник СВ Дзержинського МВ майор міліції ОСОБА_5, його заступник майор міліції ОСОБА_6, старший слідчий СВ майор міліції ОСОБА_7, начальник відділення СВ капітан міліції ОСОБА_8, слідчі СВ капітан міліції ОСОБА_9, старші лейтенанти міліції ОСОБА_10 та ОСОБА_11, лейтенант міліції ОСОБА_12, помічник слідчого СВ прапорщик міліції ОСОБА_13, помічник начальника МВ - оперативний черговий капітан міліції ОСОБА_14, дільничний інспектор міліції старший лейтенант міліції ОСОБА_15, у яких представники «ДНР» вилучили службові посвідчення.
Отже, під час проведення службового розслідування було встановлено факт добровільного волевиявлення позивача не виконувати накази державної влади України.
Згідно ст. 68 Конституції України кожний зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Статтями 17 та 36 Конституції України встановлена заборона створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Відповідно до ст. 260 КК України участь у діяльності воєнізованих формувань не передбачених законами України є злочином за який передбачено настання кримінальної відповідальності.
Згідно ст.ст. 1 та 3 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Міліція виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Ніякі виняткові обставини або вказівки службових осіб не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності міліції.
Згідно ст.ст. 16 та 18 Закону України «Про міліцію» особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.
Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України «Про міліцію» працівник міліції при виконанні покладених на нього обов'язків керується тільки законом та діє в його межах.
Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114.
Відповідно до пункту 10 Положення права, обов'язки і відповідальність осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.
Згідно п. 66 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ підставою для дострокового звільнення особи рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ є скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу.
Згідно Присяги працівника органів, внутрішніх справ України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1991 № 382, працівник міліції бере на себе зобов'язання завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства.
Відповідно до ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ службова дисципліна зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, тощо.
Висловивши бажання служити владі ДНР та беручи на себе зобов'язання не виконувати накази державної влади України, позивач зрадив інтересам служби, підірвав авторитет працівника правоохоронного органу, порушив присягу працівника органів внутрішніх справ України та сприяв діяльності злочинної організації на території Донецької області.
Основні професійно-етичні норми працівника органів внутрішніх справ України закріплені в наказі МВС України від 22.02.2012 року № 155 «Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України».
Згідно п.п. 1.1, 2.2 та 3.2 вказаних Правил кожен громадянин України, який вступає на службу до органів внутрішніх справ, добровільно покладає на себе обов'язок служіння Українському народові й захисту свободи, демократії, законності та правопорядку.
Професійний обов'язок працівника полягає в безумовному виконанні закріплених Присягою, законами та професійно-етичними нормами завдань щодо забезпечення надійного захисту правопорядку, законності, громадської безпеки.
Службова діяльність працівника органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до такого морального принципу як лояльність, що передбачає вірність державі, МВС, повазі і коректному ставленні до державних та громадських інститутів, державних службовців.
Працівник не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання - справа честі і обов'язку кожного працівника органів внутрішніх справ.
Згідно п. 4.1 Правил працівник органів внутрішніх справ, керуючись Присягою, відповідно до службового обов'язку, дотримуючись професійних честі і гідності, бере на себе певні моральні зобов'язання, а саме визнавати пріоритет державних і службових інтересів над особистими у своїй діяльності, виявляти твердість і непримиренність у боротьбі зі злочинцями, застосовуючи для досягнення поставленої мети виключно законні і високоморальні принципи.
Згідно п. 7.8 Правил працівник, який порушує принципи і норми професійної етики, втрачає добре ім'я і честь, дискредитує свій підрозділ і органи внутрішніх справ, позбавляється морального права на повагу, підтримку і довіру з боку громадян, колег і товаришів по службі.
Написання позивачем розписки від 08.07.2014 свідчить фактично про підпорядкування владі "ДНР" та є порушенням морально - етичних принципів вірності державі та МВС, твердості і непримиренності боротьби із злочинцями.
Колегія суддів вважає, що порушення морально - етичних принципів працівника органів внутрішніх справ є правовою підставою для звільнення його з органів внутрішніх справ за дискредитацією, оскільки вказані вчинки несумісні з проходженням служби в органах внутрішніх справ та компрометують авторитет працівника правоохоронного органу.
Відповідно до п. 3.3 Правил працівник не повинен за будь-яких умов зраджувати моральним принципам служби, що відповідають вимогам держави і очікуванням суспільства, їх неухильне дотримання - справа честі і обов'язку кожного працівника органів внутрішніх справ.
Аналіз вказаних вище дій позивача, час їх вчинення, особисте ставлення до скоєного та усвідомлення наслідків скоєного, демонстрація відвертого боягузтва та зневаги до державної влади та суверенітету України, дає підстави стверджувати, що вказаним вчинком позивач дискредитував звання особи рядового складу органів внутрішніх справ, підірвавши авторитет працівника правоохоронного органу.
Твердження позивача про те, що 08.07.2014 він вчинив зазначені дії під примусом, жодними доказами не доведені.
Навпаки, факт відмови співпрацювати з представниками ДНР іншими працівниками міськвідділу, спростовує доводи позивача про застосування до нього психічного та фізичного насильства, що унеможливило не скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу.
Вказана позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2015 року, прийнятої за результатами розгляду справи № К/800/36705/15.
Судова колегія зазначає, що звільнення особи з органів внутрішніх справ за п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) є самостійною підставою для звільнення осіб рядового і начальницького складу та не потребує дотримання вимог законодавства, передбачених у випадку звільнення особи за вчинення дисциплінарного проступку.
Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 02 липня 2013 року № 21- 78а13 .
Отже суд апеляційної інстанції вважає що посилання позивача на недотримання МВС процедури проведення службового розслідування щодо порушення ним службової дисципліни є безпідставними.
Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Професійна діяльність працівників органів внутрішніх справ та питання, пов'язані із прийняттям громадян на службу в органи внутрішніх справ, порядок її проходження та звільнення з неї врегульовані Законом України від 20.12.1990 «Про міліцію», Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 40 розділу IV Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, визначені умови призначення на посади, переміщення та просування по службі осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, у тому числі передбачена можливість переміщення цих осіб по службі внаслідок організаційно-штатних змін.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року, прийнятої за результатами розгляду справи № 21-352а13 з підстав, неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Отже суд апеляційної інстанції вважає, що посилання позивача на те, що під час видання оскаржуваних ним наказів були порушені норми КЗпП України є необґрунтованими.
Колегія суддів також зазначає, що є помилковим висновок суду першої інстанції про те що Міністр внутрішніх справ не наділений повноваженням приймати рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ, оскільки наказом МВС від 30.06.2011 № 378 «Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ» Міністром внутрішніх справ визначено переліки посад осіб рядового і начальницького складу призначення та звільнення з яких можуть здійснюватися правами начальників територіальних органів внутрішніх справ та рівними ним начальниками.
Наказом, на який посилається суд першої інстанції Міністром внутрішніх справ визначено компетенцію начальників територіальних органів внутрішніх справ в частині призначення та звільнення підлеглих працівників.
Вказаним наказом жодним чином не обмежується повноваження Міністра внутрішніх справ, як керівника міліції в прийнятті рішень щодо проходження служби в міліції будь-якою особою рядового і начальницького складу.
Відповідно до ст. 15 Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» наказ є розпорядчим документом, що видається міністерством у межах своїх повноважень, та які підписує міністр.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію» Міністр внутрішніх справ України здійснює керівництво всією міліцією України.
Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, та підпорядковується Міністерству внутрішніх справ України.
У зв'язку з викладеним, колегія суддів вважає що рішення вищої посадової особи міліції України - міністра внутрішніх справ, щодо звільнення підпорядкованої йому особи не суперечить вказаному наказу, а є законним і прийнятим в межах наданих повноважень.
Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 і зазначає, що постанова прийнята із помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому наявні підстави для скасування рішення.
Позивач скоїв вчинок, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, а як наслідок є обґрунтованим рішення про його звільнення з ОВС на підставі п. 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
Колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_2 такими, що не ґрунтуються на Законі, а тому в їх задоволенні необхідно відмовити.
Керуючись статтями 9, 11, 160, 184, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 805/580/15-а - задовольнити.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 травня 2015 року у справі № 805/580/15-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказів № 963 від 29.08.2014 та № 1720 о/с від 29.08.2014, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - відмовити.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя О.О. Чебанов
Судді І.В. Сіваченко
О.О. Шишов