Апеляційний суд міста Києва
9 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 42014100000001524 щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.340, ч.1 ст.366 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури м. Києва ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2015 року,
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.10.2015 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014100000001524 щодо ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.340, ч.1 ст.366 КК України, повернуто прокурору.
Своє рішення суд мотивував тим, що обвинувальний акт не відповідає вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки правова кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч.1 ст.366 КК Українине містить визначення редакції вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, яка змінювалася п'ять разів, а виклад фактичних обставин _______________________________________
Справа № 11-кп/796/2064/2015
Категорія: ст.340, ч.1 ст.366 КК України
Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1
кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення за ст.340 КК України зазначені не конкретно, без розкриття об'єктивної сторони кримінального правопорушення.
Крім того, суд зауважив, що відповідно до викладеного за ст.340 КК України обвинувачення, неправомірними діями ОСОБА_6 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і ОСОБА_11 заподіяно шкоду, але вид та розмір шкоди не вказані. Також реєстр матеріалів досудового розслідування містить дані про те, що вказані особи є свідками, однак відсутні відомості про те, чи подавали вони заяви про вчинене відносно них кримінальне правопорушення, у зв'язку з чим суд на підготовчій стадії судового провадження позбавлений можливості визначити їх процесуальний статус.
Що стосується реєстру матеріалів досудового розслідування, який є невід'ємною частиною обвинувального акта, то він не містить даних про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) за № 42014100000001524, а так само виділення цього кримінального провадження з кримінального провадження № 42014100020000046, про що вказано у вступній частині обвинувального акта. Немістить реєстр і відомості про надання доручення на проведення досудового розслідування даного кримінального провадження, призначення групи прокурорів, слідчої групи, тощо, що свідчить про невідповідність реєстру вимогам ст.109 КПК України.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Прокурор вказує, що всі встановлені досудовим розслідуванням обставини вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 340 КК України, в повному обсязі викладені в обвинувальному акті. І в разі наявності суперечностей між правовою кваліфікацією вказаних дій це не може бути підставою для повернення обвинувального акта прокурору. Тим більше, що якщо під час судового розгляду будуть встановлені певні обставини, прокурор відповідно до вимог ст.338 КПК України не позбавлений права змінити обвинувачення в суді.
Стосовно висновків суду про те, що в обвинувальному акті не зазначено, де, коли і хто з осіб, щодо яких ОСОБА_6 склав завідомо неправдивий офіційний документ і щодо яких у подальшому складено протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене ст.1222 КУпАП, проводив збори, мітинги, вуличні походи чи демонстрації, прокурор посилається на наступні обставини. Під час Революції Гідності відбуваласямирна акція протесту “Автомайдан”, а саме, автопробіг до резиденції колишнього Президента України ОСОБА_12 , і на виконання злочинних вказівок влади ОСОБА_6 склав завідомо неправдиві рапорти про нібито порушення водіями транспортних засобів правил дорожнього руху, з метою подальшого позбавлення їх права керування транспортними засобами, внаслідок чого вони не змогли б приймати участь у подібних мирних акціях протесту. Ця акція протесту, за твердженням прокурора, є загальновідомою, і питання про те, хто її організував і проводив, не є предметом доказування в цьому кримінальному провадженні.
Що стосується осіб, щодо яких ОСОБА_6 склав рапорти, то вони заяви про вчинення кримінального правопорушення не подавали, як і заяви про залучення до провадження як потерпілих, а тому є свідками. З приводу реєстру матеріалів досудового розслідування прокурор вказує, що кримінальне провадження № 42014100000001524 виділено з кримінального провадження № 42014100020000046, а тому відповідно до Положення про порядок ведення ЄРДР слідчі та прокурори, які здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво автоматично набувають тих самих повноважень у виділеному кримінальному провадженні.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити частково, з таких підстав.
Згідно з п.3 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Як встановив суд першої інстанції, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 правова кваліфікація дій обвинуваченого за ч.1 ст.366 КК України не містить відомостей про редакцію вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, яка змінювалася Законами № 1508-VI від 11.06.2009, № 2808-VI від 21.12.2010, № 3207-VI від 07.04.2011, № 222-VII від 18.04.2013, № 1261-VII від 13.05.2014.
Крім того, формулювання висунутого ОСОБА_6 обвинувачення за ст.340 КК України повністю дублює обвинувачення за ч.1 ст.366 КК України, без розкриття об'єктивної сторони кримінального правопорушення.
Згідно з п.5 ч.2 ст.291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в ухвалі суду першої інстанції про те, що вказаним вимогам закону обвинувальний акт не відповідає, оскільки ОСОБА_6 висунуто обвинувачення у вчиненні ним кримінальних правопорушень 29 грудня 2013 року і з того часу редакція ст.366 КК України двічі зазнавала змін.
Крім того, згідно з п.1 ч.1 ст.91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).
Згідно з п.13 ч.1 ст.3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, є обвинувальний акт. І саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта відповідно до вимог ст.337 КПК України суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.
Формулювання пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення за ст.340 КК України абсолютно ідентичне обвинуваченню за ч.1 ст.366 КК України і його зміст зводиться до того, що ОСОБА_6 , який працював старшим інспектором ДПС 4 взводу супроводження батальйону із забезпечення супроводження та ескортування полку ДПС ДАІ, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, будучи службовою особою, шляхом складання завідомо неправдивих офіційних документів - рапортів про нібито невиконання водіями ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 вимоги про зупинку транспортного засобу, на підставі яких в подальшому складалися протоколи про адміністративне правопорушення за ст.1222 КУпАП, якою передбачено накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, таким чином перешкоджав організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення за ст.340 КК України, зазначена в обвинувальному акті, - незаконне перешкоджання організації або проведенню зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, вчинене службовою особою.
Водночас, як вірно вказав в ухвалі суд першої інстанції, обвинувачення за вказаним законом України про кримінальну відповідальність пред'явлене ОСОБА_6 не конкретно, оскільки не містить даних про те, чому саме перешкоджав ОСОБА_6 , проведенню або організації зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій і шляхом вчинення яких дій. При цьому не визначено виду мирного зібрання, передбаченого у диспозиції вказаної статті та статті 39 Конституції України, а також не зазначено, хто з перелічених осіб - ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 і за яких обставин організовував чи проводив мирні зібрання.
Доводи прокурора про те, що він не позбавлений права з метою зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення змінити обвинувачення в суді відповідно до вимог ст.338 КПК України, є недоречними, оскільки вказане право виникає у прокурора, якщо під час судового розгляду встановлені нові фактичні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа, а не з метою виправлення недоліків обвинувального акта.
Повертаючи обвинувальний акт прокурору, суд не вказував на необхідність зазначення у ньому осіб, які організували або проводили зібрання, що, як стверджує прокурор, не є предметом доказування в даному кримінальному провадженні. Вказівки суду зводилися виключно до необхідності визначити дії вказаних раніше водіїв та конкретизувати вид зібрання.
До того ж, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі “Абрамян проти Росії” (рішення від 09.10.2008), у тексті підпункту “а” п.3 ст.6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню “обвинувачення”особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (див. рішення від 19.12.1989 у справі “Камасінскі проти Австрії”,№ 9783/82, п.79). Крім того, Суд нагадує, що положення підпункту “а” п.3 ст.6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (див.: рішення від 25.03.1999 у справі “Пелісьє та Сассі проти Франції”, № 25444/94, п.52; рішення від 25.07.2000 у справі “Матточіа проти Італії”, № 23969/94, п.58; рішення від 20.04.2006 у справі “І.Н. та інші проти Австрії”, № 42780/98, п.34).
Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (див. рішення від 01.03.2001 у справі “Даллос проти Угорщини”, № 29082/95, п.47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом “b” п.3 ст.6 Конвенції (див. зазначені рішення у справі “Пелісьє та Сассі проти Франції”, п.54, а також “Даллос проти Угорщини”, п.47).
Також відповідно до вимог п.1 ч.4 ст.291 КПК України до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування.
Згідно з ч.2 ст.109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:
1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;
2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;
3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.
Цим вимогам кримінального процесуального закону реєстр матеріалів досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 не відповідає, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції.
Колегія суддів вважає правильними висновки суду про те, що реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити дані про внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення за номером даного кримінального провадження, а так само виділення з конкретно визначеного кримінального провадження, про призначення прокурора, слідчого або групи прокурорів чи слідчої групи.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генерального прокурора України № 69 від 17.08.2012 року, передбачено, що ті слідчі і прокурори, які здійснювали досудове розслідування та процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, автоматично набувають тих самих повноважень у виділеному провадженні, не відповідають дійсності і не ґрунтуються на вимогах даного Положення та кримінального процесуального закону.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції навів в ухвалі ґрунтовні мотиви повернення обвинувального акта прокурору, а тому підстав для її скасування, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі, не вбачає.
Разом з тим, твердження прокурора про необґрунтованість вказівок суду першої інстанції про необхідність відображення в обвинувальному акті відомостей про потерпілих, а так само вид та розмір завданої їм шкоди, а в реєстрі матеріалів досудового розслідування - даних про те, чи подавалися ОСОБА_9 , ОСОБА_13 і ОСОБА_14 заяви про вчинення відносно них кримінального правопорушення, є слушними.
Згідно з ч.2 ст.55 КПК України права і обов'язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.
Оскільки, як вказує прокурор, зазначені особи з такими заявами не зверталися, вони мають процесуальний статус свідків, в якому і були допитані в ході досудового розслідування, про що в реєстрі матеріалів досудового розслідування містяться відповідні дані про проведені процесуальні дії. А тому зазначення відомостей стосовно вказаних осіб та завдану їм шкоду, про що суд вказав в ухвалі, є неможливим.
Таким чином висновки суду першої інстанції про необхідність відображення вказаних раніше відомостей в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, що є підставою для зміни ухвали згідно з положеннями ст.ст.409, 412 КПК України шляхом виключення з її мотивувальної частини відповідних вказівок.
Оскільки про вказані обставини обґрунтовано зазначив прокурор, його апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 5 жовтня 2015 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014100000001524 щодо ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ст.340 КК України, повернуто прокурору, змінити.
Виключити з мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції вказівки про необхідність відображення в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування відомостей про потерпілих, вид та розмір завданої потерпілим шкоди.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3