03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа 752/2151/15 Головуючий у 1-ій інстанції - Шевченко Т.М.
Апеляційне провадження № 22-ц/796/8718/2015 Доповідач - Музичко С.Г.
10 грудня 2015 року року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого - судді: Музичко С.Г.,
суддів: Прокопчук Н.О., Саліхова В.В.,
при секретарі: П'ятничук В.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Невірос» третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Девелопмент», про визнання правочину недійсним та визнання права власності,
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_2 ТОВ «Невірос» третя особа: ТОВ «Укрбуд Девелопмент», про визнання правочину недійсним та визнання права власності задоволено частково.
Визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги за Договором про пайове
інвестування у житлове будівництво № 30-03/08 від 30 березня 2005 року, укладений 02 грудня 2008 року між ОСОБА_2, ОСОБА_5 . Товариством з обмеженою відповідальністю "Невірос".
Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частин майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею194,90 кв.метри та житловою площею 122,20 кв.метри.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати. Зазначає, що суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин справи.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права визнаються речовими правами.
Судом встановлено, що 27 лютого 1999 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, що підтверджується даними свідоцтва про одруження, (а.с. 21) Сторони є батьками спільних чотирьох дітей, а саме:сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, доньки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4. (а.с. 24-27)
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 вересня 2010 року шлюб,
розірвано (а.с. 22)
30 березня 2005 року між ТОВ «Невірос» та ОСОБА_2 був укладений договір № 30-03/08 про пайове інвестування у житлове будівництво (інвестиційний договір). Відповідно до умов цього договору інвестор на цих засадах зобов'язувався брати участь в інвестуванні об'єкта будівництва, а саме багатоповерхового будинку, що будувався за адресою: АДРЕСА_1, а організація зобов'язувалася своїми силами і засобами збудувати об'єкт будівництва, і передати інвестору частину новозбудованого житла, а саме об'єкт інвестування для його використання як місце проживання за умови виконання інвестором цього договору, (п. 1.1 договору) (а.с. 73-79)
Згідно з додатком № 2 до договору № 30-03/08 про пайове інвестування у житлове будівництво від 30 березня 2005 року об'єктом інвестування є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1, розташована на 7 поверсі, загальною приведеною площею (згідно з проектною документацією) - 196,27 кв.метрів, житлова площа - 123,58 кв.метри. (а.с. 82)
З довідки, виданої ТОВ «Невірос» слідує, що ОСОБА_2 у відповідності до умов договору № 30-03/08 від З0-березня 2005 року про пайове інвестування у житлове будівництво станом на 4 грудня 2007 року ним внесено кошти у будівництво квартири АДРЕСА_1 у розмірі 1 138 791,91 гривень.
02.12.2018 року між ТОВ «Невірос» ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якої сторони домовились про відступлення права вимоги.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Першою - третьою, п'ятою та шостою частинами ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору відступлення прав вимогизазначала, що згоди на переоформлення спірного договору не надавала, квартира є спільною сумісною власність подружжя.
У відповідності з вимогами статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Разом з цим, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 постанови № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтись окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
Згідно ч.1 ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Посилання відповідачана те, що спірну квартиру придбано за кошти, які хоча і були набуті в шлюбі, але належали йому особисто необгрунтовані, оскільки матеріали справи не містять таких доказів.
Відповідно до ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно ст. 60 Сімейного кодексу України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Встановивши вищевказані фактичні обставини справи та проаналізувавши норми права, які регулюють спірні правовідносини сторін, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку про нікчемність укладеного між сторонами договору про відступлення прав вимоги, з огляду на те, що ОСОБА_5 згоди не надавала.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім встановлених ст. 61 ЦПК України випадків. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий
Судді