2/130/1305/2015
130/3051/15-ц
"14" грудня 2015 р.
Жмеринський міськрайонний суд Віннцької області
в складі : головуючого - судді Верніка В.М.
із участю : - секретаря Росовської О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жмеринка справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ОСОБА_1 12.11.2015 року звернувся до Жмеринського міськрайонного суду з даним позовом із вимогами про стягнення на його користь з ОСОБА_2 3000 грн. боргу, отримані ним в якості позики. Свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем 16.09.2015 року укладений договір позики, згідно з яким він передав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3000 грн., які останній зобов'язався повернути до 16.10.2015 року, на підтвердження чого відповідач власноручно написав розписку. Зауважив, що взяті на себе зобов'язання відповідач у передбачений договором строк не виконав, і хоча свій борг усно визнає, однак на неодноразові вимоги гроші йому до цього часу не повертає та причин не пояснює. Зазначив, що останнім часом відповідач став уникати зустрічей та розмов з приводу повернення позичених коштів в добровільному порядку та врегулювання спору мирним шляхом, а тому позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, подавши попередньо до суду письмові заяви про розгляд справи у їх відсутність, в яких позивач підтримав заявлені вимоги, а відповідач визнав позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно вимог ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Згідно ч.1 ст.11, ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають, зокрема з підстав договорів.
Відповідно до положень ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно вимог ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований у одному або кількох документах, яким обмінялись сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до вимог ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до положень ч.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до змісту ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно вимог ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем), у строк та в порядку, що встановлені договором
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
У відповідності до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Так, з копії розписки від 16.09.2015 року (а.с.5) вбачається, що відповідач ОСОБА_2 зобов'язався до 16.10.2015 року повернути позивачу ОСОБА_1 кошти в сумі 3000 грн.
Вказані докази суд приймає до уваги, так як вони зібрані із дотриманням вимог закону, ніким не спростовуються та не суперечать один одному.
Суд вважає, що даний позов підлягає задоволенню в межах заявлених вимог, так як він належно обґрунтований, доведений позивачем, відповідає матеріальному закону, безумовно визнаний відповідачем і це визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.
Таким чином, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи на підставі представлених позивачем доказів, судом встановлено прострочення ОСОБА_2 обов'язку повернення ОСОБА_1 отриманих за договором позики від 16.09.2015 року коштів із загальною сумою боргу в розмірі 3000 грн., який виник з вини позичальника, так як завлена до стягнення сума не суперечить вимогам закону та узгоджується з умовами договору позики згідно розписки, безпосередньо визнана відповідачем, а тому заявлена сума боргу підлягає стягненню з останнього на користь позивача .
Також з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені останнім судові витрати в розмірі 487,20 грн. із розрахунку сплаченої та документально підтвердженої суми судового збору (а.с.1).
Враховуючи викладене, керуючись ст. 3, 11, 207, 509, 526, 527, 545, 610, 612, 614, 626, 627, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. 5, 8, 10, 15, 60, 61, 74, 109, 174, 209, 210, 212-214 ЦПК України, суд, -
Позов задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 3000 (три тисячі) гривень боргу за договором позики від 16.09.2015 року, а також 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок судового збору.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку його оскарження.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, Апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд.
Суддя Вернік В.М.