Справа № 761/20474/15-ц
Провадження №2/761/7514/2015
іменем України
03 грудня 2015 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Піхур О.В.
при секретарі: Гаркуша Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Перша Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), третя особа: Перша Київська державна нотаріальна контора (далі - третя особа) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу належить на праві власності ? частина квартири АДРЕСА_1, яку він отримав у спільну сумісну власність шляхом приватизації. ? частина квартири належить бабусі позивача - ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, але цю частину квартири в порядку спадкування ніхто не прийняв. Оскільки, починаючи з 2003 року, позивач фактично, добросовісно, відкрито та безперервно володів та користувався чужим майном, а саме: ? частиною квартири, яка належала покійній бабусі, утримував її, позивач просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на ? частину квартири АДРЕСА_1.
Позивач та представник позивача, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.
Представники відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. На адресу суду надіслав пояснення по справі, де зазначив, що позивач як спадкоємець набуває право власності на спірне майно в порядку спадкування, а не за набувальною давністю, та просив слухати справу за його відсутності.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, повно та всебічно дослідивши надані по справі докази, дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної, спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, загальна площа квартири становить 43,5 кв.м., що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 09 листопада 1993 року № НОМЕР_1, яке видане Фондом комунального майна Радянського району м. Києва (а.с.3) та інформаційною довідкою КВ-2015 №13383 від 29.04.2015 року, яка видана Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна (а.с.5).
Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 14 серпня 2003 року, серія НОМЕР_2, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно матеріалів справи, 30 квітня 2015 року позивач звернувся з заявою № 1436 до Першої Київської державної нотаріальної контори, зі змісту якої вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабуся позивача ОСОБА_2, у віці 75 років, що проживала в АДРЕСА_1, син якої, а батько позивача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. На день її смерті залишилось спадкове майно, яке складається з ? частини квартири АДРЕСА_1. Вищевказане майно позивач прийняв та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.26).
У зв'язку з поданою заявою, 30.04.2015 року було заведено спадкову справу № 550/2015 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи, позивач є сином ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_1, виданого 04.06.1991 року (а.с.37).
Відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 03.08.1949 року, що міститься в матеріалах спадкової справи № 550/2015, ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 (а.с.38).
Отже, судом встановлено, що позивач є онуком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2.
16 липня 2015 року позивач звернувся до Першої Київської державної нотаріальної контори з заявою № 2332 в доповнення до раніше поданої заяви № 1436 від 30 квітня 2015 року (а.с.45).
Державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Кузьмич В.М., 16 липня 2015 року було винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на ? частину квартири АДРЕСА_1, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вищевказану частину квартири на ім'я спадкодавця ОСОБА_2.
Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом (ч. 1 ст. 344 ЦК України).
Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Фактичне володіння вважається правомірним, якщо інше не випливає з закону або не встановлено рішенням суду.
Як зазначено в п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК. При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.
Таким чином, особою, яка володіє чужим майном є не власник і власник ні в якому випадку не може набути майно у власність за давністю володіння. Право власності на стороні володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Володілець за давністю є незаконним володільцем, про що зазначено в ч. 1 ст. 344 ЦК (особа заволоділа чужим майном).
Позов про право власності за давністю володіння не може пред'явити законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає, хто є її власником.
Відповідно до змісту положень ст. 344 ЦК України набуття права власності на майно за набувальною давністю є самостійною підставою набуття права власності. В зазначеному випадку право власності на нерухоме майно не переходить від спадкодавця до спадкоємця, а набувається за рішенням суду. Отже, спори про набуття права власності за набувальною давністю не є спорами із спадкування, в тому числі й у випадках, коли особа заявляє про давність володіння.
Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК), проте, право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об'єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об'єкт нерухомого майна. При цьому, наприклад, спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
Даючи юридичну оцінку наданим поясненням і доказам по справі та враховуючи те, що позивач добросовісно та правомірно заволодів майном на законних підставах, оскільки, позивачу було відомо, що частина спірної квартири належала його бабусі як співвласнику, а він є спадкоємцем даного майна, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки, позивачем обрано невірний спосіб захисту своїх прав.
Куруючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 179, 208, 209, 212-218, 294 ЦПК України; ст. 344 ЦК України, п.п.6, 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа Перша Київська державна нотаріальна контора про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя