ун. № 759/2389/15-ц
пр. № 2/759/2502/15
15 грудня 2015 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді - Чалої А.П.,
при секретарі- Котляр Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_2,
3-тя особа: ОСОБА_3
про поділ спільного майна подружжя
та за зустрічним позовом
ОСОБА_2
до ОСОБА_1,
3-тя особа: ОСОБА_3
про поділ спільного майна подружжя
та визнання майна особистою приватною власністю
та за самостійним позовом
ОСОБА_3
до ОСОБА_1,
3-тя особа: ОСОБА_2
про визнання майна приватною власністю, -
13.02.2015р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та з врахуванням уточнених під час розгляду справи позовних вимог просила поділити спільно нажите ними як подружжям майно та визнати за нею право власності на 2/3 його частини, а саме: виділити їй у власність однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію частки у спільному майні в розмірі 5 713 200 грн., а всього просила виділити майна на її користь на загальну суму 6 131 835 грн.; відповідачу просила виділити в у власність таке майно:
- меблева стінка, вартістю 10 000 грн.,
- комплект меблів (шафа, двоспальне ліжко, комод, дзеркало), вартістю 12 000 грн.,
- диван, вартістю 3 000 грн.,
- комп*ютерний стіл, вартістю 2 500 грн.,
- плазмовий телевізор «LG», вартістю 3 000 грн.,
- кухонні меблі «MERX», вартістю 25 000 грн.,
- посудомийна машина, вартістю 6 000 грн.,
- душовий бокс, вартістю 10 000 грн.,
- пральна машина «BOSH», вартістю 8 000 грн.,
- умивальник, вартістю 500 грн.,
- скляна шафа, вартістю 700 грн.,
- шафа для миючих засобів, вартістю 500 грн.,
- комплект, вартістю 600 грн.,
- шафа, вартістю 3 000 грн.,
- комод, вартістю 1 500 грн.,
- шафа, вартістю 1 500 грн.,
- настінні полиці, вартістю 1 000 грн.,
- металевий сейф, вартістю 4 000 грн.,
- вхідні двері із замками, вартістю 4 000 грн.,
- 4 люстри, вартістю 1 000 грн., 1 500 грн., 600 грн., 200 грн.,
- 2 бра, вартістю 600 грн.,
- тренажер «ABKINGPRO», вартістю 1 500 грн.,
- відеокамера «SUMSUNG», вартістю 2 000 грн.,
- колекція вінілових музичних платівок та ліцензійних музичних дисків в кількості 1 000 штук, вартість однієї штуки 80 грн., на суму: 80 000 грн.,
- плед, вартістю 2 000 грн.,
- електрогітара, вартістю 8 000 грн.,
- грошові кошти в розмірі 115 000 доларів США, що в еквіваленті дорівнює 2 856 600 грн.,
а всього майна на загальну суму: 3 050 800 грн.
Позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 з 04.08.2006р. і рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.02.2012р. їх шлюб розірвано. Від даного шлюбу вони мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 і сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4. Після укладення шлюбу, приблизно з 13.11.2006р., вони почали проживати в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2, яка належить на праві власності матері відповідача - ОСОБА_3, в якій за кошти сімейного бюджету зробили ремонт, придбати меблі та побутову техніку, які вона просить виділити у власність колишньому чоловіку в порядку поділу їх спільного майна, як подружжя. Також, під час шлюбу ОСОБА_2 згідно Свідоцтва про право власності від 12.04.2011р. шляхом укладення договору про участь у фонді фінансування будівництва від 15.10.2008р. за спільні кошти була отримана у власність однокімнатна квартира АДРЕСА_1. Враховуючи інтереси двох малолітніх дітей, які проживають з нею, просила відступити від загального правила рівності часток подружжя у спільному майні та виділити їй у власність 2/3 частини спільно нажитого ними майна, а відповідачу виділити у власність 1/3 його частину. Просила задовольнити позов на підставі ст.ст. 60, 69-72 СК України, ст. 372 ЦК України.
Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив виключити зі спільного сумісного майна та визнати за ним право приватної власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частини вказаної квартири в розмірі 87 953 грн., визнати його приватною власністю колекцію вінілових музичних платівок та ліцензійних музичних дисків, яка знаходиться в квартирі АДРЕСА_2 та складається з 560 платівок.
Зустрічний позов ОСОБА_2 обґрунтовував тим, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності його матері - ОСОБА_3, як і все майно, меблі, побутова техніка та вартість ремонтних робіт, які мати проводила та придбавала за свій рахунок та її спільні з батьком кошти для власного проживання їх родини. Однак, наприкінці листопада 2006р., у зв*язку із його одруженням, батьки запропонували йому переїхати жити в повністю облаштовану квартиру АДРЕСА_2, де вони в подальшому проживали за згодою його батьків. Квартира АДРЕСА_1 була проінвестована ним за кошти, які він отримав від продажу належної йому квартири АДРЕСА_3 та за рахунок коштів, отриманих від матері та бабусі, а тому вважав, що ОСОБА_1 не має ніякого відношення до цієї квартири. Однак погодився сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частини вказаної квартири в розмірі 87 953 грн. Стосовно колекції вінілових музичних платівок та ліцензійних музичних дисків пояснив, що вони збирались ним протягом усього життя, наразі колекція складає 560 платівок, які є його особистою власністю. Просив задовольнити зустрічний позов на підставі ст.ст. 57, 60, 61, 70, 71 СК України, п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».
Третя особа ОСОБА_3 звернулась до ОСОБА_1 із самостійним позовом та просила визнати її приватною власністю майно, яке знаходиться в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_2, а саме:
- меблева стінка «Кассел», вартістю 7 443 грн., яка була придбана в 2006р.,
- люстру, вартістю 307,85 грн., яка була придбана в 2006р.,
- бра, вартістю 85,05 грн., яка була придбана в 2006р.,
- бра, вартістю 67,15 грн., яка була придбана в 2006р.,
- комплект меблів: ліжко «Ровена», дзеркало «Ровена», туалетний стіл «Ровена», пуфік «Мулано», шафа «Бьянка», вартістю 7 982 грн., який було придбано в 2006р.,
- диван, вартістю 2 030 грн., який було придбано в 2006р.,
- комп*ютерний стіл, вартістю 1 500 грн., який було придбано в 2006р.,
- телевізор «Оріон», вартістю 2 500 грн., який було придбано в 2006р.,
- люстра, вартістю 750 грн., яка була придбана в 2006р.,
- кухонні меблі «MERX», вартістю 8 314,59 грн., які були придбані в 2006р.,
- посудомийна машина, вартістю 2 900 грн., яка була придбана в 2011р.,
- люстра, вартістю 251,25 грн., яка була придбана в 2006р.,
- душовий бокс, вартістю 4 600 грн., який було придбано в 2006р.,
- пральна машина «BOSH» модель WLX 24460 ОЕ, вартістю 3 771,80 грн., яка була придбана в 2006р.,
- умивальник, вартістю 200 грн., який було придбано в 2006р.,
- скляна настільна шафа, вартістю 550 грн., яка була придбана в 2006р.,
- шафа для миючих засобів, вартістю 400 грн., яка була придбана в 2007р.,
- комплект, вартістю 397 грн., який було придбано в 2006р.,
- люстра (плафон), вартістю 32,40 грн., яка була придбана в 2006р.,
- шафа, вартістю 2 061 грн., яка була придбана в 2006р.,
- комод, вартістю 370 грн., який було придбано в 2006р.,
- комод: шафа і полиці, вартістю 800 грн., яка була придбана в 2006р.,
- металевий сейф, вартістю 117,85 грн., який було придбано в 2006р.,
- вхідні двері із замками, вартістю 4 000 грн., які були придбані в 2006р.,
- тренажер «ABKINGPRO», вартістю 800 грн., який було придбано в 2009р.,
- плед, вартістю 50 грн., який було придбано в 1988р.
Самостійний позов ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_2, в якій знаходиться усе перелічене вище майно, яке належить їй на праві власності та придбавалось нею та її чоловіком ОСОБА_6 в період часу, коли син ОСОБА_2 ще не був одружений на позивачці. Син з невісткою деякий час проживали в належній їй квартирі та користувалися усім, що в ній знаходиться, але не придбавали нічого. Вважала, що ОСОБА_1 порушує її право власності на спірне майно, пред*являючи щодо нього вимоги. Просила задовольнити самостійний позов нам підставі ст.ст. 321, 392 ЦК України.
В судовому засіданні позивачка за основним позовом ОСОБА_1 основний позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, на порушення її майнових прав на спільне майно подружжя, а також пояснила про те, що усе майно, набуте подружжям за час шлюбу, незалежно від його джерел, є спільною сумісною власністю подружжя; перебуваючи в шлюб з відповідачем, вона працювала, але, також, тривалий час знаходилась у відпустках у зв*язку із народженням двох дітей, а тому має право на частину спільного майна. Також, вказала про те, що в металевому сейфі в квартирі АДРЕСА_2 знаходилися грошові кошти в сумі 340 000 доларів США, які вона у січні 2011р. дала в борг ОСОБА_7 - чоловіку ОСОБА_8 і остання повернула їй ці кошти після смерті чоловіка в березні 2011р., у зв*язку із чим вони не мають претензій одна до одної і вона, позивачка, поклала їх назад до сейфу. Все спірне майно, яке заявлено в позові, яке вона пропонує виділити у власність відповідачу, знаходиться в квартирі АДРЕСА_4, яка належить третій особі - ОСОБА_3 Проти зустрічного позову і самостійного позову третьої особи заперечувала.
Відповідач ОСОБА_2 зустрічний позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені в зустрічному позові, самостійний позов третьої особи, також, підтримав, проти основного позову заперечував і просив відмовити в його задоволенні.
Представник відповідача позицію в спорі відповідача підтримала та вважала, що суд при вирішенні даної справи повинен керуватися правовою позицією Верховного Суду України та встановити джерело коштів на придбання ОСОБА_2 спірної квартири АДРЕСА_1, які він отримав від продажу належної йому квартири АДРЕСА_3 та за рахунок коштів, отриманих від матері та бабусі, а тому вважала, що позивачка не має майнових прав стосовно цього нерухомого майна. Ті обставини, що вона перебувала у відпустках щодо народження двох дітей, на думку представника відповідача, значення не має, оскільки вона, як і відповідач, не мала матеріальної можливості придбати квартиру за свої офіційні доходи. Крім цього, зазначила про те, що до доказів, наданих представником позивачки ОСОБА_8 слід відноситися критично, оскільки в провадженні правоохоронних органів наразі перебуває кримінальне провадження стосовно неї за ст.358 КК України щодо підроблення документів.
Третя особа ОСОБА_3 свій самостійний позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені в самостійній позовній заяві, а також на те, що усі меблі, техніка та інші речі, що знаходяться в квартирі АДРЕСА_2, належать їй на праві власності, саме вона та бабуся допомагали ситу придбавати спірну квартиру АДРЕСА_1, а родина позивачки в сім*ю сторін коштів не надавала.
Представник третьої особи підтримала пояснення свого довірителя та вказала про те, що ОСОБА_1 особистих коштів в такій кількості, які необхідні для придбання спірного рухомого і нерухомого майна ніколи не мала, житлом забезпечена, а її вимоги щодо спірного майна є безпідставними.
Розглянувши справу в межах позовних вимог, заслухавши пояснення позивачки і її представників, відповідача і його представника, третьої особи і її представника, допитавши свідків обох сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне основний і зустрічний позов задовольнити частково, у задоволенні самостійного позову третьої особи відмовити, виходячи з наступного.
Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 уклали шлюб 04.08.2006р. (а.с. 5 Том №1 - копія свідоцтва про шлюб).
В шлюбі у сторін народились двоє дітей: син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 6 - копія свідоцтва про народження) і син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 7 Том №1 - копія свідоцтва про народження).
Рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 14.02.2012р. шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 8 Том №1 - копія рішення суду).
Згідно договору про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» №59/44 від 15.10.2008р., укладеного між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком і ОСОБА_2, відповідач профінансував грошові кошти в сумі 418 635 грн. на будівництво квартири АДРЕСА_1 (а.с. 9-16, 17 Том №1 - копія договору з додатком), про що 12.04.2011р. отримав свідоцтво про право власності (а.с. 145 Том №1 - копія свідоцтва).
Стосовно частини спірного майна, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_2, то на підтвердження його придбання третьою особою ОСОБА_3 були надані суду накладні, товарні чеки, документи щодо доставки з будівельного магазину «Епіцентр» (а.с. 109-131 Том №1 - копії), а також гарантійне зобов*язання на пральну машину «BOSH» (а.с. 85 Том №1 - копія), накладна на тренажер «ABKINGPRO» (а.с. 86 Том №1 - копія), замовлення на комплект «Кассел» (а.с. 87 Том №1 - копія), рахунок на вбудовану кухню (а.с. 88 Том №1 - копія), акт №273 прийому-передачі від 18.10.2006р. ліжка «Ровена», дзеркала «Ровена», туалетного столу «Ровена», пуфіка «Мілано», шафи «Бьянко», гарантійний талон і накладна (а.с. 89 Том №1 - копія), товарний чек і гарантійний талон щодо душового боксу «Isabela» (а.с. 91 Том №1 - копія).
В судовому засіданні були допитані свідки позивачки, які показали про наступне.
Так, свідок ОСОБА_10 показав суду про те, що є братом ОСОБА_1, з самого дня весілля ОСОБА_11 і його рідні готувалися до судового з*ясування відносин, збирали чеки. В сім*ї сестри виникали сварки, вона періодично жила з чоловіком, а іноді в нього, бачив у неї синці. Він допомагав сестрі грошовими коштами, возив до м.Житомира. За час спільного життя були придбані дві квартири, в тому числі квартира на АДРЕСА_1, автомобілі, батько ОСОБА_12, також, придбав новий автомобіль. ОСОБА_1 наскільки могла допомагала, однак вона народила двох дітей, у зв*язку із чим певний час не працювала.
Свідок ОСОБА_13 показала суду про те, що знає ОСОБА_1 з 2001р., навчались разом, є кумою її сина ОСОБА_15. Спочатку молода родина мешкала в однокімнатній квартирі по АДРЕСА_3, в гості приходила, ОСОБА_17 не бачила. ОСОБА_1 допомагала робити ремонт, вагітна клеїла шпалери, хвалилася про придбання душової кабіни з радіо. ОСОБА_1 скаржилася, що чоловік її бив. В шлюбі придбали автомобіль Нісан, дві квартири, одна з них в новобудові. В трикімнатній квартирі робили ремонт разом. Вперше вона, свідок, була в трикімнатній квартирі після весілля ОСОБА_18.
Свідок ОСОБА_9 показала суду про те, що в 2003р. познайомилась із ОСОБА_2, оскільки навчалась в Університеті, де він був деканом, бувала у подружжя на днях народженнях. В шлюбі ОСОБА_18 придбали трикімнатну квартиру, там жили самі, без батьків. В Епіцентрі вибирали кухню. Спочатку ОСОБА_1 не говорила, але потім стало відомо, що у неї з чоловіком є сварки. Вони все придбавали разом. В квартирі було чисто і гарний ремонт. Свекруха появлялась, коли народився другий син. В трикімнатній квартирі вона, свідок, була чотири рази. Довго вибирали кухню, придбали посудомийну машину і коли народився другий син, то були дуже раді цьому. Про джерело коштів на майно при ній, свідкові, не говорили. Подружжя ОСОБА_2 мешкали майже увесь час в м.Києві, грошові кошти вони мали, але залишків не було.
Свідки відповідача показали суду про наступне.
Свідок ОСОБА_19 показав суду про те, що знає ОСОБА_2 з 1995р., разом навчались, він жив в квартирі матері на АДРЕСА_3, придбав квартиру на АДРЕСА_1, вклав в неї все, ОСОБА_1 часто не бачив, на святах її не було, вона не прикладала багато зусиль. До шлюбу, спочатку ОСОБА_2 жив в однокімнатній квартирі на АДРЕСА_3, а потім, що до шлюбу, переїхав в трикімнатну квартиру матері. В цю квартиру все купувалось за допомогою його батька і матері. В гості до друга приходив один раз в місяць. ОСОБА_1 довго не жила з чоловіком, а дітей бачив. ОСОБА_2 з інституту збирає платівки, має колекцію. Дохід в сім*ї був середній, ОСОБА_2 розрахувався з боргами, продав Шкоду Октавію. Щодо квартири по АДРЕСА_1, то ОСОБА_2 допомагала мама.
Свідок ОСОБА_22 показав суду про те, що знає ОСОБА_2 з 1990р., ОСОБА_1 знає як його дружину, до шлюбу з якою він мешкав в однокімнатній квартирі по АДРЕСА_3, кому належить квартира - не знає, потім він, свідок, приходив в гості до ОСОБА_2 в трикімнатну квартиру, кому належить ця квартира, також, не знає. На той час ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в шлюбі. Він, свідок, не бачив, щоб щось в квартиру купували подружжя разом. Платівки ОСОБА_2 збирає з дитинства. Після розлучення, діти часто залишалися з батьком і вони усі разом гуляли на подвір*ї. Зі слів ОСОБА_2 знає, що квартиру на АДРЕСА_1 придбав саме ОСОБА_2, за які кошти свідку не відомо.
Свідок ОСОБА_24 показала суду про те, що є бабусею ОСОБА_2, а його мати - ОСОБА_17 є її дочка. В 2009р. вона дала онуку 8 000 доларів США, ці кошти подарувала онуку особисто, не для сім*ї, для придбання квартири. Його дружина ОСОБА_1 нічого не допомагала, до неї, свідка, у гості не приїздила, майже увесь час ОСОБА_1 жила у своєї матері в м.Житомирі. В трикімнатній квартирі у ОСОБА_17 була, все купувала дочка до весілля онука. ОСОБА_1 жила за рахунок чоловіка. Правнуки часто живуть зі своїм батьком і лише іноді з матір*ю. ОСОБА_1 бачила на весіллі, її знає погано. Вона, свідок, онуку допомагала завжди. Трикімнатна квартира на АДРЕСА_3 її дочки, все в цій квартирі робила і купувала дочка, вона збиралась там жити зі своїм чоловіком, а потім дозволила жити своєму сину і онуку свідка. Колись, вона, свідок, була підприємцем і збирала кошти.
Свідок ОСОБА_25 показав суду про те, що є двоюрідним братом ОСОБА_2, до шлюбу з ОСОБА_1 брат жив в однокімнатній квартирі батька, а після шлюбу вони переїхали до трикімнатної квартири матері, яка була вже з ремонтом, який зробили батьки. ОСОБА_1 в цю квартиру речей не придбавала. Квартиру готували для проживання ОСОБА_2. ОСОБА_1 часто жила у матері в м.Житомирі, тоді ОСОБА_2 купив квартиру на АДРЕСА_1. Гроші він брав у борг, гроші не ОСОБА_2. ОСОБА_1 не вкладала гроші в квартиру на АДРЕСА_1, в неї джерела доходів не було. ОСОБА_17 оплатила ресторан на 25-річчя ОСОБА_1, однак чоловік на святі присутнім не був, на той час в сім*ї був розлад. Діти часто живуть з батьком. Він, свідок, допомагав носити меблі з однокімнатної квартири в трикімнатну. ОСОБА_17 придбавала речі в однокімнатну квартиру і в трикімнатну, це знає зі слів. Бабуся допомагала ОСОБА_2 як онуку. На думку свідка, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 спільного господарства не вели.
Свідок ОСОБА_6 показав суду про те, що є батьком ОСОБА_2, в 2006р. син одружився на ОСОБА_1, до цього вони були знайомі. В 2003р. він, свідок, з дружиною придбав квартиру №260 і з 2004р. по листопад 2006р. робили в ній ремонт, наймали працівників. Гроші за ремонт платив він з дружиною, ремонт робили для себе. До шлюбу син деякий час проживав з ОСОБА_1 в квартирі №56, а потім переїхали до квартири №260. ОСОБА_1 не приймала участі в ремонті. Коли ОСОБА_2 одружився, вони дали сину пожити в їх квартирі №260. В 2008р. ОСОБА_12 захотів купити квартиру, він з дружиною продав квартиру №56 і віддали сину гроші, ще гроші дала бабуся, його, свідка брат дав 25 000 доларів і ОСОБА_2 купив квартиру на АДРЕСА_1. ОСОБА_1 грошей не давала, було таке, що він, свідок, віддав ОСОБА_1 4 000 доларів США, а вона віддала йому 13 000 грн. в обмін на долари. ОСОБА_1 часто їздила до матері. Квартира АДРЕСА_3 була його, свідка, а квартиру №260 оформили на дружину. Ремонт в квартирі №260 в основному робила дружина ОСОБА_17 на їх сімейні кошти. Часто діти жили із батьком, він, свідок, допомагав глядіти онуків.
Розглядаючи спір стосовно основного позову, суд виходив з наступного.
Верховний Суд України в пункті 23 постанови №11 Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. з наступними змінами і доповненнями, вказує про те, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з*ясувати джерело і час його придбання.
А в пункті 24 цієї ж Постанови зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи…
Враховуючи ті обставини, що сторони в справі не зазначали іншої дати припинення ведення спільного господарства, суд вважає необхідним при вирішенні даного питання виходити із часу їх розлучення на підставі рішення Святошинського районного суду м.Києва від 14.02.2012р.
Згідно частини 3 ст.368 ЦК України і частини 1 ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
У відповідності до частини 2 цієї ж норми права, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Оскільки квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_2 під час шлюбу із ОСОБА_1, вона є об*єктом їх спільної сумісної власності.
При цьому, суд не може прийняти як належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України показання свідків про те, що спірна квартира придбавалась за кошти батьків та інших родичів відповідача, бо ці обставини справи юридичного значення не мають, оскільки у разі надання грошових коштів іншими особами для придбання у власність нерухомого майна, право власності на це майно виникає саме у покупця, а якщо останній перебуває в шлюбі, то таке майно згідно частини 1 ст.60 СК України набуває статусу спільної сумісної власності подружжя, в даному спірному випадку подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1
Підстави виникнення у подружжя особистої приватної власності на майно, набуте у шлюбі, визначені в частині 1 ст.57 СК України, яким є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу,
2) майно, набуте, нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування,
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Під жодну із вказаних вище позицій правова підстава набуття у власність відповідачем спірної квартири не підпадає.
При цьому, як зазначав сам відповідач та допитані за його клопотанням свідки, грошові кошти, витрачені ним на придбання квартири АДРЕСА_1, не були його особистими коштами, а отриманими від батьків та інших родичів, яким було достовірно відомо, що на час придбання спірної квартири ОСОБА_2 перебував в шлюбі із ОСОБА_1, але правова підстава набуття у власність цієї квартири була обрана саме як укладення договору купівлі-продажу, що свідчить про те, що і сам ОСОБА_2 і його родичі, які надавали йому грошові кошти на придбання квартири у шлюбі, тобто, в інтересах сім*ї ОСОБА_2 і ОСОБА_1, для їх спільного проживання з дітьми, розуміли, що придбане майно матиме статус спільної сумісної власності подружжя.
Посилання сторони відповідача на ті обставини, що позивачка не має майнового права щодо квартири АДРЕСА_1, оскільки ні вона, ні її родичі не надавали грошових коштів на придбання цього майна, не можуть бути правовою підставою для відмови в позові щодо поділу вказаної квартири як спільної сумісної власності, оскільки в даному спірному випадку джерело грошових коштів на спірне нерухоме майно не змінює його правового статусу як спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_18.
Відповідно до частини 1 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З правового аналізу змісту вказаної норми права випливає висновок про те, що рівність часток подружжя в спільному майні виражається у праві кожного із подружжя на рівну частку в кожному з об*єктів спільного майна.
Якщо ж йде мова про виділ у власність одного з подружжя одних об*єктів зі спільної сумісної власності, а іншому з подружжя - інших об*єків, то в такому випадку йдеться про відступлення від загального принципу рівності часток подружжя у спільному майні.
Відповідно до частини 2 ст.70 СК України, при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім*ї, приховав знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім*ї.
Тобто, відступлення від рівності часток подружжя у спільному майні є правом, а не обов*язком суду і лише при встановленні визначених частиною 2 ст.70 СК України підстав для цього.
У відповідності до частини 3 цієї ж норми права, за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, що вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Тобто, збільшення частки одного з подружжя у спільному майні при його поділі, також, є правом суду і при наявності сукупності певних обставин, як то: проживання з одним з подружжя неповнолітніх або непрацездатних повнолітніх дітей за умови, якщо розмір аліментів є недостатнім.
Але, в спірному випадку не встановлено обставин, які відповідно до частин 2, 3 ст.70 СК України можуть бути правовими підставами для відступлення від загального правила рівності часток подружжя у спільному майні або збільшення частки сторін, оскільки судом не встановлено щоб хтось із сторін не дбав про матеріальне забезпечення сім*ї, приховував, знищував або пошкоджував спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім*ї, а також відповідач зобов*язаний сплачувати аліменти на утримання дітей згідно рішення Святошинського районного суду м.Києва від 09.12.2011р. (а.с. 49 Том №1 - копія рішення суду), які, як пояснювали сторони та свідки, періодично проживають і з батьком, і з матір*ю, а тому суд при поділі спільного майна сторін вважає за необхідне виходити із загального правила рівності їх часток у спільному майні.
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне поділити об*єкт спільної сумісної власності сторін, а саме: квартиру АДРЕСА_1, виходячи з принципу рівності часток кожного із подружжя в даному об*єкті нерухомого майна, задовольнивши основні і зустрічні позовні вимоги в цій частині частково.
Що стосується основних позовних вимог, предметом яких є речі, які знаходяться в квартирі АДРЕСА_2, суд приходить до наступного.
Так, сторони не заперечували тієї обставини, що вказана квартира належить на праві власності третій особі - ОСОБА_3
Згідно частин 1, 2 ст.186 ЦК України, річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов*язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю.
Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім цього, стаття 187 ЦК України дає визначення складовим частинам речі, зокрема, складовою частиною речі є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення.
При переході права на річ її складові частини не підлягають відокремленню.
В переліку спірного майна в основному позові, є речі, які взагалі не можуть бути відокремлені від квартири, або таке відокремлення призведе до їх пошкодження, а саме: вбудовані кухонні меблі, вбудовані шафи, душова кабіна тощо.
Тобто, вказані речі по суті є складовими та приналежністю по відношенню до основної речі - квартири і згідно правил ст.ст. 186, 187 ЦК України слідують долі основної речі, а тому окремо від квартири, як основної речі, поділу не підлягають.
Крім цього, згідно частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Однак, належних і допустимих доказів в їх розумінні згідно ст.ст. 58, 59 ЦПК України про набуття вказаних речей у шлюбі сторін, про їх конкретні ідентифікуючі ознаки для можливості вирізнити конкретну річ з кола подібних, фактичне їх існування та вартість на час розгляду справи, суду не надано.
Наведені вище підстави в їх сукупності виключають для суду можливість визнати речі, які вказані в основному позові та знаходяться в квартирі АДРЕСА_2, спільною сумісною власністю сторін як подружжя, а тому правові підстави для їх поділу і задоволення основного позову в цій частині відсутні у зв*язку із недоведеністю.
Що стосується основної вимоги про стягнення з відповідача грошової компенсації на користь позивачки за частину спільного майна, суд вважає за необхідне вказати про наступне.
Способи та порядок поділу неподільного майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені в ст.71 СК України.
Частина 4 вказаної вище норми права визначає про те, що присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України, а частина 5 - присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової компенсації на депозитний рахунок суду.
В пункті 25 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України роз*яснено про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК України щодо обов*язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК), та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
З правового аналізу вказаних вище норм матеріального права і роз*яснень Пленуму Верховного Суду України випливає висновок про те, що питання про грошову компенсацію замість частки у спільному майні можна ставити перед судом лише у разі згоди на це іншого з подружжя щодо нерухомого майна і обов*язкового внесення другим з подружжя грошової суми на депозитний рахунок суду у випадках щодо нерухомого і рухомого майна.
Відповідно до роз*яснення в пункті 25 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України, у разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визначає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Враховуючи те, що ні позивачка, ні відповідач не вчинили вказаних вище законодавчо визначених дій щодо надання згоди на грошову компенсацію замість частки у спільному нерухомому майні і попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду щодо нерухомого майна, а тому в спірному випадку відсутні правові підстави для застосування даного способу поділу спільної сумісної власності, а тому основний позов в цій частині не може бути задоволений.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити про те, що існування грошових коштів в сумі 115 000 доларів США, які позивачка просить виділити у власність відповідачу, належними доказами не доведено.
Щодо зустрічного позову, суд приходить до наступного.
Відповідач ОСОБА_2 просить визнати квартиру АДРЕСА_1 його особистою власністю і мотивує таку вимогу тим, що грошові кошти на придбання вказаної квартири він отримав від батьків та інших родичів.
Однак, як зазначалось вище, в спірному випадку джерело коштів правового значення не має, оскільки спірна квартира набута у шлюбі на відплатним договором і відповідно до правил частини 1 ст.60 СК України є об*єктом права спільної сумісної власності сторін як подружжя, не підпадає не під одну з умов згідно частини 1 ст.57 СК України, а також набута в інтересах сім*ї, тобто, для проживання його, дружини та дітей, про що пояснював сам відповідач в своїх вільних поясненнях суду, а тому ця зустрічна позовна вимога не підлягає задоволенню оскільки не ґрунтована на матеріальному законі та є недоведеною по суті.
Крім цього, пояснення відповідача, третьої особи та свідків щодо коштів на квартиру АДРЕСА_1 в своїй суті зводяться до того, що їх джерелом були кошти, отримані ОСОБА_2 від продажу однокімнатної квартири АДРЕСА_3, кошти, отримані в дар від батьків та бабусі.
Однак, навіть, при визнанні судом даних обставин доведеними, з цих обставин не можливо зробити висновок про те, що саме ці кошти були передані ОСОБА_2 згідно договору про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» №59/44 від 15.10.2008р. на інвестування квартири АДРЕСА_1, а не інші грошові кошти, які подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 могло мати в сімейному бюджеті, оскільки грошові кошти є річчю, визначеною родовим ознаками, а тому відповідно до правил частини 2 ст.184 ЦК України, є замінними.
При цьому, при вирішенні питання щодо достатності або не достатності грошових коштів на придбання спірної квартири за рахунок коштів сімейного бюджету сім*ї, суд не може виходити виключно з документально підтверджених доходів кожного з подружжя, отриманих ними за час шлюбу, оскільки правовою підставою виникнення у майна правового статусу спільної сумісної власності законодавець пов*язує перш за все спосіб його набуття у власність.
Також, кожен із подружжя може мати особисті заощадження, які можуть за їх згодою витрачатися в шлюбі в спільних інтересах сім*ї, в тому числі й на придбання майна, яке матиме статус спільної сумісної власності.
Зустрічна вимога ОСОБА_2 стосовно стягнення з нього на користь позивачки за основним позовом ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/3 частини спірної квартири в сумі 87 953 грн. не підлягає задоволенню у зв*язку із не дотримання вимог частин 4, 5 ст.71 СК України і з врахуванням вказаних вище мотивів.
Крім цього, по своїй юридичній суті зустрічні вимоги про визнання квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю відповідача і стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 1/3 частини цієї квартири, протирічать одна одній, оскільки грошова компенсація можлива лише за частку у спільній сумісній власності, тобто, заявляючи зустрічну позову вимоги про застосування правового інституту грошової компенсації за частку у спірній квартирі, відповідач ОСОБА_2 фактично визнає, що позивачка ОСОБА_1 має майнове право на цю квартиру і навпаки зустрічна вимога про визнання спірної квартири особистою приватною власністю по своїй суті виключає виплату грошової компенсації частини її вартості позивачці, оскільки діючим законодавством не передбачено виплату грошової компенсації за особисте майно.
Стосовно визнання права власності за ОСОБА_2 на колекцію вінілових музичних платівок та ліцензійних музичних дисків, які знаходяться в квартирі АДРЕСА_2 та складається з 560 платівок, то суд вважає, що належні і допустимі докази про існування такої колекції, крім особистих пояснень сторін та свідків, суду не надано, а тому рішення суду з формулюванням про визнання права власності на таку колекцію не буде мати юридичного значення, оскільки з його резолютивної частини не можливо буде зробити висновок, на яке саме індивідуально визначене майно має право позивач.
Що стосується самостійного позову третьої особи, суд приходить до наступного.
Так, предметом даного позову є майно, яке знаходиться в належній третій особі квартирі АДРЕСА_2.
По перше, для того, щоб вирішувати юридичні питання стосовно будь-якого майна, в справі повинні бути належні та допустимі докази щодо його існування на час розгляду справи, суду повинні бути відомі конкретні ідентифікуючі ознаки цього майна для забезпечення можливості виконання судового рішення у разі задоволення заявленого позову.
Однак, з матеріалів справи не вбачається існування таких доказів і третя особа ОСОБА_3 в забезпечення заявленого нею самостійного позову не заявляла клопотання про здійснення державним виконавцем опису фактично наявного спірного майна, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_2, а рішення суду не може приймати стосовно такого майна, яке не можна чітко ідентифікувати при його виконанні.
Крім цього, як пояснювали суду відповідач ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 і її чоловік ОСОБА_6, який був допитаний як свідок, ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_2 проводились, меблі та побутова техніка придбавались ОСОБА_3 в шлюбі із ОСОБА_6, тобто, за кошти їх спільного сімейного бюджету, тобто, є об*єктом спільної сумісної власності ОСОБА_3 і ОСОБА_6 як подружжя, а тому у разі прийняття судом рішення, яке стосуватиметься такого майна, таке рішення може вплинути на майнові права та інтереси іншого з подружжя - ОСОБА_6, але останній не приймає участі в даній справі та не зазначений як учасник процесу в самостійному позові ОСОБА_3
По друге, документи, як товарні чеки, документи щодо доставки товару з будівельного магазину «Епіцентр», гарантійні талони стосовно майна, яке вказано у самостійному позові, не можуть свідчити про придбання цього майна конкретною особою, зокрема, ОСОБА_3 і не можуть підтвердити фактичну наявність цього майна в конкретному місці на час судового розгляду даної справи.
Враховуючи наведене в сукупності , суд приходить до висновку про недоведеність та необґрунтованість самостійних позовних вимог та необхідність відмови в їх задоволенні.
Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення основного і зустрічного позову та необхідність відмови у задоволенні самостійного позову третьої особи у зв*язку із недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 15, 16, 184, 186, 187, 368, 369, 372 ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007р. з наступними змінами і доповненнями, ст.ст. 10, 11, 57-60, 212, 215, 223 ЦПК України, суд, -
Основний позов і зустрічний позов задовольнити частково.
Поділити спільно нажите ОСОБА_2 і ОСОБА_1 як подружжям майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м.Небіт-Даг, Красноводської області, Туркменістану, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5, право власності на ? (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя.
Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженцем м.Овруч Житомирської області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, право власності на ? (одну другу) частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя.
В іншій частині основних і зустрічний позовних вимог та у задоволенні самостійного позову третьої особи - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні під час проголошення рішення суду - протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: