16 листопада 2015 року м. Київ К/800/51146/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року
у справі № 2а-4071/10/1770 (35051/10/9104)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у м. Рівне
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 14 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав нечинними та скасував податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2010 року №0001541742/0, №0001531742/0, від 16 червня 2010 року №0001541742/1, №0001531742/1, №0001831742/0/24880/25-09, від 05 серпня 2010 року №0001831742/1/24880/25-09. Також присудив на користь позивача з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Посадові особи контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року, про що склали акт від 07 травня 2010 року №74/17-117/НОМЕР_1, яким встановили порушення позивачем вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування», статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», що призвело до донарахування позивачу суми податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 119 154,03 грн., з яких за 2008 рік - 17 241,19 грн., за 2009 рік - 101 912,84 грн.; підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 181 178,00 грн.; встановлено неподання декларацій з податку на додану вартість за січень-грудень 2009 року, чим порушено вимоги підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 20 травня 2010 року №0001541742/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 271 767,00 грн., з яких 181 178,00 грн. за основним платежем та 90 589,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, №0001531742/0, яким визначив суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 119 154,03 грн.
У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року №0001541742/1, №0001531742/1, аналогічні за змістом.
Крім того, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16 червня 2010 року №0001831742/0/24880/25-09, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за неподання податкових декларацій з податку на додану вартість у розмірі 2 040,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований виконавчим комітетом Рівненської міської ради 27 серпня 2001 року, як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, та перебуває на податковому обліку у відповідача з 28 січня 2004 року, платником податку на додану вартість не зареєстрований та перебував на спрощеній системі оподаткування.
За висновками податкового органу в перевіряємому періоді, позивачем порушено порядок оподаткування операцій з продажу транспортних засобів, внаслідок чого занижено базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності. Відповідно до цього, податковий орган, врахувавши звичайну (ринкову) вартість автомобілів, вважає, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування, позаяк сума одержаної ним виручки перевищила встановлений рівень. Як результат, податковим органом з врахуванням даних про звичайну (ринкову) вартість реалізованих позивачем автомобілів, було визначено, що позивачем не оподатковано суму чистого доходу отриманого від реалізації транспортних засобів на загальній системі оподаткування.
З акту перевірки вбачається, що обсяг виручки позивача від реалізації транспортних засобів при перевірці податковим органом визначено на підставі отриманої інформації, а саме - листа Рівненської митниці від 27 квітня 2010 року №01/56-22-2045, листа УДАІ УМВС України в Рівненській області від 30 березня 2010 року №2000, листа ВРЕР для обслуговування м.Рівне від 15 квітня 2010 року №35/24-264, до якого також надано копії біржових контрактів та документів щодо оцінки вартості транспортних засобів.
На підстав отриманої інформації, податковий орган зробив висновок про те, що обсяг виручки позивача від реалізації товарів (робіт, послуг) перевищує розмір встановлений законом для можливості перебування платника на спрощеній системі оподаткування та становить 653 255,08 грн. за 2008 рік та 905 891,92 грн. за 2009 рік.
Розбіжність між показниками обсягу виручки від реалізації товарів позивача за 2008-2009 роки та даними перевірки виникла, на думку відповідача, у зв'язку з невірним визначенням вартості реалізованих платником транспортних засобів.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при визначенні рівня звичайних цін реалізованих транспортних засобів податковий орган безпідставно не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що призвело до неправомірного донарахування податкових зобов'язань.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (далі - Указ) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (частина 5 цієї статті).
Статтею 5 вказаного Указу передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Відтак, для встановлення факту перевищення гранично допустимої межі виручки податкова інспекція зобов'язана була встановити розмір грошових коштів, що фактично були отримані позивачем на розрахунковий рахунок або готівкою.
Дані електронної бази даних АРМ «Митниця» та експертні висновки УДАІ, на які посилається відповідач, не є платіжними та розрахунковими документами та не свідчать про отримання позивачем сум виручки у розмірах, вказаних податковим органом у акті перевірки.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновок відповідача про визначення доходу від продажу рухомого майна, виходячи з його оціночної вартості не ґрунтується на вимогах чинного законодавства про оподаткування, а відтак і визначення позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від продажу рухомого майна за даними ВРЕР УДАІ УМВС України в Рівненській області про зняті позивачем з реєстраційного обліку транспортні засоби, вартість яких визначена податковим органом за митною або експертною оцінкою транспортних засобів, здійснено неправомірно.
Також, суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що експертна або митна вартість транспортних засобів не є звичайною ціною в розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до пункту 1.20 статті 1 якого справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари, а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари, а також ціни, які склалися на ринку (території найближчій стосовно будь-якої із сторін договору) ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів. Для визначення звичайної ціни товару використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Якщо товари, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам, стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів.
Проте, з акту перевірки та з переліку матеріалів, які використовувались відповідачем під час податкової перевірки позивача, не вбачається, що податковим органом здійснювались заходи щодо дослідження справедливих ринкових цін на ідентичні або однорідні товари.
За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій, дійшли правильного висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення про збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб є такими, що фактично прийняті з застосуванням непрямих методів, з порушенням вимог пункту 4.3, пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а відтак підлягають скасуванню.
Крім того, відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість», особа зобов'язана зареєструватись як платник податку на додану вартість, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
Як встановлено судами попередніх інстанцій у 2008 та 2009 роках, позивач перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не перевищував встановленої законом загальної (сукупної) суми від здійснення операцій з поставки товарів (робіт, послуг) у розмірі 300000,00 грн., а відтак не зобов'язаний реєструватись платником податку на додану вартість.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та дійшли правильного висновку про безпідставність збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
Крім того, враховуючи, що у позивача не було обов'язку реєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, декларувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість, висновки відповідача про необхідність застосування до позивача штрафу за неподання до податкового органу декларацій з податку на додану вартість за період січень - грудень 2009 року є необґрунтованими.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.
2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2013 року у справі № 2а-4071/10/1770 (35051/10/9104) залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.