23 листопада 2015 року м. Київ К/9991/74191/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Цвіркуна Ю.І.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012
у справі №2а-2107/12/1070
за позовом Виробничо-торгівельної фірми «ЛЕО»
до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012, позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.01.2012 № 0000042340/0.
Васильківська ОДПІ Київської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права: п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 12.01.2012 № 0000042340/0 податкових зобов'язань з податку на додану вартість в загальній сумі 195640 грн., в т.ч.: 195639 грн. основного платежу та 1 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки документальної позапланової невиїзної перевірки за квітень 2011 року, викладені в акті від 26.12.2011 № 5014/23-112/23236142 про порушення положень п. 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.
За висновками податкового органу порушення полягали в тому, що позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Уот-трейд» нафтопродуктів на підставі договору від 05.01.2011 № 06/01.
Податковий орган вважає, що правочин позивача з вказаним контрагентом в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки не спрямований на настання реальних правових наслідків.
В обґрунтування вказаної позиції податковий орган посилається на відсутність первинних документів, які б підтверджували фактичне здійснення поставки, відвантаження, отримання та зберігання товарів, в т.ч. товарно-транспортних накладних, перевізних та супроводжувальних документів тощо, у зв'язку з ненаданням відповідачу таких документів під час перевірки.
При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.
Платник податків при формуванні податкового кредиту повинен був діяти у відповідності до ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на податковий кредит відсутні.
Лише доведення податковим органом факту узгодженості дій платника податку з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальника від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх та допустимих доказах.
Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товару (робіт) судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які оцінені судами як такі, що відповідають дійсності та підтверджують реальне вчинення господарських операцій. Зокрема, судами попередніх інстанцій досліджено такі первинні документи: договір поставки нафтопродуктів, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, товарно-транспортні накладні, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів та посвідчення водіїв, виписки з банківського рахунку, акти приймання нафтопродуктів, свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, градіуровочні таблиці для горизонтальних резервуарів, договір оренди обладнання (нафтосховища), сертифікат відповідності на бензин, паспорт якості, журнал обліку надходження нафти і нафтопродуктів.
Суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчиненні таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Відповідачем при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій не надано належних та допустимих доказів тому, що позивач укладав з контрагентом договори з метою незаконного отримання податкових вигод чи був обізнаним з певними протиправними діями контрагента при здійсненні фінансово-господарської діяльності.
Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Ю.І. Цвіркун