03 грудня 2015 року м. Київ К/800/61966/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Степашка О.І.
суддів: Островича С.Е.
Федорова М.О.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області
на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014
у справі №825/2310/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Селвис»
до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень
Товариство з обмеженою відповідальністю «Селвис» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Селвис») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від. 1.03.2014 року № 0000962200, № 0000052200.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014, позов задоволено.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншою законодавства за період з 01.01.2011 по 3 1.12.2012, за результатами якої складено акт від 07.03.2014 № 35/22/37299101.
В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Селвис» занижено податок на прибуток, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 373057,00 грн., у тому числі за 2012 рік в сумі 373057,00 грн.; п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Селвис» занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет па загальну суму 608192,00 грн. у тому числі за липень 2012 року на суму 95443,00 грн., за серпень 2012 року на суму 125736,00 грн., за вересень 2012 року на суму 20685,00 грн., за жовтень 2012 року на 38754,00 грн. за листопад 2012 року на 72000,00 грн., за грудень 2012 року на 255912,00 грн.; п. 1, п. 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованою (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них доходу».
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.03.2014: №0000952200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні (робіт, послуг) на загальну суму 760240,00 грн. і в тому числі за основним платежем 608192,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 152048,00 грн.; №0000962200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 466321,00 грн., у тому числі за основним платежем 373057,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 93264,00 грн.
Крім того, згідно направлення від 24.06.2014 №1886 на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 1 п. 78.1 ст. 78, ст. 82 Податкового кодексу України та на підставі постанови старшого слідчого ВКР СУ ФР ГУ Міндоходів у Чернігівській області лейтенанта податкової міліції Коверзнева Д.В. та відповідно до наказу керівника ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів у Чернігівській області №1884, останнім було проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «Селвис» з питань достовірності, повноти нарахування податку па додану вартість в податковій звітності з ПДВ взаємовідносин з ТОВ «ТД «Інтер-пласт» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 та податку на прибуток підприємства за відповідні періоди, за результатами якої складено акт від 10.07.2014 №1636/22/37299101.
Згідно листа ГУ Міндоходів у Чернігівській області від 08.08.2014 №2509/10/25-01-09-01 кримінальне провадження відносно службових осіб ТОВ «Селвис» закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції..
Судами встановлено, що 20.07.2012 між ТОВ «Селвис» та ТОВ «Торговий дім «Інтер-Пласт» укладено договір №190, відповідно до якого продавець зобов'язується поставити у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах, вказаних у даному договорі ємкості поліпропиленові, асортимент, кількість та ціна, на які відповідає видатковим накладним.
Виконання договору підтверджується первинними документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату, виписками банку, картками рахунку за липень-грудень 2012 року.
Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
Відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.
Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.
Судами встановлено, що податкові накладні видані ТОВ «Селвис», містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, а тому вони є підставою для нарахування податкового кредиту.
Отже, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що господарські операції з придбання товарів та послуг між позивачем та TOB «Торговий дім «Інтер-пласт» мали реальний характер, оскільки придбання товарів та послуг, зазначених у податкових та видаткових накладних, відбулось з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності TOB «Селвис» наявні всі належні первинні документи, які підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України, і які вимагаються від покупця законодавством і підтверджують реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку, також господарські операції спричинили реальні зміни майнового стану платника податків.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області відхилити.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2014 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий(підпис)О.І. Степашко
Судді(підпис)С.Е. Острович
(підпис)М.О. Федоров