23 листопада 2015 року м. Київ К/800/62314/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
за участю секретаря:Латишевої Л.П.,
за участю представників
позивача:Гладуна А.І.,
відповідача:Дуль Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року
у справі №826/1833/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корсо»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Корсо» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2012 року №№0006622280, 0006612280. Зобов'язав Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 2 294,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку податкової інспекції.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Крім того, скаржником було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві.
Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Посадові особи контролюючого органу у період з 31 жовтня 2012 року по 06 листопада 2012 року провели документальну позапланову перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків - ТОВ «Віаджіо» за квітень, травень, липень-жовтень 2011 року, про що склали акт від 06 листопада 2012 року №459/1-22-80-35138024, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198, пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість у розмірі 2 952 000,00 грн., з яких за квітень 2011 року - 544 000,00 грн., за травень 2011 року - 467 000,00 грн., за липень 2011 року - 224 000,00 грн., за серпень 2011 року - 502 000,00 грн., за вересень 2011 року - 571 000,00 грн., за жовтень 2011 року - 644 000,00 грн.; підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 3 394 800,00 грн., з яких за ІІ квартал 2011 року - 1 152 650,00 грн., за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 2 885 000,00 грн., за ІІ-ІV квартали 2011 року - 3 394 800,00 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 20 листопада 2012 року №0006622280, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 437 251,00 грн., з яких 2 952 000,00 грн. за основним платежем та 485 251,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0006612280, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3 394 800,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для визначення позивачу сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток слугував висновок контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість витрат понесених у результаті здійснення господарських операцій з ТОВ «Корсо», які є безтоварними та спрямованими виключно на отримання податкової вигоди, а не досягнення фінансово-господарського результату.
Крім того, відповідач вказує на те, що при аналізі податкової звітності з податку на додану вартість, а також первинних документів, наданих позивачем до перевірки (податкові накладні від ТОВ «Віаджіо»), у результаті аналізу інформації ДБ «Співставлення даних податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» встановлено розбіжності між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «Віаджіо» на суму 2 952 000,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом виконання договірних відносин з зазначеним контрагентом.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2010 року між позивачем, в особі директора Завгородної Т.Б. та ТОВ «Віаджіо», в особі директора Черезова С.Е., укладено договір поставки товарів народного вжитку №3 (далі - договір).
Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 вказаного договору, ТОВ «Віаджіо» (продавець) зобов'язалося поставити позивачу (покупець) товари в кількості, асортименті і за ціною, що вказані в накладних.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 договору, розрахунок за товар проходить між продавцем та покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.
На виконання умов договору ТОВ «Віаджіо» поставило позивачу товар, кількість та індивідуальні ознаки якого визначені у видаткових накладних, належним чином завірені копії яких наявні у матеріалах справи.
Оплата за отриманий товар була проведена позивачем з власного рахунку №26001000599701, відкритого у AT «Сведбанк» МФО 300164, на розрахунковий рахунок ТОВ «Віаджіо» у сумах, зазначених у видаткових накладних, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками з банківського рахунку.
Рух товару та відображення його в бухгалтерському обліку позивачем підтверджується Журналом-ордером та Відомістю по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».
Судами також встановлено використання придбаних у ТОВ «Віаджіо» товарів у власній господарській діяльності позивача, що підтверджується наявністю власної торгівельної мережі, про що свідчить торговий патент на право торгівельної діяльності за адресою: м. Київ, просп. Московський, 11-А, (загальною площею 965,00 кв.м.) магазин «Бекстейдж».
Приміщення магазину розташованого за вказаною адресою належать позивачу на праві строкового користування (оренди) на підставі договору оренди від 01 квітня 2010 року №А81/10 та договору оренди від 25 травня 2010 року №А92/10.
Реалізація придбаного у ТОВ «Віаджіо» товару у роздрібній торгівельній мережі позивача підтверджується книгами обліку розрахункових операцій №2650007897 р/4; №265007897 р/5; №2650008910 р/2.
Так, у відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач формував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, та у зв'язку з оплатою цьому підприємству вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.
Також колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Віаджіо».
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Віаджіо».
Крім того, висновок податкового органу про те, що неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача, відсутність його за місцезнаходженням або не належне формування зобов'язань, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За наведених обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для визначення підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, з огляду на що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень відповідає правильному застосуванню положень Податкового кодексу України.
Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві.
2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення.
3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі №826/1833/13-а залишити без змін.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.