16 листопада 2015 року м. Київ К/800/20683/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівПилипчук Н.Г.
Ланченко Л.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року
у справі №2а-8548/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металлспецбуд»
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Металлспецбуд» (далі - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року, задовольнив адміністративний позов частково. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 15 червня 2012 року №0000332205 та податкове повідомлення - рішення від 02 березня 2012 року №0000202306 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 83 907,00 грн., у тому числі: основний платіж - 67 126,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 16 787,00 грн. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 680,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу провели виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 вересня 2011 року, про що склали акт від 17 лютого 2012 року №121/23-6/35275780, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у розмірі 199 247,00 грн. та підпунктів 7.2.3, 7.2.6, пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 145 459,00 грн.
За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2012 року №0000202306, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 162 242,00 грн., з яких основний платіж - 145 459,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 16 783,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2012 року №0000332205, яким збільшив позивачу розмір грошових зобов'язань з податку на прибуток на 199 247,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої у ціні придбаних товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Інва 1991» та до складу валових витрат вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «К.А.Н.Строй».
Скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «К.А.Н.Строй» укладено договір будівельного підряду від 07 липня 2011 року №1131 на загальну суму 1 473 825,23 грн.
З метою виконання вказаного договору, позивач на підставі договору поставки від 19 липня 2011 року №20/11 придбав у ПАТ «Запорізький завод металевих конструкцій» металоконструкції на суму 1 039 550,34 грн. (у тому числі ПДВ - 173 258,39 грн.).
Як встановлено судами попередніх інстанцій, вартість придбаних у ПАТ «Запорізький завод металевих конструкцій» металоконструкції у кількості 83,164 тонни на суму 866 292,00 грн., які були оприбутковані за їх собівартістю на підставі первинних документів, включена позивачем до складу валових витрат ІІІ кварталу 2011 року як прямі матеріальні витрати, які в свою чергу, разом із іншими витратами формують собівартість виконаних робіт.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За змістом положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Положеннями пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).
У свою чергу, підпунктом 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про правомірність віднесення позивачем прямих матеріальних витрат, пов'язаних з виготовленням та реалізацією ТОВ «К.А.Н.Строй» товарів (робіт), які формують їх собівартість, до складу валових витрат ІІІ кварталу 2011 року та безпідставності збільшення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток вказаного періоду спірним податковим повідомленням-рішенням від 15 червня 2012 року №0000332205.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ТОВ «Інва 1991».
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору підряду від 08 квітня 2010 року №08/04/10 та договору субпідряду від 16 квітня 2010 року №20/2-04-10 ТОВ «Інва 1991» виконало роботи на замовлення позивача з прокладки кабелю на території ТОВ «Адмірал -Клуб» за адресою: Київська область, м.Ірпінь, вул.Радянська,116 на суму 67 126,00 грн., за період квітень-липень 2010 року.
Фактичне виконання вказаних робіт підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів будівельного субпідряду, довідок про вартість виконаних будівельних робіт, актів приймання виконаних підрядних робіт, підсумковими відомостями ресурсів (витрат по факсу).
Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій, що також узгоджується з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з вказаним контрагентом.
При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взяті до уваги доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення - рішення від 15 червня 2012 року №0000332205 та податкового повідомлення - рішення від 02 березня 2012 року №0000202306 у частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 83 907,00 грн.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2013 року у справі №2а-8548/12/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.