09 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дьоміної О.О.,
суддів: Коротуна В.М., Маляренка А.В.,
Парінової І.К., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Київської області ІваненкоОлег Валерійович про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації прав та визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_4 як правонаступника ОСОБА_3 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року,
У лютому 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому з урахуванням уточнень просив визнати недійсним на підставі ст. 225 ЦК України договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 28 вересня 2011 року між ним та ОСОБА_4, скасувати державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав і Державному реєстрі правочинів та визнати за ним право власності на вказану квартиру. В обґрунтування вимог зазначав, що з 2007 року він тяжко хворіє, неодноразово перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні у Броварській районній лікарні, проходив реабілітаційні курси лікування у Київській обласній лікарні. У 2009 році визнаний інвалідом II групи та за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду. Посилаючись на те, що договір дарування був підписаний у той час, коли він проходив курс лікування, знаходився під дією ліків та не усвідомлював значення своїх дій, просив позов задовольнити.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року, в позові відмовлено.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 березня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з Броварського міськрайонного суду Київської області.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2015 року касаційне провадження у справі зупинено до залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області Серії НОМЕР_1 від 23 квітня 2015 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_4
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.
Судами встановлено, що 28 вересня 2011 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області ІваненкомО.В. посвідчено договір дарування квартири, згідно з умовами якого ОСОБА_3, за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального, подарував, а ОСОБА_4 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1.
Згідно з висновком комісійної судово-психіатричної експертизи № 175ц, проведеної 11 липня 2013 року експертами відділення амбулаторної судово-психіатричної експертизи комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання» па підставі ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2013 року, ОСОБА_3 під час посвідчення спірного договору дарування страждав на органічне ураження головного мозку із деменцією та тривожно-депресивними розладами. За своїм психічним станом ОСОБА_3 не міг розуміти характер та значення своїх дій та керувати ними.
За клопотанням представника відповідача ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2014 року було призначено повторну комісійну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1, оскільки висновок комісійної судово-психіатричної експертизи від 11 липня 2013 року № 175ц викликає сумніви в його правильності.
Відповідно до листа Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 18 листопада 2014 року № 2647-01 матеріали цивільної справи повернуто без виконання у зв'язку з тим, що на неодноразові виклики підекепертний для проведення амбулаторної СТІН не з'являвся.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності того, що в момент укладення договору дарування ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними, а тому дійшов висновку про відсутність передбачених ст. 225 ЦК України підстав для визнання спірного договору дарування недійсним.
Проте повністю погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не можна з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Із роз'яснень, викладених у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст. 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст. 212 ЦПК України.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Як вбачається із матеріалів справи, проведена 11 липня 2013 року комісійна судово-психіатрична експертиза зробила категоричний висновок про психічний стан ОСОБА_3 на момент укладення договору дарування.
Проте суд першої інстанції зазначив, що висновок судово-психіатричної експертизи складений з істотними порушеннями та викликає сумніви у його правильності, тому на підставі ч. 2 ст. 150 ЦПК України призначив повторну комісійну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручив Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1.
Так, згідно з ч. 2 ст. 150 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Висновок визнається неповним, коли експерт не дав вичерпних відповідей на порушені перед ним питання, у зв'язку з цим суд має обговорити питання про призначення додаткової або повторної експертизи залежно від обставин справи.
У п. п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз'яснено, що повторна експертиза призначається, коли з'ясується, що усунути неповноту або неясність висновку шляхом допиту експерта неможливо або у випадку коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Проведення повторної експертизи може бути доручено тільки іншому експертові.
Вирішуючи спір суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 10, 60, 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив, зокрема, доводи позивача щодо його психічного стану у момент вчинення спірного правочину; під час перевірки й оцінки висновку експертизи не зазначив яким фактичним даним та матеріалам справи він суперечить та які порушення вплинули на проведення і результат експертизи, при тому, що експертів було попереджено про кримінальну відповідальність.
Із ухвали пропризначення повторної експертизи не вбачається, що неможливо усунути неповноту або неясність висновку комісійної судово-психіатричної експертизи від 11 липня 2013 року № 175ц.
Також, на порушення положень ст. 189 ЦПК Українисуд першої інстанції не вирішив питання про виклик експертів, якими проведено експертизу від 11 липня 2013 року, для роз'яснення наданих висновків або усунення суперечностей.
Крім того, пославшись на недоведеність позову з підстав нез'явлення позивача для проведення повторної експертизи, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами (показання свідків про поведінку особи тощо).
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначені вимоги законодавства уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України доводи апеляційної скарги та докази, надані на її обґрунтування, належним чином не перевірив, обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, не з'ясував, а тому дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 як правонаступника ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 26 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.О. Дьоміна
Судді: В.М. Коротун
А.В.Маляренко
І.К. Парінова
О.В. Ступак