Справа: № 2а-1905/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
09 грудня 2015 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Кучкарової Я.Д., позивача ОСОБА_2, представників відповідача Карпенко Н.В., Антонова С.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України , третя особа: перший заступник голови Державної казначейської служби України Даневич Олександр Степанович про скасування наказу та поновлення на роботі,
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року позов задоволено.
Відповіач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом здійснено неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення по справі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 4 березня 2002 року позивач працювала в Державному казначействі України на посадах: старшого інспектора загального відділу, спеціаліста І категорії відділу контролю виконавської дисципліни Управління організації діловодства та контролю виконавської дисципліни; провідного спеціаліста відділу звітності про виконання державного бюджету Управління консолідованої звітності з виконання бюджетів; провідного спеціаліста, головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності.
Наказом Державного казначейства України від 13 вересня 2010 року № 614-к позивачу з 13 вересня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3-х років (а.с. 8).
Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи органів центральної виконавчої влади», з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 15 частини 1 статті 106 Конституції України, утворено Державну казначейську службу України та зобов'язано Кабінет Міністрів України вжити заходів щодо ліквідації урядових органів в системі центральних органів виконавчої влади.
На виконання пункту 4 статті 7 зазначеного Указу, Кабінетом Міністрів України 28 березня 2011 року прийнято постанову №346 «Про ліквідацію урядових органів», якою ліквідовано Державне казначейство.
На виконання плану заходів по проведенню ліквідації Державного казначейства України, затвердженого наказом Державного казначейства України від 5 травня 2011 року № 116, у зв'язку з ліквідацією Державного казначейства України та скороченням посади головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності, яку обіймала позивач, її було попереджено про наступне вивільнення, про що свідчить її особистий підпис на відповідному попередженні, датований 11 травням 2011 року.
16 грудня 2011 року Головою ліквідаційної комісії - Першим заступником Голови Державного казначейства України Даневичем О.С. підписано та направлено лист-запрошення № 4-04/573-11509, в якому позивачу пропонувалося прибути до Державного казначейства України для вирішення питання щодо працевлаштування. Зазначений лист був отриманий позивачем 21 грудня 2011 року.
З урахуванням професії та спеціальності позивача, 23 грудня 2011 року їй запропоновано посаду головного державного казначея відділу видатків та обслуговування кошторисів розпорядників коштів та інших клієнтів управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі міста Києва. Від запропонованої посади позивач відмовилась, про що членами ліквідаційної комісії Державного казначейства України складено акт від 23 грудня 2011 року.
Наказом Державного казначейства України «Про звільнення» від 28 грудня 2011 року № 1245-к ОСОБА_2 була звільнена із займаної посади головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та отримала вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку.
Не погоджуючись з вказаним наказом, позивач звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати наказ Державного казначейства України від 28.12.2011 № 1245-к «Про звільнення»; зобов'язати Державну казначейську службу України прийняти позивача на рівнозначну посаду займаній в Державному казначействі України.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 квітня 2012 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 березня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 квітня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пропозиція зайняти посаду в структурі іншої юридичної особи не може бути розцінена як дійсне виконання відповідачем вимог, покладених на нього ст. 40 Кодексу законів про працю України. В разі відсутності посади головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності (з об'ємом повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організації праці. Відповідачем не доведено правомірності звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.
Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з ч. 3 ст. 184 КЗпП, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 492 КЗпП, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Матеріалами справи підтверджується, що позивача було належним чином повідомлено про наступне вивільнення (а.с. 18) та запропоновано з'явитися 23.12.2011 до Державного казначейства України для вирішення питання про працевлаштування (а.с. 19).
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
23.12.2011 позивачу було запропоновано посаду в Управлінні Державної казначейської служби України у Дарницькому районі м. Києва, від якої позивач відмовилася (а.с. 21).
Тобто позивачу було запропоновано посаду в органі, який не є органом-правонаступником Державного казначейства України. Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, пропозиція зайняти посаду в структурі іншої юридичної особи не може бути розцінена як виконання відповідачем вимог, покладених на нього ст. 40 КЗпП.
Зі співставлення штатних розписів Державного казначейства України та утвореної Державної казначейської служби вбачається скорочення штату працівників, у тому числі і посада головного спеціаліста у відповідному відділі департаменту фінансової звітності була скорочена. Разом з цим, доказів того, що у центральному апараті новоутвореної Державної казначейської служби були відсутні вакантні посади, за якими було б можливо працевлаштувати позивача, не було надано до як суду першої інстанції так і на судовий запит (т. 2 а.с. 33) до суду апеляційної інстанції.
Щодо запропонованих 29.05.2012 позивачці посад у головному управлінні та територіальних управліннях Державної казначейської служби України варто зазначити, що відповідач, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 492 КЗпП, мав запропонувати ці посади разом з попередженням про звільнення, тобто до запланованого звільнення. Пропозиція 29.05.2012 мала місце вже після звільнення позивача, а тому не може бути розцінена як виконання відповідачем вимог, покладених на нього ст. 40 КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Державного казначейства України від 28.12.2011 р. № 1245-к «Про звільнення» та поновлення позивача на посаді головного спеціаліста відділу фінансової звітності про виконання державного бюджету Департаменту консолідованої фінансової звітності Державного казначейства України.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до ч. 1 ст. 43 КЗпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Таким чином, у зв'язку з тим, що трудовий договір з позивачем було розірвано у зв'язку з ліквідацією Державного казначейства України на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, то ст. 43 КЗпП до спірних правовідносин не застосовується, а тому погодження первинної профспілкової організації у даному випадку не вимагається.
Щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне наголосити на такому.
Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до абз. 3 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР), до соціальних відпусток відноситься відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону).
Частиною 3 ст. 21 Закону № 504/96-ВР передбачено, що працівникам, які мають право на соціальні відпустки, передбачені статтями 17 і 18 цього Закону, виплачується державна допомога на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до ст. 13, ч.ч. 1-5 ст. 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» № 2811-XII від 21.11.1992 (далі - Закон № 2811-XII, у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має особа (один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно. Усиновлювачам та опікунам допомога призначається не раніше, ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.
Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.
Особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі витягу з наказу (розпорядження) роботодавця про надання особі, яка фактично здійснює догляд за дитиною, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.
У разі працевлаштування або виходу на роботу матері дитини або особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною, до закінчення строку догляду у режимі повного робочого часу зазначена допомога виплачується особі, яка продовжує догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відповідно до абз.абз. 2-3 пп. 2 п. 23 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми № 1751 від 27.12.2001, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751), виплата допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку припиняється у разі, коли особа, що отримує в органі праці та соціального захисту населення допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку звернулася до центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні - з дня призначення їй допомоги по безробіттю чи матеріальної допомоги по безробіттю; виявила бажання працювати - з дня працевлаштування (початку виконання трудових обов'язків).
З аналізу наведених норм вбачається, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується за умови, якщо особа, яка її отримує, не працює повний робочий день та, відповідно, не отримує заробітну плату.
Таким чином, отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку унеможливлює отримання такою особою заробітної плати з працевлаштуванням на повний робочий день.
З матеріалів справи вбачається, що позивач отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 13.09.2010 по 17.07.2013 та з 18.02.2014 по 30.06.2014.
Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 виключено розділ IV Закону № 2811-XII «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку». Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 № 208 внесено зміни до Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001р. № 1751, відповідно до яких розділ 6 «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку» виключено з 01 липня 2014 року.
Як вбачається з відповіді Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації на запит суду, станом на 26.11.2015 ОСОБА_2 отримує державну допомогу при народженні дитини.
Варто наголосити, що отримання державної допомоги при народженні дитини, відповідно до Закону та Порядку № 1751 не перешкоджає отриманню заробітної плати.
Таким чином, заробітну плату за період вимушеного прогулу має бути виплачено позивачу в період з 18.07.2013 по 17.02.2014 та з 01.07.2014 по день винесення рішення суду - 17.09.2015.
З урахуванням кількості робочих днів та перенесених робочих днів у наведений період, кількість днів вимушеного прогулу складає 457 днів.
Крім того, варто наголосити на тому, що позивач заперечувала своє працевлаштування після звільнення з державного казначейства. Наведені обставни також підтверджуються наявними в матеріалах справи індивідуальних відомостях Пенсійного фонду України про застраховану особу - ОСОБА_2
На виконання судового запиту (т. 2 а.с. 33), відповідачем надано довідку про доходи ОСОБА_2 від 17.09.2015 №19-12/463-23207, з якої вбачається, що середньомісячна заробітна плата позивача, обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100) , станом на дату звільнення складала 1 630 грн.
Відповідно до абз. 2 п. 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Частиною 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного та враховуючи, що у жовтні-литопаді 2011 року (два місяці, що передували звільненню) кількість робочих днів становила 43 дні, то середньоденна заробітна плата позивача, станом на момент звільнення складає 75,81 грн. (1630*2/43).
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що позов, дійсно, розглядається більше одного року. Однак колегія суддів вважає, що затримка судового розгляду справи сталася не з вини позивача, яка вчасно вживала всі дії, що залежали від неї, а тому апеляційний суд вважає доцільним не обмежувати строк стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу одним роком та присудити на користь позивача відповідні суми за весь період вимушеного прогулу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача середньої заробітної плати з 29.12.2011 по 17.09.2015, оскільки з відповідача на користь позивача належить стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу, що становить 457 робочих днів, у розмірі 34 645, 17 грн. (75, 81*457).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 (далі - КАС) підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції помилково застосовано норми матеріального права, колегія суддів вважає за необхідне змінити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року, виклавши частину четверту резолютивної частини у новій редакції.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 201, 205, 207, 212, 254 КАС, суд
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 вересня 2015 року змінити, виклавши частину четверту резолютивної частини у наступній редакції:
«Зобов'язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.07.2013 по 17.02.2014 та з 01.07.2014 по 17.09.2015 (за 457 робочих днів) у розмірі 34 645 (тридцять сім тисяч шістсот сорок п'ять) грн. 17 коп.»
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.В. Межевич
Суддя Г.В. Земляна
Суддя Є.О. Сорочко
Повний текст рішення виготовлений 14 грудня 2015 року.
Головуючий суддя: Межевич М.В.
Судді: Земляна Г.В.
Сорочко Є.О.