Справа: № 810/3676/15 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
08 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,
при секретарі - Пономаренко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_2 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра В'ячеславовича; визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 24.04.2015 № 39415794.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 14.07.2010 р. по справі №2-8037/2010, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 15.09.2011 р., зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Біла Церква, починаючи з 17.03.2009 р., провести перерахунок та виплату позивачу, згідно з ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» державної пенсії в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У зв'язку з невиконанням вказаного судового рішення, позивач звернулась до Європейського суду з прав людини із заявою, що розглянута Європейським судом з прав людини у межах справи «Москаленко та інші проти України» 1270/12.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 р. по справі «Москаленко та інші проти України» 1270/12 від 18.07.2013 р. постановлено, зокрема, що протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу; зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було відкрито виконавче провадження ВП № 39415794 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2013 р. «Москаленко та інші проти України» 1270/12.
24.04.2015 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 39415794.
Звертаючись з даним позовом, позивач наголошувала, що з листопада 2011 року УПФУ перестало виконувати рішення Білоцерківського міськррайонного суду Київської області від 14 липня 2010 року у справі №2-8037/2010, пенсія позивачу виплачується без врахування вказаного рішення. Саме із цих підстав позивач вважає, що рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження є протиправним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем обґрунтовано, в межах повноважень прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження, оскільки рішення Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко та інші проти України» стосовно позивача було виконано.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно положень пункту 9 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до положень статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», підставою для закінчення виконавчого провадження є, зокрема, фактичне виконання під час виконання рішення Європейського суду з прав людини відповідного рішення.
Згідно положень статей 2 та 3 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV (далі - Закон №3477-IV), порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом. Виконання Рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
У відповідності до частин першої-четвертої статті 8 Закону №3477-IV виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України «Про виконавче провадження».
За правилами частини 5 цієї ж статті підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Державна виконавча служба протягом трьох днів надсилає Органу представництва постанову про закінчення виконавчого провадження та підтвердження списання коштів (частина шоста статті 8 Закону №3477-IV).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу перераховані грошові кошти платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4567 від 07.11.2013 у розмірі 21608,28 грн. (еквівалент 2000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 1923 від 01.07.2014 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 75,48 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 4143 від 20.06.2014 сплачена заборгованість за рішенням національного суду у розмірі 96517,91 грн., платіжним дорученням Міністерства юстиції України № 904 від 20.03.2015 сплачена пеня за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з прав людини у розмірі 2256,49 грн.
Наведені обставини не заперечуються та визнаються позивачем. Разом з тим, позивач наголошує на тому, що зобов'язання щодо виконання рішень національних судів починаючи з листопада 2011 року не виконуються.
Так, зокрема, з листопада 2011 року Управлінням Пенсійного фонду України в місті Білі Церква пенсія позивачу виплачується без врахування рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2010, що і стало фактичною підставою для звернення позивача з даним позовом.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно положень статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII (Закон №796-XII) фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, які враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, та інших джерел, не заборонених законодавством.
Законом України від 14 червня 2011 року №3491- VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнені Прикінцеві положення пункту 4, якими установлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання пункту 7 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року №3491-VI Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 6 липня 2011 року №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23 липня 2011 року.
У зв'язку з прийняттям зазначеного нормативно-правового акта застосування положень статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 23 липня 2011 року здійснюються у порядку та розмірах, встановлених наведеним законом, а з 23 липня 2011 року у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнані такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 №З-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення деяких статей Конституцій України, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України суд розтлумачив, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
01 січня 2012 року набрав чинності Закон України від 22.12.2011 №4282-VІ «Про Державний бюджет України на 2012 рік», пунктом 3 Розділу «Прикінцеві положення» якого передбачено, що у 2012 році норми і положення статті 39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
На виконання вимог зазначеного Закону Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 28 грудня 2011 року №1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення».
Отже, з 23 липня 2011 року в Україні змінилося правове регулювання, на підставі якого позивачу здійснювались виплата пенсії та інші соціальні виплати згідно з судовими рішеннями, зокрема, по-іншому визначені розміри пенсій для інвалідів щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи наведені правові норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведене вище рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області в частині проведення визначених ними перерахунку пенсії та відповідних виплат підлягає виконанню до моменту внесення у чинне законодавство України змін, що встановлюють новий порядок обчислення та нарахування цих соціальних виплат.
Підсумовуючи зазначене, а також зважаючи на встановлення фактів перерахування позивачу коштів згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14.07.2010 р. у справі №2-8037/2010, наявності доказів перерахування позивачу матеріальної та моральної шкоди в еквіваленті 2000,00 Євро і пені за прострочення строку виконання рішення Європейського суду, зміну правового регулювання стосовно обчислення пенсії позивача, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення даного позову.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.
Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:
Судді:
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Губська Л.В.
Федотов І.В.