ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
30.11.2015 Справа №910/26282/15
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про відшкодування шкоди в порядку регресу
Суддя Грєхова О.А.
Представники сторін:
від позивача: Патрик Г.Г. - представник за довіреністю;
від відповідача: не з'явилися.
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі - відповідач) про стягнення 3857,43 грн. страхового відшкодування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі Договору страхування наземного транспорту №206-02799-09 від 22.05.2009, внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП), виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1, а тому позивачем відповідно до положень ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2015 порушено провадження у справі №910/26282/15, розгляд справи призначено на 09.11.2015.
21.10.2015 позивач через відділ діловодства суду подав документи на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.
22.10.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому МТСБУ проти позову заперечило в повному обсязі, оскільки п. 1.4. Положення про централізований резервний фонд передбачено, що бюро компенсує витрати страховика за договорами майнового страхування в межах здійсненого ними страхового відшкодування, але виключно, у разі настання ДТП з вини осіб, які звільнені від обов'язкового страхування на підставі п. 13.1. ст. 13 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та у разі ліквідації або банкрутства страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог ТДВ "Страхова компанія "Індіго".
09.11.2015 позивач подав письмові пояснення, в яких наголосив на тому, що право на страхове відшкодування з відповідача позивач отримав не на підставі заяви потерпілої особи, а на підставі ст. 993, 1191 ЦК України.
В судовому засіданні 09.11.2015, відповідно до ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 30.11.2015.
13.11.2015 відповідач через відділ діловодства суду подав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що страховик, який сплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, позбавлений права на отримання регламентної виплати з підстав, зазначених у підпункті «а» пункту 41.1. статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідач в засіданні господарського суду 30.11.2015 проти позову заперечив у повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання 30.11.2015 не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.
Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 30.11.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, які приймали участь у розгляді справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
22.05.2009 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго", як страховиком, та ОСОБА_2, як страхувальником, укладено Договір страхування наземного транспорту №206-02799-09, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1.
Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП, а вигодонабувачем є страхувальник.
Строк дії договору встановлено з 22.05.2009 до 21.05.2010.
22.01.2010 о 15 год. 00 хв. в м. Києві по вул. Скоропадського відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме: ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_2, під час перестроювання з другої смуги в третю смугу, не врахував стан транспортного засобу, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого скоїв зіткнення з автомобілем марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1. В результаті даної ДТП завдано шкоду зазначеним автомобілям.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2010 у справі №3-728/10, встановлено порушення ОСОБА_3 вимог п. 13.1 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.
26.01.2010 власник застрахованого автомобіля марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1, звернувся до позивача з заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, в якій повідомив про факт ДТП і просив виплатити страхове відшкодування на СТО.
Згідно з ремонтною калькуляцією №070510/5 «Audatex» від 07.05.2010, вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 3925,86 грн.
При цьому відповідно до рахунку-фактури №010510/2 від 15.05.2010, складеного СТО - Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна», вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1, в результаті його пошкодження при ДТП складає 3825,86 грн. з ПДВ.
Позивач, з урахуванням умов договору добровільного страхування, склав страховий акт №12986/206 від 04.02.2014, згідно з яким пошкодження транспортного засобу автомобіля марки «Ford», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 3857,43 грн.
На підставі складеного страхового акту №12986/206 від 04.02.2014, позивач сплатив 3857,43 грн. страхового відшкодування на рахунок СТО - Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКО-Україна», що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №5764 від 13.02.2014.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Перехід права вимоги за наведеними норми права (ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування») слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями ст. 1191 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Системний аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що для її застосування необхідні дві умови: право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов'язання перед потерпілим; регрес має місце після припинення зобов'язання з відшкодування шкоди.
Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" виплативши страхове відшкодування потерпілому ОСОБА_2 за договором майнового страхування (шляхом перерахування грошових коштів на СТО), отримало від останнього права кредитора, а не регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Зважуючи на викладене, саме положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається, а не ст. 1191 ЦК України, на які посилається позивач.
Матеріалами справи підтверджено, що транспортний засіб - автомобіль марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_3, вина якого у скоєнні ДТП встановлена в судовому порядку.
Доказів того, що ОСОБА_3 не мав права керування транспортним засобом автомобілем «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_2, та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а тому, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 керував вказаним транспортним засобом на законних підставах.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації ним транспортного засобу автомобіля марки «Nissan», реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент ДТП застрахована не була.
Відповідно до п. 39.1. ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Одним із основних завдань Бюро є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом (підпункт 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
За приписами пп. "а" п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону (забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах), та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
З наведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" випливає, що Бюро відшкодовує шкоду у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної незабезпеченому транспортному засобу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 15.04.2013 у справі №5011-36/11439-2012, від 23.04.2015 у справі №910/9212/14.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги який перейшов до позивача, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3857,43 грн. страхового відшкодування є обґрунтованою.
Разом з цим, відповідач під час розгляду справи заявив про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що з моменту ДТП яка сталася 22.01.2010, минуло три роки.
Статтями 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України).
Страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди, а у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.
Оскільки у спірному зобов'язанні відбулася заміна кредитора - страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, тому строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-112цс13 та від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
Таким чином, перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 22.01.2010 та закінчився 22.01.2013.
Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою 06.10.2015, тобто з пропущенням встановленого чинним законодавством трирічного строку позовної давності. При цьому заява про визнання поважною причини пропуску встановленого законом процесуального строку і відновлення пропущеного строку, в порядку ч. 1 ст. 53 ГПК України, Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Індіго" не подавалася.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в зв'язку зі спливом позовної давності.
Судовий збір в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 04.12.2015
Суддя О.А. Грєхова