Справа № 735/1144/14 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/795/873/2015
Категорія - ч. 1 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
07 грудня 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5
З участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6
захисника-адвоката ОСОБА_7
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесеного 19 вересня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014270140000302, за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Коропського району Чернігівської області ОСОБА_6 на вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 27 серпня 2015 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого Коропським районним судом Чернігівської області:
8 липня 2010 року за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців ( судимість погашена );
12 червня 2013 року за ч. 1 ст. 121 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, згідно ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік 6 місяців, судимість не знята та не погашена
який визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України та виправданий,
Вироком Коропського районного суду Чернігівської області від 27 серпня 2015 року ОСОБА_8 визнаний невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України та виправданий.
Як вбачається з вироку суду, органом досудового слідства ОСОБА_8 обвинувачується в тому, що він, 30 серпня 2014 року, з метою заволодіння чужим майном, таємно від оточуючих, шляхом вільного доступу, приїхав на поле № НОМЕР_1 , що належить ПОСП «Перемога», яке розташоване за с. Риботин, Коропського району, Чернігівської області, звідки здійснив крадіжку 4 тюків соломи загальною вагою 1360 кг., вартістю 250 грн. за один тюк, на суму 1000 грн., спричинивши при цьому ПОСП «Перемога» матеріальну шкоду.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковані стороною обвинувачення як вчинення кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185 КК України.
Приймаючи рішення, про виправдання ОСОБА_8 , місцевий суд прийшов до висновку, що обвинувачення у вчиненні ним кримінального правопорушення не обґрунтовується належними і допустимими доказами, а ґрунтується на при припущеннях. Також, стороною обвинувачення не доведено наявність в діях ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.
Не погоджуючись з таким рішенням суду прокурором прокуратури Коропського району було подано апеляційну скаргу, в якій він вважає оскаржуваний вирок незаконним та необґрунтованим і просить скасувати його у зв'язку невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні та призначити остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 дані останніми під час досудового розслідування щодо привезення їм обвинуваченим саме тюків соломи, а не полови, як вони пояснили в судовому засіданні. Вважає, що судом безпідставно прийнято відмову свідка ОСОБА_12 від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України, оскільки він не входить до кола осіб, які мають право нею користуватися. Апелянт вказує на безпідставність відхилення судом, як доказу, протоколу огляду місця події від 23 жовтня 2014 року, оскільки, на його думку, використання засобів вимірювання під час вказаної слідчої дії законодавством не носять зобов'язального характеру. Одночасно вказується про безпідставність твердження суду, що відсутність факту нестачі по бухгалтерському обліку підприємства вказує на відсутність складу злочину, оскільки продукція ставиться на баланс після доставки на склад, а факт нестачі підтверджується актом інвентаризації, який складався підприємством на полі. Автор апеляційної скарги вважає, що проведений слідчий експеримент, який визнаний судом повторним допитом обвинуваченого на місцевості, є належним доказом, оскільки він відповідно до ст. 240 КПК України проводився з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення і допустимість вказаної слідчої дії було підтверджено свідком ОСОБА_13 . Крім того, зазначає, що в порушення ч. 3 ст. 415 КПК України судом першої інстанції не було виконано ухвалу апеляційного суду від 13 березня 2015 року в частині встановлення вартості викрадених тюків.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив задовольнити подану апеляційну скаргу, виправданого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які заперечували проти поданої апеляційної скарги та вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. А саме, рішення має бути ухвалене згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
За змістом ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
За приписами ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 4 даного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
З матеріалів кримінального провадження, вбачається, що судом першої інстанції було повно, всебічно і об'єктивно досліджено обставини кримінального провадження, та на підставі сукупності правильно оцінених доказів з точки зору достатності для ухвалення обвинувального вироку, всупереч доводам апеляційної скарги прокурора, зроблено висновок про недоведеність обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, що є підставою для його виправдання за цим законом про кримінальну відповідальність.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.
Так, відповідно до показань обвинуваченого він дійсно в серпні 2014 року вивіз тюки соломи з поля, яке знаходиться поблизу с. Риботин Коропського району, з яких два віддав знайомим жінкам, а один привіз додому. Дані тюки були бракованими, тобто розпорошені, не зв'язані та належним чином не спресовані. Зазначає, що якісний тюк вагою понад триста кілограмів не зміг би завантажити на воза, і, крім того, відвезти за один раз два тюки.
Зазначенні показання ОСОБА_8 повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , які в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснили, що обвинувачений привозив їм солому, яка не була фасована промисловим способом, а була неякісною та перев'язана мотузкою.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевий суд безпідставно поклав в основу вироку показання вказаних свідків, оскільки вони різняться з їхніми показаннями під час досудового розслідування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав під час судового засідання та не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
На підставі вказаної норми кримінального процесуального закону доводи прокурора, що судом не було прийнято до уваги показання слідчого ОСОБА_14 , колегія суддів вважає також необґрунтованими, оскільки її показання не були взяті до уваги лише в частині пояснень, які показання на досудовому розслідуванні давав обвинувачений, його мати та інші свідки, і як вірно зазначено судом першої інстанції вказані показання ОСОБА_14 є показання з чужих слів.
Не може колегія суддів прийняти до уваги доводи прокурора про безпідставність прийняття судом першої інстанції відмови свідка ОСОБА_12 від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України, оскільки згідно довідки Риботинської сільської ради ОСОБА_12 проживає без реєстрації однією сім'єю з ОСОБА_8 , тобто входить до кола близьких родичів та членів сім'ї, визначених п. 1 ч. 1 ст. 3 КПК України, які мають право користуватися вказаною нормою Конституції України.
Безпідставними колегія суддів вважає і твердження сторони обвинувачення про необґрунтоване відхилення місцевим судом, як доказу - протоколу огляду місця події - домоволодіння матері обвинуваченого.
Так, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що хоча під час огляду місця події дійсно був виявлений тюк соломи, але в ході проведення слідчої дії його заміри були проведені з суб'єктивної точки зору слідчого, без використання засобів вимірювання, крім того, не проводилося його зважування, цей тюк соломи не був вилучений, речовим доказом не визнався і його подальша процесуальна доля органом досудового розслідування не визначена.
До того ж, допитана в судовому засіданні апеляційної інстанції свідок ОСОБА_14 не могла пояснити, які у неї, як слідчого, були об'єктивні перешкоди провести зазначені відповідні процесуальні дії.
Тобто, враховуючи викладене, виникають об'єктивні сумніви у відповідності даного тюку, як можливого предмета злочину, його характеристикам, заявленими органами досудового розслідування, тому вказаний доказ обґрунтовано не можна враховувати, як доказ обвинувачення.
Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявність інших трьох можливих предметів кримінального правопорушення, про які йдеться у обвинуваченні, процесуально не зафіксовано.
Не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та досліджених доказах і твердження прокурора про виключення будь-якого браку під час виготовлення тюків соломи, оскільки такі твердження носять суто надуманий характер і ніяким чином не підтверджені в установленому законом порядку.
Так само не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження доводи прокурора, що факт нестачі підтверджується актом інвентаризації, оскільки суду вказаний акт інвентаризації не було надано, про що було зазначено судом першої інстанції у вироку.
Колегія суддів вважає обґрунтованим та вірним висновок місцевого суду про неврахування, як доказу обвинувачення протоколу проведення слідчого експерименту та тлумачення його на користь обвинуваченого, оскільки в ході його проведення було лише уточнено місце, з якого ОСОБА_8 вивозив солому, що не заперечується і самим обвинуваченим, та не було відтворено або встановлено в який спосіб останній самостійно міг завантажувати та вивозити по 2 тюки з соломою загальною вагою понад 600 кг., що підтверджується показаннями понятого ОСОБА_13 , допитаного в суді першої інстанції в якості свідка.
В зв'язку з наведеним, колегія суддів відмічає, що доводи апеляційної скарги про визнання вказаного доказу допустимим, є такими що позбавлені будь якого підґрунтя, оскільки вказаний доказ не визнавався недопустимим, а врахований судом лише, як такий, що тлумачиться на користь обвинуваченого.
Показання представника потерпілого про факт телефонної розмови з матір'ю обвинуваченого, які на думку сторони обвинувачення підтверджують факт крадіжки, як вірно наведено у оскаржуваному вироку, не спростовують показання інших осіб, які визнані судом допустимими доказами, а також не спростовують сумніви щодо доведеності вини обвинуваченого.
Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про порушення судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 415 КПК України по невиконанню ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 13 березня 2015 року в частині встановлення вартості викрадених тюків, то колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають, зокрема, доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Виправдовуючи ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що обвинувачення, яке наведене у обвинувальному акті, під час судового розгляду справи не знайшло свого підтвердження у обсязі, встановленому органом досудового слідства.
Відповідно до вимог ст. 92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Відповідно до ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції виконав вимоги зазначеної норми кримінального процесуального закону, встановивши, що ціна 250 грн. за один тюк соломи є «реалізаційною», але підприємство ні реалізацією, ні закупівлею соломи не займається, вся солома йде на відгодівлю худоби, при цьому собівартість соломи складає 20 копійок, а згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними цінами).
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що прокурор свій обов'язок по доказуванню обставин, передбачених ст. 91 КПК України, у зв'язку з обставинами, встановленими під час судового розгляду, не виконав, відповідних доказів не надав, з клопотанням про проведення експертизи вартості викраденого до суду не звертався.
Таким чином, місцевий суд, проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності прийшов до правильного висновку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Так, згідно вимог ст. 62 Конституції України та передбаченого у ній принципу презумпції невинуватості, згідно якого обвинувачення особи не може ґрунтуватись на припущеннях, якими у даній справі є твердження органів державного обвинувачення про те, що обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України і що всі сумніви мають тлумачитися на користь таких осіб.
Такий обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст. 62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 р. Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».
У пункті 1 ст. 1 цього Закону зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».
Так у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Sраіn» від 6 грудня 1998 р. (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок
доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29 червня 1990 року із змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого.
Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду в частині виправдання обвинуваченого ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, немає законних підстав для його скасування.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Коропського району Чернігівської області ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а вирок Коропського районного суду Чернігівської області від 27 серпня 2015 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4