24 листопада 2015 року м. Київ К/800/30759/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Голубєвої Г.К.,
Юрченко В.П.
розглянувши у порядку попереднього розгляду касаційну скаргу Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області правонаступника Новоукраїснької міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року у справі № 1170/2а-4583/11 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бантишівський щебінь» (далі - Товариство) до ДПІ,
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У листопаді 2011 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000362310, № 0000372310, № 0000311710/0 від 20.10.2011 року щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток і податку на доходи фізичних осіб.
Зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення спростовуються наявними в матеріалах адміністративної справи первинними документами.
22 жовтня 2012 року постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду позов задоволено.
Податкові повідомлень-рішень ДПІ № 0000362310, № 0000372310, № 0000311710/0 від 20.10.2011 року визнані протиправними та скасовані.
17 квітня 2014 року постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року змінена в частині стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства судового збору.
В іншій частині постанова окружного суду залишена без змін.
ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, з 9.08.2011 року до 20.09.2011 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства щодо дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1.01.2010 року до 30.06.2011 року, за наслідками якої 27.09.2011 року був складений акт перевірки.
У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997 року «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.,ст.. 138, 146 Податкового кодексу України занижений податок на прибуток, у розмірі 245 839,00 грн., пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість», п.,п. 192, 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України занижений податок на додану вартість, у розмірі 425 207,00 грн., а також у порушення пп. 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, пп. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п. 19.2 ст. 19, п. 7.1 ст. 7 Закону України № 889 від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» занижений податок на доходи фізичних осіб, у розмірі 13 950,00 грн.
20 жовтня 2011 року ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0000362310 щодо збільшення Товариству грошового зобов'язання з податку на додану вартість, у розмірі 458 982,00 грн., № 0000372310 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток, у розмірі 300 488,50 грн., № 0000311710/0 щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, у розмірі 17 437,50 грн.
Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.
Відповідно до п. 6.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Суди правильно зазначили, що зазначена вимога закону передбачає можливість отримання платником податків збитків за результатами діяльності відповідного звітного періоду та визначає правовий механізм відображення їх в податковому обліку, що в будь-якому випадку виключає необхідність зменшення валових витрат.
Таким чином, висновок податкового органу про те, що сума різниці між фактичною вартістю реалізації та вартістю готової продукції після її продажу, у розмірі 968 421,00 грн., є завищенням валових витрат, а податок на додану вартість, у розмірі 193 684,14 грн., завищенням податкового кредиту є безпідставним, оскільки суми коштів за реалізацію готової продукції не зазначалася в податковому обліку платника податків.
Суди встановили, що 24.03.2011 року між Товариством та ПП «Спецстройсистема» був укладений договір купівлі-продажу № 10, відповідно до якого був придбаний навантажувач, що підтверджується первинними документами, перевезення якого підтверджується товарно-транспортною накладною.
1 жовтня 2008 року Товариство на підставі договору № 01/10.08.1 придбало у ТОВ «Ексімтрейд» автомобіль БелАЗ 75485, 1991 року випуску, що підтверджується податковою накладною, подорожнім листом.
Товариством був здійснений ремонт навантажувача фронтального ZL-50Е та автомобіля БелАЗ 75485, що підтверджується документальними доказами на списання запчастин та виконання робіт.
Згідно з копіями карток обліку витрат та подорожніх листі підтверджується придбання і використання навантажувача та автомобіля у господарській діяльності Товариства.
Відповідно до п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів, нематеріальних активів та довгострокових біологічних активів для використання в господарській діяльності.
Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
Підпунктом 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення та амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.
Суди правильно зазначили, що Товариством правомірно віднесені до складу податкового кредиту суми амортизаційних відрахувань на вартість придбаного навантажувача та автомобіля.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Суди правильно зазначили, що 1.03.2011 року між Товариством та ПП «Сунатко» був укладений договір № 07 щодо виконання робіт з ремонту редуктора Ц-2У 315, виконання якого підтверджується податковою накладною, розрахунковими рахунками, шляховим листом, посвідченням про відрядження.
Товариством не були завищені валові витрати у сумі амортизаційних відрахувань на вартість ремонту зазначеного редуктора та податкового кредиту податку на додану вартість з вартості його придбання.
Щодо висновків податкового органу про безпідставність включення Товариством 6 333,33 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту з інвестування на будівництво в м. Києві, оскільки це не пов'язано з господарською діяльністю Товариства, слід зазначити наступне
Суди встановили, що відповідно до протоколу загальних зборів Товариства №1-06-09 від 10.06.2009 року прийнято рішення про участь товариства у Фонді фінансування будівництва з метою використання приміщення у господарській діяльності, в тому числі із передачу майна в оренду, що відповідає предмету діяльності товариства згідно статуту.
Відповідно до п. 1.6 договору після внесенням довірителем першої частки управитель видає довірителю Свідоцтво про участь у Фонді фінансування будівництва, що є підтвердженням участі довірителя у Фонді фінансування будівництва, яке містить графік подальшого внесення коштів до Фонду фінансування будівництва та плановий термін введення в експлуатацію будинку. Належне виконання вимог п. 1.6 Договору підтверджується платіжним дорученням № 461 від 7.12.2009 року.
На підставі договору № 401 від 19.06.2009 року про участь у фонді інвестування будівництва, укладеного між ВАТ «Артем-Банк» та Товариством на інвестування будівництва об'єкта в м. Києві, до складу податкового кредиту включено податок на додану вартість, у розмірі 6 333,33 грн., у зв'язку із здійсненою частковою оплатою за податковою накладною.
Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність -діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Суди правильно зазначили, що з метою придбання нерухомості Товариством був укладений договір про участь у Фонді фінансового будівництва та передано кошти банку в довірчу власність з метою використання їх у подальшому на спорудження забудовником об'єкту будівництва, а тому висновок податкового органу про завищення податкового кредиту, у розмірі 6 333, 33 грн., є безпідставним.
Щодо висновків податкового органу про заниження податкового кредиту з податку на додану вартість з січня до червня 2011 року на суму 299 911,55 грн. за податковими накладними, включеними до відповідного податкового періоду із запізненням, слід зазначити наступне.
Податкові накладні, відповідно до яких був сформований податковий кредит, були виписані в межах строків, передбачених п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.
Щодо правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000311710 від 20.10.2011 року слід зазначити наступне.
Відповідно до довідки № 1770 від 26.10.2009 року ФОП ОСОБА_2 у 2009 році перебував на загальній системі оподаткування, а в 2010 році та 2011 році - на єдиному податку.
Згідно з договором оренди № 01.10-09 від 1.10.2009 року, укладеного між ФОП ОСОБА_2 та Товариством встановлено, що Товариством був отриманий в оренду від орендодавця автомобіль ОРЕL МОVANA, а також послуги з перевезення працівників Товариства, що підтверджується актами приймання-передачі.
Відповідно до акту звірки розрахунків № 17 від 11.11.2011 року за період з 31.10.2009 року до 30.06.2011 року заборгованість між Товариством та контрагентом відсутня.
Згідно з абз. 8 п. 2 Указу Президента України №727/98 від 3.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Відповідно до пп. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4 Закону України № 889-VІ від 22.05.2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» не включається до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону.
Згідно з свідоцтвом ФОП ОСОБА_2 у 2010 році перебував на спрощеній системі оподаткування за видом «діяльність нерегулярного пасажирського транспорту».
Суди обґрунтовано зазначили, що у зв'язку з перебуванням фізичної особи-підприємця на спрощеній системі оподаткування дохід, отриманий у 2010 році від перевезення робітників, не оподатковується податком з доходів фізичних осіб. Висновок податкового органу про те, що дохід підлягав оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, де Товариство є податковим агентом, є помилковим.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що постанова апеляційного адміністративного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області відхилити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2012 року, змінену постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Голубєва Г.К.
Юрченко В.П.