24 листопада 2015 року м. Київ К/800/17333/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого судді: Сіроша М.В.,
суддів: Голубєвої Г.К.,
Юрченко В.П.
секретар: Антипенко В.В.,
за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькій сталеливарний завод» - Желтобрюхова В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі - ДПІ) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року у справі № 2а-8362/10/0870 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізькій сталеливарний завод» (далі - Товариство) до ДПІ, за участю прокуратури Запорізької області,
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У жовтні 2010 року Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ № 0000172300/1 від 8.10.2010 року щодо збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість.
На обґрунтування позову зазначає, що висновки ДПІ, викладені в акті перевірки щодо порушень порядку ведення податкового обліку, є такими, що не відповідають діючому податковому законодавству, оскільки при здійсненні господарських операцій з постачальниками металобрухту ТОВ «Метпром-Компані» та ТОВ «Промінтєр» Товариство отримало від зазначених підприємств належним чином оформлені податкові накладні з податку на додану вартість.
Здійснення господарських операцій було засвідчено належними та дійсними первинними документами - господарськими договорами, товарними накладними, актами походження металобрухту, які були надані перевіряючим при перевірці.
1 березня 2011 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
10 липня 2014 року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 1 березня 2011 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2013 року скасовані, адміністративна справа направлена до Запорізького окружного адміністративного суду на новий розгляд.
18 листопада 2014 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року, позов задоволено.
Податкове повідомлення-рішення ДПІ № 0000172300/1 від 8.10.2010 року визнане протиправним та скасоване.
ДПІ звернулася із касаційною скаргою про скасування постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року і ухвалення нової постанови про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судами, з 1.01.2009 року до 31.03.2010 року ДПІ була здійснена планова виїзна перевірка Товариства щодо дотриманим ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за наслідками якої 16.07.2010 року був складений акт перевірки.
У акті перевірки зазначено, що Товариством у порушення вимог пп. 7.2.3 п. 7.2., пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижений податок на додану вартість, у розмірі 1 064 127, 00 грн.
8 жовтня 2010 року ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення №0000172300/1 щодо донарахування Товариству податку на додану вартість, у розмірі 1 064 127,00 грн., та штрафних санкцій, у розмірі 532 063,50 грн.
Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову обґрунтованими з таких підстав.
Суди встановили, що 22.03.2006 року між Товариством та ТОВ «Метпром-Компані» був укладений договір № 720/06, відповідно до якого ТОВ «Метпром-Компані» передало у власність Товариству брухт та відходи чорних металів згідно ДСТУ 4121-2002.
2 жовтня 2009 року між Товариством та ТОВ «Промінтер» був укладений договір № 15/09, згідно з яким ТОВ «Промінтер» передало у власність Товариству феросплави (ферохром, феронікель, феротитан) - товар, асортимент кількість ціна товару визначається у відповідності з Специфікаціями (додатками до договору).
Поставка товару здійснювалася погодженими партіями автомобільним транспортом за рахунок постачальника або за рахунок покупця за згодою сторін. Датою поставки вважалася дата надходження товару на склад покупця та оформлення акту прийому-передачі або товарної накладної.
У відповідності до договору № 4 від 18 лютого 2010 року, укладеного між Товариством та ТОВ «Промінтер» (продавець), продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв та оплатив чавун переробний марки ЧП-4 (ТУ У 27.1-33432026-007:2009) - товар, асортимент кількість ціна товару, терміни передачі й оплати товару, місце постачання товару визначаються додатками до договору.
Таким чином, відповідно до умов договорів ТОВ «Метпром-Компані» на адресу Товариства був поставлений металобрухт на загальну суму 2 905 956,00 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі ПДВ 484 326 грн., на підтвердження чого були виписані податкові та видаткові накладні.
В податковому обліку Товариства податкові накладні, отримані від ТОВ «Метпром-Компані», були включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, включені до складу валових витрат, у розмірі 2 421 630,00 грн., до податкових декларацій з податку на додану вартість і податку на прибуток за відповідні звітні періоди.
ТОВ «Промінтер» був поставлений на адресу Товариства товар на загальну суму 3 855 834,00 грн. з урахуванням ПДВ, у тому числі ПДВ 642 639,00грн., що підтверджується посадковими та видатковими накладними.
В податковому обліку Товариства податкові накладні, отримані від ТОВ «Промінтер» були включені до реєстру отриманих та виданих податкових накладних, включені до складу валових витрат підприємства, у розмірі 3 213 195,00 грн. та відображені у деклараціях з податку на прибуток і податку на додану вартість за відповідні звітні періоди.
У акті перевірки зазначено, що розрахунки між підприємствами здійснювались у безготівковій формі. Товариством були перераховані грошові кошти на розрахункові рахунки ТОВ «Метпром-Компані» та ТОВ «Промінтер».
Суди правильно зазначили, що перевезення товару здійснювалося Товариством власним транспортом.
В Журналі проведення вхідного контролю толвару, в посвідченнях якості брухту кольорових і чорних металів та посвідченнях про вибуховість, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту чорних металів вказано вид транспорту: автомашина та державний номер транспортного засобу: автомобіль державний номер НОМЕР_1 та автомобіль державний номер НОМЕР_2 (копії технічних паспортів додано позивачем до матеріалів справи).
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про металобрухт» приймання промислового брухту від юридичних осіб оформлюється актом приймання із зазначенням найменування юридичної особи, кількості та джерел походження металобрухту.
В актах про отримання брухту та відходів виробництва кольорових та чорних металів, а також в посвідченнях якості брухту кольорових і чорних металів, отриманих від ТОВ «Метпром-Компані» зазначено, що джерелом утворення металобрухту є відходи виробництва промислових підприємств України, а тому посилання податкового органу на відсутність додатку К1 до декларації з податку на прибуток за 2009-2010 роки від ТОВ «Метпром-Компані», яка нібито свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, спростовує твердження податкового органу, що металобрухт повинен утворюватися саме в результаті діяльності ТОВ «Метпром-Компані».
Отриманий від зазначеного підприємства металобрухт проходив аналіз на вибуховість в лабораторії Товариства, про що на кожну партію металобрухту видавалося посвідчення.
Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України № 168/97-ВР від 3.04.1997 року «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ІV) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
У акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки Товариством не були надані податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями Закону, а також в акті відсутні зауваження з приводу наданих Товариством доказів та первинних документів.
Контрагенти Товариства на час здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи, платники податку на додану вартість та податку на прибуток.
Суди обґрунтовано зазначили, що здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах адміністративної справи: договорами, податковими накладними та реєстром податкових накладних; видатковими та прибутковими накладними; актами прийняття-передачі; посвідченнями про вибухобезпечність, хімічну та радіаційну безпечність металобрухту чорних металів; актами про походження брухту та відходів виробництва кольорових і чорних металів; платіжними дорученнями.
Товариством були надані всі первинні документи на підтвердження належного виконання сторонами умов договорів, тому відсутні підстави для позбавлення Товариства права на нарахування та віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судових рішень чи вчинення процесуальних дій.
Колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана правильно, підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, немає.
Керуючись ст., ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, визначених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Сірош М.В.
Голубєва Г.К.
Юрченко В.П.