"11" листопада 2015 р. м. Київ К/9991/24318/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Амєліна С.Є. - головуючого,
Іваненко Я.Л.,
Кобилянського М.Г.,
секретар судового засідання Іванова Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року в справі за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
У жовтні 2011 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в суд з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, що в порушення вимог статей 18, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідач не забезпечив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості та не сплатив вчасно за це адміністративно-господарські санкції.
Позивач просив суд стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у сумі 784 137,06 грн. та пеню за порушення термінів їх сплати в сумі 42 343,20 грн.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року позов задоволено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи спір та задовольняючи позов окружний суд виходив з того, що товариством не було здійснено усіх передбачених законодавством про соціальний захист інвалідів заходів, зокрема, у січні, квітні та грудні 2010 року не подано щомісячні звіти про наявність вакантних місць, що унеможливило направлення інвалідів для працевлаштування; запити для працевлаштування інвалідів були зроблені лише на робочі місця зі шкідливими умовами праці; відповідач не скористався наданим правом для отримання дотацій за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів на створення спеціальних робочих місць для інвалідів.
Скасовуючи рішення окружного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані зі шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці; у роботодавця відсутнє право вимагати документи, які підтверджують інвалідність у осіб, які направлялися на підприємство з метою працевлаштування, а також відсутній обов'язок у осіб подавати такі довідки; використання дотацій є виключно правом роботодавця і їх невикористання не свідчить про неправомірність дій.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.
За змістом статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частин першої та другої цієї статті для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Частиною першою статті 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» подало до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу зазначено 996 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність становить 19 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» - 40 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 37 339,86 грн. Проте суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідачем не обчислено та не сплачено.
09 лютого 2011 року позивачем надіслано листа керівнику товариства про необхідність сплати самостійно у строк до 15 квітня 2011 року адміністративно-господарських санкцій у сумі 784 137,06 грн. та повідомлено, що у разі порушення термінів їх сплати буде нараховано пеню в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі статтею 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У 2010 році товариством з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест» подавалися Лівобережному міжрайонному центру зайнятості міста Вінниці звіти про наявність вакансій станом на 17 лютого, 11 березня, 31 травня, 14 червня, 24 червня, 15 липня, 26 липня, 16 серпня, 01 вересня, 14 вересня, 24 вересня, 06 жовтня, 21 жовтня, 02 листопада, 09 листопада. Таким чином у січні, квітні та грудні 2010 року звіти не подавалися, чим порушено вимогиЗакону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та виключало можливість центру зайнятості направити інвалідів для працевлаштування. Неподання звітів у січні, квітні та грудні 2010 року не заперечувалося відповідачем.
Відповідно до інформації Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці про результати працевлаштування інвалідів протягом 2010 року на підприємство було працевлаштовано 3 особи, інших не було працевлаштовано у зв'язку з відмовою інваліда, або невідповідністю вимогам, або зайнятістю вакансії.
Висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем вимогЗакону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо створення належних умов для працевлаштування інвалідів є правомірним, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії, неодноразово висловленій у постановах від 28 травня 2013 року (справа № 21-386а12), від 19 листопада 2013 року (справа №21-397а13), від 28 січня 2014 року (справа № 21-476а13).
Висновок апеляційного суду про те, що при визначенні нормативу для працевлаштування інвалідів слід враховувати лише ту кількість робочих місць, які не пов'язані з шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці, що визначаються в порядку, встановленому законодавством України суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 09 грудня 2014 року у справі №21-523а14.
Відповідно до вимог статей 18-20Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих), оскільки сума адміністративно-господарських санкцій визначається з розрахунку за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Відповідно до положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасовано помилково.
Керуючись статтями 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.
Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2012 року скасувати, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2011 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:С.Є. Амєлін /підпис/ Я.Л. Іваненко /підпис/ М.Г. Кобилянський /підпис/