"23" листопада 2015 р. м. Київ К/800/45519/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д»
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року
та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2014 року
у справі № 818/8858/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д»
до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області
про визнання незаконними дій, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області про визнання незаконними дій, визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 17.05.2013 року № 0000312260 в повному обсязі; № 0000302260 в повному обсязі; № 0000322260 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 3 192 236, 25 грн.; № 0000332260 в частині збільшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3 193 944, 00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2014 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року скасовано в частині задоволення позову. В цій частині прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д» щодо скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 17.05.2013 року № 0000312260 в повному обсязі, № 0000302260 в повному обсязі, № 0000322260 в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 3 192 236, 25 грн., № 0000332260 в частині збільшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3 193 944, 00 грн. відмовлено. В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року залишено без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні представник позивача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ІТЦ «Оріон-Д» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року, призначеної на підставі п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, відповідачем складено акт від 16.04.2013 року № 1293/2260/23638107/17, яким встановлено порушення: - пп.пп. 7.10.4, 7.10.5, 7.10.6, 7.10.7 п. 7.10 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5 015 133, 00 грн.; - пп. 7.3.7 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено рядок 24 Декларації по податку на додану вартість за жовтень 2010 року на суму 418 087, 00 грн., завищення рядка 24 Декларації по податку на додану вартість станом на 31.12.2011 року на суму 4 819 850, 00 грн. та завищення податку на додану вартість за грудень 2010 року на суму 455 621, 00 грн.
Підставою для проведення перевірки стало проведення службового розслідування відносно посадової особи, яка проводила планову виїзну перевірку позивача - головного державного податкового ревізора - інспектора відділу спеціальних перевірок управління податкового контролю ДПІ в м. Сумах ОСОБА_4
Проведення відповідної перевірки тривало з 25.10.2012 року по 15.04.2013 року, оскільки перевірку було зупинено на підставі наказу від 31.10.2012 року № 2031 у зв'язку з вилученням правоохоронними органами оригіналів документів згідно із постановою Ленінського районного суду м. Донецька від 18.11.2011 року та необхідністю отримання копій документів або доступу до них.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 року: - № 0000312260, яким позивачу зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 46 954, 00 грн. за основним платежем; - № 0000322260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 5 062 087, 00 грн.; - № 0000302260, яким зменшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 455 621, 00 грн.; - № 0000332260, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 4 819 850, 00 грн.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з правомірності дій відповідача по проведенню позапланової невиїзної перевірки позивача, на підставі якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. При цьому суд першої інстанції дійшов до висновку про безпідставність доводів податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Метал і Ка», ТОВ «Градь» , ТОВ «Джеспла», ПП «Толіман», ПП «Толіман» та відсутності доказів реального виконання господарських операцій із ТОВ «ВКФ Мілана».
Частково з відповідними висновками погодився і суд апеляційної інстанції. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неточності в оформленні первинних документів є такими, що ставлять під сумнів фактичне виконання відображених у них господарських операцій.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними в частині, оскільки вони ухвалені не на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідно до пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: органом державної податкової служби вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня здійснено перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Рішення про проведення документальної позапланової перевірки в цьому випадку приймається органом державної податкової служби вищого рівня лише у тому разі, коли стосовно посадових осіб органу державної податкової служби нижчого рівня, які проводили документальну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу (абз. 2 пп. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 85.9 ст. 85 Податкового кодексу України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.
Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу (абз. 2 п. 85.9 ст. 85 Податкового кодексу України).
У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них (абз. 3 п. 85.9 ст. 85 Податкового кодексу України).
Таким чином, в разі, якщо до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, вилучені правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.
Отже, судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги доводи позивача про порушення приписів статті 82 Податкового кодексу України та неправомірність зупинення спірної перевірки більш ніж на 5 місяців, оскільки встановлено, що її зупинення було зумовлено вилученням правоохоронними органами оригіналів документів згідно із судовим рішенням та необхідністю отримання копій документів або доступу до них.
З приводу іншої частини позовних вимог слід зазначити таке.
Згідно із п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Відповідно до п. 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
В силу пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами ТОВ «Метал і Ка», ТОВ «Градь», ТОВ «ВКФ Мілана», ПП «Толіман», ТОВ «Джеспла» по придбанню товарно-матеріальних цінностей, який ґрунтується на результатах податкового контролю вказаних контрагентів та недоліках товарно-транспортних накладних.
Вирішуючи даних спір по суті, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Метал і Ка», ТОВ «Градь» та ТОВ «Джеспла», ПП «Толіман» підтверджуються договорами, специфікаціями, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, договором перевезення вантажу, актами здачі-приймання робіт.
При цьому судом зазначено, що відсутні у матеріалах справи договір, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна щодо правовідносин з ПП «Толіман» досліджені податковим органом при проведенні перевірки, який недоліків щодо них не виявив.
Відмовляючи у задоволенні позову в решті позовних вимог, суд першої інстанції виходи прийшов до висновку щодо нереальності господарських операцій позивача з ТОВ «ВКФ Мілана», посилаючись на протокол допиту свідків, а саме директора та водія перевізника - ТОВ «Строй-ресурс».
З відповідними висновками погодився і суд апеляційної інстанції. При цьому, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог і ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову у відповідній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що неточності в оформленні первинних документів є такими, що ставлять під сумнів фактичне виконання відображених у них господарських операцій, отже, товарно-транспортні накладні не є належною підставою для формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В свою чергу, судами попередніх інстанцій при розгляді спору не зазначено з посиланням на відповідні первинні документи обставин, якими підтверджується чи спростовується висновок податкового органу про безтоварність операцій з відповідними контрагентами, оскільки результати податкового контролю не можуть бути єдиною підставою для відмови у задоволенні позову без дослідження питання реальності спірних операцій щодо їх виду, обсягу, змісту.
Суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності представлених платником податку вимогам Податкового кодексу України, а повинен оцінити всі докази по справі у сукупності та взаємозв'язку з метою виключення внутрішніх протиріч та розбіжностей.
При цьому незазначення чи неповне зазначення у товарно-транспортній накладній певних реквізитів, як то пунктів навантаження чи розвантаження, прізвищ відповідальних осіб тощо, є формальними порушеннями порядку заповнення такої накладної і не можуть бути підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість чи податку на прибуток, оскільки ТТН не є підставою для нарахування податкового кредиту або витрат підприємства.
За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.
З приводу посилання податкового органу на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Разом з цим, при вирішені даної справи, судам потрібно врахувати, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.
Таким чином, на підставі частини другої ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справі підлягають скасуванню в частині вирішення позовних вимог щодо визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа у цій частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д» задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2014 року у справі № 818/8858/13-а в частині відмови у визнанні дій ДПІ у м. Сумах ГУ Міндоходів у Сумській області по проведенню позапланової виїзної перевірки ТОВ «Інженерно-технічний центр «Оріон-Д» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.12.2011 року незаконними, а саме такими, що не відповідають вимогам ст. 82 Податкового кодексу України, залишити без змін.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2014 року у справі № 818/8858/13-а та постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.03.2014 року скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала в частині направлення справи на новий розгляд набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та не може бути оскаржена.
В частині залишення судових рішень без змін ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук