16 листопада 2015 року м. Київ К/800/37849/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року
у справі № 826/225/13-а
за позовом Національного авіаційного університету
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,
Національний авіаційний університет (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, визнав нечинним податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2007 року №0003512312/0.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу провели виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати обов'язкових платежів по взаємовідносинах з ТОВ «Маяк-Інвест» та з Міжнародною благодійною організацією «Міжнародна асоціація випускників Київського Міжнародного Університету Цивільної Авіації» за період з 01 вересня 2001 року по 30 червня 2007 року, про що склали акт від 08 листопада 2007 року № 19/23-70/01132330, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4, пунктів 7.2,7.6 Інструкції «Про порядок обчислення та справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства економіки України, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 01 жовтня 1999 року №231/539/118/219 (далі - Інструкція), що виразилось у наданні позивачем в оренду вільних площ приміщень комерційним структурам з різноманітними видами діяльності, метою яких є одержання прибутку та які використовують воду для виробничих потреб, а саме для їдалень, кафе, перукарень, СТО, лікувальних закладів.
На підставі викладеного, податковий орган дійшов висновку, що оскільки позивач використовує воду як для виробничих потреб так і для задоволення питних та санітарно- гігієнічних потреб, він є платником збору на спеціальне використання водних ресурсів на загальних підставах і повинен сплачувати збір за обсяг використаної води у системах водопостачання.
На підставі висновків акту перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2007 року № 0003512312/0, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання зі збору за використання прісних водних ресурсів у розмірі 240 924,08 грн., з яких 167 052,26 грн. за основним платежем та 73 871,82 гри. - штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За визначенням статті 1 Водного кодексу України, водокористування - це використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів), а водний об'єкт - це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт).
Відповідно до статті 46 цього Кодексу, водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.
Не належать до спеціального водокористування, зокрема, роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод (статті 48 Водного кодексу України).
Згідно зі статтею 49 вказаного Кодексу, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу і є платним.
Відповідно до пункту 2 Порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 серпня 1999 року №1494 (далі - Порядок), збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана із застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод.
Пунктом 2.1 Інструкції, передбачено, що платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.
Таким чином, платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси, зокрема, здійснюють забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб на підставі спеціального дозволу.
За приписами підпунктом 3.1 пункту 3 Інструкції, водокористувачі, які здійснюють забір води з водного об'єкта або використовують в установленому законодавством порядку воду, отриману від інших водокористувачів, мають відповідно дозволи на спеціальне водокористування або договори на поставку води. Водокористувачам у встановленому порядку затверджуються ліміти використання водних ресурсів.
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ВАТ АК «Київводоканал» був укладений договір з постачання питної води та водовідведення.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що первісним водокористувачем є ВАТ АК «Київводоканал», якому надано дозвіл на спеціальне водокористування, а відтак і є платником збору за спеціальне водокористування.
Крім того, як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач не здійснював забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснював скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а отримував воду з водозабірних споруд ВАТ АК «Київводоканал» (первинний водокористувач) та скидав стічні води в систему останнього на умовах договору.
При цьому, судами обґрунтовано не взято до уваги посилання податкового органу на необхідність отримання позивачем дозволу, оскільки ним одночасно використовувались води для власних потреб і для потреб виробничого призначення, з огляду на те, що пунктом 4.5 Інструкції визначено, що при використанні водокористувачами води одночасно для власних потреб і для потреб об'єктів соціально-культурного призначення, житлово-комунального господарства (за винятком обсягу води, переданої населенню), підсобного сільського і рибного господарства або інших допоміжних служб збори до бюджетів вносять за всю фактично використану воду з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.
Відповідно до Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 13 березня 2002 року №321, цей Порядок визначає процедуру погодження та видачі юридичним і фізичним особам дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).
Вказаною нормою встановлено, що спеціальне водокористування передбачає забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, а відтак, надання дозволів на спеціальне водокористування передбачене для первісних водокористувачів.
З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо споживання води та скидання стічних вод на підставі договору, укладеного з ВАТ АК «Київводоканал», який виступає первинним водокористувачем та має дозвіл на спеціальне водокористування, вказані висновки податкового органу є безпідставними.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Управління екологічного нагляду ВАТ АК «Київводоканал» не виявило особливостей водокористування позивачем, які б вимагали отримання дозволу на спеціальне водокористування, що підтверджується актами перевірки від 15 березня 2007 року та 29 травня 2007 року, а також листом від №15/3-3118.
Отже, встановивши, що позивач не здійснював забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв та не здійснював скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, а отримував воду з водозабірних споруд Державного комунального об'єднання «Київводоканал» на умовах договору, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача обов'язку по сплаті збору за спеціальне використання водних ресурсів.
Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а відтак скасування спірного податкового повідомлення- рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25 лютого 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі №826/225/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.