16 листопада 2015 року м. Київ К/800/25938/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайло О.М.
СуддівЛанченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2012 року
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року
у справі № 1570/6823/2012
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0002131701,
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0002131701.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 07 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, позовні вимоги задовольнив, скасував податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0002131701. Стягнув з Державного бюджету України через Головне управління ДКС України в Одеській області на користь позивача сплачений ним судовий збір у розмірі 734,07 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу у період з 19 червня 2011 року по 25 червня 2012 року провели документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 травня 2011 року по 31 травня 2012 року, про що склав акт від 04 липня 2012 року №821/17-01/20123621570, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 181.1 статті 181, пунктів 183.1, 183.2 статті 183, пункту 202.1 статті 202, пункту 203.1 статті 203 розділу V Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 58 725,69 грн.
За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0002131701, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 73 407,12 грн., з яких 58 725,69 грн. за основним платежем та 14 681,43 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про те, що позивач в порушення вимог пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України не зареєструвався платником податку на додану вартість, з огляду на те, що загальна сума від здійснення його господарської діяльності протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300 000,00 грн., а відтак занизив податкове зобов'язання з податку на додану вартість.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача відсутній обов'язок реєструватися платником податку на додану вартість, оскільки він перебуваючи на загальній системі оподаткування, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно, не допустив перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів, визначеної Податковим кодексом України, а відтак висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач зареєстрований виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 лютого 2000 року як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та перебуває на обліку у відповідача як платник податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємому періоді загальна сума від здійснення господарської діяльності позивача, що підлягає оподаткуванню, сукупно становила 300 221,19 грн., з якої сума податку на додану вартість складає 50 036,87 грн.
У відповідності до пунктів 1, 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
Згідно з пунктом 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
Таким чином, вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена в ціну товару.
З матеріалів справи вбачається, що сума виручки, отримана позивачем у період з 01 червня 2011 року по 31 травня 2012 року у розмірі 300 221,19 грн., як підстава для висновку податкового органу про завищення суми загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів, визначена без вирахування суми податку на додану вартість, що є порушенням вимог зазначеної норми Податкового кодексу України.
З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що за період з 01 червня 2011 року по 31 травня 2012 року позивач не перевищив сукупну суму в 300 000,00 грн. від здійснення операцій по постачанню товарів (послуг) на протязі останніх 12 календарних місяців (без урахування податку на додану вартість), а відтак доводи податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість не заслуговують на увагу.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року №0002131701 та наявність правових підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у справі № 1570/6823/2012 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.