16 листопада 2015 року м. Київ К/800/21919/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівПилипчук Н.Г.
Ланченко Л.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року
у справі №2а-17538/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком Сервіс»
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком Сервіс» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 05 лютого 2013 року відмовив у задоволенні адміністративного позову.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою 28 березня 2013 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 05 квітня 2013 року, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким задовольнив позовні вимоги. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення відповідача від 11 грудня 2012 року №0002662220 та №0002672220. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 1 959,42 грн.
Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Шанті компані плюс» (правонаступник ПП «Кеш-Тм») за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, про що склали акт від 19 жовтня 2010 року №3628/22-222-35182529, яким встановили порушення позивачем вимог:
- підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», у результаті чого підприємством занижено суму податку на прибуток на 98 991,00 грн.;
- пункту 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», у результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 86 079,00 грн.;
- пункту 1 та 5 статті 203, пункту 1, 2 статті 215, пункту 1 статті 216, статей 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, у частині недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року.
За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2012 року №0002662220, яким збільшив позивачу розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 98 991,00 грн. та №0002672220, яким збільшив розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 96 951,00 грн., з яких основний платіж - 86 080,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 10 871,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП «Шанті компані плюс» за нікчемним правочином.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначеного контрагента.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поставки товарів від 01 травня 2011 року ПП «Кеш-Тм» поставило позивачу товарно-матеріальні цінності (автозапчастини).
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних та видаткових накладних.
Судом попередньої інстанції встановлено подальшу реалізацію придбаного товару у власній господарській діяльності, шляхом надання послуг по ремонту автомобілів іншим суб'єктам господарювання, зокрема: ТОВ «Епіцентр К», ПАТ КБ «Правекс-Банк», ДП «УДЦТС «ЛІСКИ», ТОВ Телерадіокомпанія« 1+1 Студія», ПАТ КБ «Приват Банк», ТОВ «АвтоЦент-Київ», ТОВ «Транспортні послуги», ПАТ «Київенерго» СВП «Спеценергосервіс Київенерго», ПрАТ «Телекомпанія «ТЕТ», ТОВ «АвтоЦентр-Київ», КП «Київський інститут земельних відносин», ТОВ «СВЕН ЦЕНТР», ТОВ «Ломан Анімал Хелс Україна», ТОВ «Євро Шанс», про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів виконаних робіт (надання послуг) та нарядів-замовлень.
У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаного контрагента, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту спірного періоду за результатом виконання господарських взаємовідносин з ПП «Шанті компані плюс».
У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 193 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пункту 198.6 статті 198 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судом попередньої інстанції обґрунтовано встановлено, що включення позивачем до складу податкового кредиту за період з травня по серпень 2011 року суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих послуг на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.
Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеним контрагентом.
Крім того, укладений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судом попередньої інстанції таких обставин не встановлено.
Посилання скаржника на наявність кримінальної справи №05-25371, порушеної за фактом фіктивного підприємництва відносно посадових осіб ПП «Шанті компані плюс» обґрунтовано відхилені судом попередньої інстанції, оскільки відповідачем на надано доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.
Висновок податкового органу про те, що відсутність у контрагента позивача необхідних умов для ведення господарської діяльності свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та формування валових витрат, є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту та валових витрат поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2013 року у справі №2а-17538/12/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.