16 листопада 2015 року м. Київ К/800/38829/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
ГоловуючогоНечитайла О.М.
СуддівПилипчук Н.Г.
Ланченко Л.В.
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року
у справі №826/2072/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Крамар Рісайклінг»
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Крамар Рісайклінг» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року, задовольнив адміністративний позов. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0002002202.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.
Працівники контролюючого органу провели позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» за період з 01 січня 2011 року по 31 травня 2011 року та ТОВ «Урдрім» за період з 01 січня 2011 року по 28 лютого 2011 року, про що склали акт від 20 квітня 2012 року №1593/2202/32068819, яким встановили порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 358 790,00 грн.
За результатами перевірки позивача, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0002002202, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 358 792,00 грн., з яких основний платіж - 358 791,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 01,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сплаченої у ціні товарів (робіт, послуг) отриманих від ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» та ТОВ «Урдрім» за правочинами, які не спричиняють настання правових наслідків.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 02 лютого 2011 року №118-112 ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» надало позивачу послуги (сортування та пакування втор сировини) у сумі 1 416 240,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 236 040,01 грн.
Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договору та податкової накладної.
Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать банківські виписки.
Крім того, на підставі договору від 04 жовтня 2010 року ТОВ «Урдрім» поставило позивачу товар (макулатуру).
На підставі договору від 04 січня 2011 року №12-112 ТОВ «Урдрім» надало позивачу логістичні (експедиційні) послуги по перевезенню та розвантаженню вторсировини автомобільним транспортом на суму 736 503,60 грн., у тому числі податок на додану вартість - 122 750,60 грн.
Реальність виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями податкових накладних, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.
Оплата за вказані послуги здійснена у безготівкові формі, шляхом перерахування позивачем коштів на банківський рахунок контрагента, про що свідчать банківські виписки.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем логістичні (експедиційні) послуги придбані у ТОВ «Урдрім» використовувались з метою перевезення вторсировини, придбаної у ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг», яку в подальшому реалізовано ТОВ «Житомирський картонний комбінат», ТОВ «Київський картонно-паперовий комбінат», ТОВ «Папір-Мал», ВАТ «Львівкартонопласт».
У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджений відповідними податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог податкового законодавства та виписаними контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.
Натомість відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» та ТОВ «Урдрім».
Доводи податкового органу про те, що неможливість проведення зустрічної звірки господарської діяльності контрагентів позивача, свідчать про відсутність у нього права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту не заслуговують на увагу з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Зважаючи на встановлення судами попередніх інстанцій факту документального підтвердження сформованого позивачем податкового кредиту за результатом здійснення господарських відносин з ТОВ «Український Інвестиційний Холдинг» та ТОВ «Урдрім», а також використання придбаного товару підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість.
Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2013 року у справі №826/2072/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.