23 листопада 2015 року м. Київ К/800/49535/14
Вищий адміністративний суд України у складі суддів:
головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач),
Ланченко Л.В.,
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2013 року
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 року
у справі № 807/2355/13-а
за позовом Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЗ-УА»
про сплату нарахованих податкових зобов'язань,
встановив:
Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Закарпатській області звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕЗ-УА» про сплату нарахованих податкових зобов'язань.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Згідно із пунктом 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 11.06.2013 року № 934/22-0/33128716, яким встановлено порушення: - п.п. 1.20, 1.32 ст. 1, пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на прибуток у зв'язку із застосуванням звичайних цін за 3 квартал 2010 року, за 4 квартал 2010 року, за 1 квартал 2011 року, за 3 квартал 2011 року всього у сумі 41 526, 00 грн.; - пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податок на додану вартість у зв'язку із застосуванням звичайних цін за період вересень, листопад 2010 року всього у сумі 1 794, 00 грн.
На підставі акта перевірки позивачем було прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 19.06.2013 року: - № 000128/22-0/33128716, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток із застосуванням звичайних цін на суму 46 326, 00 грн., в тому числі за основним платежем 41 526, 00 грн. та 4 800, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 000130/22-0/33128716, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із застосуванням звичайних цін на суму 2 243, 00 грн., в тому числі за основним платежем 1 794, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 449, 00 грн.
Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стало придбання відповідачем в охоплений перевіркою період електрокабельної продукції від ТОВ «Трилюкс», яке є пов'язаною особою з відповідачем, за цінами, які, за висновками позивача, є вищими від звичайних цін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку про те, що позивач не обґрунтував правильність встановлення рівня звичайної ціни на продукцію, а також не довів того, що договірні ціни на продукцію, придбану відповідачем у вказаного контрагента, не відповідають рівню звичайних цін на продукцію.
Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.
Відповідно до п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.
Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки (абз. 2 п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України).
За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності (абз. 3 п. 39.15 ст. 39 Податкового кодексу України).
Порядок визначення звичайних цін в період, який підлягав перевірці, був врегульований положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв в цій частині до 01.01.2013) та Податкового кодексу України (з 01.01.2013).
За змістом пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Згідно із пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
За змістом пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
Пунктом 39.1 ст. 39 названого Кодексу встановлено, що звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.
Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: бартерних операцій; операцій з пов'язаними особами; операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності; в інших випадках, визначених цим Кодексом (абз. 2 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України).
Згідно із п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) «витрати плюс»; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку.
При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особам у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) (абз. 2 п. 39.2 ст. 39 Податкового кодексу України).
При цьому умови визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціни, які отримуються в результаті застосування методів, встановлених цим пунктом (абз. 3 п. 39.1 ст. 39 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 39.14 названої статті цього Кодексу обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.
Згідно із п. 39.4 ст. 39 Податкового кодексу України за методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари (роботи, послуги), що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності.
Для визначення звичайної ціни товару (роботи, послуги) згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні під час укладення договорів між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни, зокрема знижки, зумовлені сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів.
Якщо товари (роботи, послуги), стосовно яких визначається звичайна ціна, ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), які прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни, в установленому в абзаці першому цього пункту порядку, здійснюється з урахуванням таких факторів.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
В силу пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що в процесі перевірки податковим органом прийнято рішення про застосування звичайних цін на рівні продажних цін на електрокабельну продукцію, за якими ТОВ «Трилюкс» прибав вказану продукцію від постачальників ПП «Компанія Коннектикут» та ТОВ «Пан-Електро».
Однак при визначенні звичайної ціни товару не враховувались та не досліджувались існуючі надбавки чи знижки до ціни, маркетингова політика, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну, аналіз рівня справедливих ринкових цін на ідентичні товари на внутрішньому ринку в акті перевірки не відображений. Крім того, позивачем також не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили, що ціни, за якими відповідач придбавав продукцію, не відповідають рівню справедливих ринкових цін на ідентичні товари.
Не може бути достатнім доводом на підтвердження факту порушення відповідачем вимог податкового законодавства факт пов'язаності позивача та ТОВ «Трилюкс» та обставина, що директором на вказаних підприємствах була одна й таж особа, оскільки вказане саме по собі не є порушення податкового законодавства та не є доказом придбання товарно-матеріальних цінностей за цінами вищими за рівень звичайних цін.
Судами першої та апеляційної інстанцій досліджені надані відповідачем письмові докази, а саме: листи від ПП «Компанія Конектікут», офіційні прайси вказаної компанії щодо діючих цін на продукцію, видаткові накладні за якими ПП «Компанія Конектікут» постачала продукцію іншим не пов'язаним контрагентам, листи ТОВ «Пан електро» щодо цін на продукцію та цінової політики, згідно яких випливає, що ціни по яким ТОВ «СЕЗ-УА» придбало продукцію у ТОВ «Трилюкс», не є вищими від цін, за якими вказана продукція реалізовувалась іншим контрагентам, і по більшості товарних позицій є навіть нижчими, а ціни по яким було відпущено продукцію ТОВ «Трилюкс» було визначено індивідуально, товари постачались під замовлення, з застосуванням знижок, з врахуванням статусу офіційного дилера тощо.
В той же час відповідач реалізував придбану продукцію та отримав чистий прибуток у загальній сумі 70 384, 00 грн., що відображено в акті перевірки та не заперечується позивачем.
Отже, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.
З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.
Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.
Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 року у справі № 807/2355/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Ю.І.Цвіркун
Судді Л.В.Ланченко
Н.Г.Пилипчук