25 листопада 2015 року Справа № 876/7407/13
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участі секретаря судового засідання Малетич М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуцульське подвір'я» постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуцульське подвір'я» до відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції про зобов'язання до вчинення дій, -
02.04.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гуцульське подвір'я» (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов'язання відділу Державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції (далі - відповідач) зняти арешт з коштів в сумі 92 399,68 грн. з розрахункового рахунку, оскільки такий рахунок використовується для виплати заробітної плати працівникам.
В обґрунтування вимог зазначає, що при виконанні зведеного виконавчого провадження, державним виконавцем протиправно арештовано всі розрахункові рахунки, що належать позивачу та каса, в тому числі рахунок, який призначений для виплати заробітної плати працівникам. Арештувавши такий рахунок державний виконавець порушив право на оплату праці, гарантоване громадянам ОСОБА_1 України.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуцульське подвір'я» подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.
Зокрема вказує, що судом першої інстанції не надано правової оцінки положенням статті 24 Закону України «Про оплату праці», яка зазначає, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Сторони в судове засідання апеляційного суду не з'явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, 15.01.2013 року заступником начальника ВДВС Коломийського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми стягнення на всіх рахунках боржника, яку супровідним листом № 461/3 направлено у банківські установи та копію для відома боржнику. Підставою для винесення оскаржуваної постанови стала наявність на виконанні зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчих документів, виданих Управлінням Пенсійного фонду України в м. Коломиї та Коломийському районі.
Постановою державного виконавця від 26.01.2013 року, виконавче провадження щодо стягнення боргів з ТзОВ «Гуцульське подвір'я» об'єднано у зведене провадження № 34953777, на підставі ст.33 Закону України «Про виконавче провадження».
Судом також встановлено, що постанова про арешт коштів винесена в межах суми боргу 45 869,56 грн., арешт накладено на всі відомі державному виконавцю розрахункові рахунки, що містяться у банківських установах. Позивачем в добровільному порядку борг не погашено, натомість в примусовому порядку протягом 2013 року стягнуто 42 437 грн. боргу та 3 594,80 грн. виконавчого збору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не подано достатніх доказів на обґрунтування своїх доводів щодо необхідності зняття арешту з розрахункового рахунку та каси, які призначені для виплати заробітної плати працівникам. Позивач не обґрунтував та не подав доказів на підтвердження того, що саме на цьому рахунку акумулюються кошти для виплати заробітної плати, як і не підтвердив того факту, що дані працівники дійсно працюють у позивача.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови) (далі Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частина 1 статті 8 Закону передбачає, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом, що встановлено ч.2 даної норми Закону.
Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону, підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 3) судові накази; 4) виконавчі написи нотаріусів; 5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу; 8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу; 9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом;
Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Згідно із ст.32 Закону заходами примусового виконання рішень є:
- звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;
- звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;
- вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;
- інші заходи, передбачені рішенням.
За змістом статті 52 Закону, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження.
Відповідно до статті 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.
Таким чином, накладення державним виконавцем арешту на кошти боржника, що знаходяться на рахунках здійснюється з метою примусового виконання рішення суду в межах виконавчого провадження і є одним з обов'язків державного виконавця, яке він повинен реалізувати в разі невиконання рішення боржником. При цьому арешт може бути накладений виключно на майно, яке належить боржнику, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до частини другої статті 19 ОСОБА_1 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_1 та законами України.
Стаття 65 Закону встановлює, що державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.
Державний виконавець може звернути стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках, а також на рахунках, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Не підлягають стягненню в порядку, встановленому цим Законом: кошти, що перебувають на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки»; суми авансових платежів та попередньої оплати за контрактами підприємств суднобудівної промисловості (клас 30.11 група 30.1 розділ 30, клас 33.15 група 33.1 розділ 33 КВЕД ДК 009:2010), отримані від замовників морських, річкових суден, інших плавучих засобів та суднової техніки, суднових двигунів, суднових приладів і оснащення або від замовників ремонту, модернізації морських, річкових суден, інших плавучих засобів та суднової техніки, суднових двигунів, суднових приладів і оснащення, а також кошти у вигляді кредитів, які зазначені підприємства спрямовують на фінансування будівництва або ремонту морських, річкових суден, а також на виготовлення або ремонт суднової техніки, суднових двигунів, суднових приладів і оснащення, що перебувають на окремих рахунках зазначених підприємств.
Відповідно до вимог ч. 3 статті 15 Закону України «Про оплату праці» оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
В силу положень статті 43 ОСОБА_1 України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 10 Конвенції № 95 «Про захист заробітної плати», ратифікованої Україною 04.08.1961, заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в тій мірі, в якій це вважається необхідним для утримання працюючого і його сім'ї.
Відповідно до вимог ч.1 ст.70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.138 КАС України визначено, що предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Вимогами ст.86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження виплати заробітної плати працівникам виключно з рахунку № 26005069911001 в ПАТ «ОСОБА_2 кредит», а також вірним є висновок суду першої інстанції, що представлені суду відомості на виплату зарплати та довідка про заборгованість по оплаті праці перед працівниками не є достатніми доказами.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись, ч. 3 ст. 160 ст.ст. 41, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гуцульське подвір'я» залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 року у справі № 809/1063/13-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді В.В. Гуляк
ОСОБА_3