Справа: № 757/5797/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Москаленко К.О. Суддя-доповідач: Кузьменко В. В.
03 грудня 2015 року м. Київ
Колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Кузьменко В. В.,
суддів Василенка Я.М., Степанюка А. Г.,
за участю секретаря Видмеденко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення грошової компенсації, за апеляційною скаргою Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина НОМЕР_1 ) на постанову Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України ( далі - в/ч НОМЕР_1 ), про визнання дій неправомірними, стягнення 5695,00 грн. грошової компенсації замість не отриманого речового майна згідно довідки № 7 від 24.04.2011 року.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року позов задоволено частково:
Визнано дії Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (в/ч НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна станом 23.12.2010 року - неправомірними.
Стягнуто з Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість речового майна не отриманого під час звільнення з військової служби в розмірі 2 491 грн. 00 коп.
Стягнуто з Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 24, 91 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
В засідання з'явились учасники процесу.
03.12.2015 року до суду подано заяву позивача про можливість врегулювання спору шляхом взаємних поступок та зупинення у зв'язку з цими обставинами провадження по справі на час, необхідний для примирення.
Представник апелянта у судовому засіданні висловив свою позицію щодо неможливості вчинення таких дій та наполягав на вирішенні спірного питання по суті та задоволенні вимог апеляційної скарги з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Враховуючи відсутність підстав для зупинення провадження по справі колегією суддів протокольною ухвалою постановлено продовжувати розгляд справи.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав вірну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходила службу у Радянській Армії з 1985 року по 1993 рік, а з 1995 року по 1998 рік - в Збройних силах України за контрактом, після чого була переведена у Національну гвардію України. У зв'язку із розформуванням Національної гвардії наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України № 33 від 05.04.2000 року була переведена в розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 , а наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України № 58 о/с від 21.06.2000 року - переведена до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (в/ч НОМЕР_1 ) в якості техніка налагоджувальника поліграфічного устаткування друкарні.
З 22.03.2001 року по 23.12.2010 року ОСОБА_1 працювала відповідальним виконавцем оперативного відділу, має військове звання старшого прапорщика.
Наказом Начальника Управління Північного територіального командування ВВ МВС України № 245 від 23.12.2010 року позивач була виключена із списків особового складу управління та всіх видів забезпечення у зв'язку із звільненням у відставку за п. «Б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до довідки № 7 від 24.04.2011 року, виданої В/ч НОМЕР_3 , заборгованість за предмети форменого обмундирування ОСОБА_1 складає 5 695,00 грн.
Позивач зверталась до В/ч НОМЕР_1 із заявою щодо виплати вказаної заборгованості, однак у її виплаті було відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача, позивач звернулась до суду.
Вказаний спір був предметом судового розгляду.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 03.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2013 року, позовні вимоги до відповідача В/ч НОМЕР_1 задоволено повністю, в позові до відповідача В/ч НОМЕР_3 відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2014 року вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому, касаційний суд виходив з того, що закон в редакції, чинній на момент звільнення, не передбачав отримання грошової компенсації військовослужбовцям за не отримане речове забезпечення, а тільки гарантував одержання ними за рахунок Держави, серед іншого і речового забезпечення у розмірах, які визначені Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, суди не перевірили відповідності суми витрат позивача та найменування придбаних позивачем товарів на загальну суму згідно товарних чеків у розмірі 5765, 00 грн. гарантованим Державою нормативам усього згідно вищезгаданої довідки відповідача В/ч НОМЕР_3 на суму у розмірі 5695,00 грн.
Під час прийняття оскаржуваного рішення частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в/ч НОМЕР_1 не надала до суду достатніх доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності, зокрема, доказів причини невидачі своєчасно речового забезпечення позивачу, внаслідок чого позивач була змушена під час проходження військової служби понести витрати з придбання військового одягу, які у зв'язку з встановленням неправомірності дій відповідача, в силу положень ч. 1 ст. 22 ЦК України підлягають відшкодуванню (компенсації).
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII в редакції, яка діяла до 11.03.2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною 2 статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ» від 12.03.1996 року №316.
Дію ч. 2 ст. 9 вказаного Закону призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459-ІІІ в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
З січня 2001 року набула чинності ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06.12.1991 року № 1934-ХІІ, якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого. Медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Тобто, на момент звільнення позивача у грудні 2010 року законодавством було гарантовано право позивача на одержання за рахунок держави речового забезпечення в порядку та за нормативами, визначеними Кабінетом Міністрів України.
Доказів виконання свого обов'язку, щодо речового забезпечення позивача та спростувань наданих позивачем доказів понесених останньою витрат на їх придбання апелянтом не надано.
Під час засідання представник апелянта пояснив, що забезпечення майном, це є обов'язок держави під час проходження відповідною особою служби. Військовослужбовці можуть брати вказане майно або відмовлятись від нього. Вказане майно видається для того, щоб у повній мірі особа могла виконувати свої обов'язки по посаді.
З пояснень позивача вбачається, що на момент звільнення їй не було видано майно, на яке вона має право відповідно законодавства та яке вона купувала за власні кошти.
При цьому, відповідно до довідки від 23.02.2011 року №7 щодо належного до видачі, але не отриманого речового майна, речове забезпечення позивача на час її звільнення згідно встановлених нормативів та цін мало здійснюватись на суму 5 695 грн. і включало: пальто утеплене 1 шт. - за одиницю 92 грн.; кітель повсякденний 3 шт. - 384, 00 грн. (усього 1152, 00 грн.); брюки повсякденні 4 шт. - 183, 00 грн. (усього 732, 00 грн.); спідниця повсякденна 3 шт. - 203, 00 грн. (усього 609, 00 грн.); плащ 1 шт. - 92, 00 грн.; напівчоботи 2 пари - 72, 00 грн. (усього 144, 00 грн.); напівчеревіки 10 пар - 197, 00 грн. (усього 1970, 00 грн.); сорочка біла 1 шт. - 50, 00 грн.; сорочка блакитна 14 шт. - 50, 00 грн. (усього 700, 00 грн.); галстук 14 шт. - 11, 00 грн. (усього 154, 00 грн.).
При цьому, з наданих позивачем копій товарних чеків з придбання в період проходження служби військового речового майна, нормативам відповідають витрати позивача усього на суму 2 491, 00 грн., а саме: на куртку зимову 1 шт. вартістю 480, 00 грн. - частково у розмірі 92 грн.; на кітель 1 шт. вартістю у розмірі 700, 00 грн. - повністю; на брюки 1 пара - вартістю у розмірі 315, 00 грн. - повністю; на спідницю 1 шт. вартістю 350, 00 грн. - повністю; на берці 2 пари вартістю 670, 00 грн. - частково у розмірі 144, 00 грн.; на туфлі 2 пари загальною вартістю 500, 00 грн. - повністю; на сорочку білу 1 шт. вартістю 160, 00 грн. - частково у розмірі 50 грн.; на сорочки блакитні 2 шт. - вартістю 320, 00 грн. - повністю; на галстук 1 шт. вартістю 20 грн. - повністю.
Враховуючи, що матеріали справи свідчать про неправомірність дій відповідача щодо незабезпечення позивача речовим майном, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно часткового задоволення позову: визнання неправомірними дій та стягнення з Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (в/ч НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 грошової компенсації замість речового майна не отриманого під час звільнення з військової служби в розмірі 2 491 грн. 00 коп., витрати на придбання якого підтверджені документально.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно часткового задоволення позовних вимог, через що постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 8, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, п. 2, 3, 4, 5, 6, 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 року № 7 колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина НОМЕР_1 ) на постанову Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Північного територіального командування ВВ МВС України (військова частина НОМЕР_1 ) про стягнення грошової компенсації - залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду м. Києва від 24.09.2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В. В. Кузьменко
Судді: Я.М. Василенко
А.Г. Степанюк
Повний текст ухвали виготовлено 08.12.2015 року.
Головуючий суддя Кузьменко В. В.
Судді: Степанюк А.Г.
Василенко Я.М.