№ К-15066/06
08лютого2007 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,
суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є, Шипуліної Т.М.
при секретарі:
розглянувши у відкритому судовому засіданніПавлушку Р.С.
касаційні скарги Міжрайонного підприємства «Надвірнатеплокомуненерго» та Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 р.
у справі№ 14/158-8/140 господарського суду Івано-Франківської області
за позовом Міжрайонного підприємства «Надвірнатеплокомуненерго»
до Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2005 р. позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Надвірнянської ОДПІ від 19.03.2004 р. № 00000262301/0, № 00000272301/0, № 00000282301/0 про зобов'язання сплатити штраф, накладений на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» / далі за текстом - Закон України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ /, в сумах 49,50 грн., 258,30 грн. та 11 499,27 грн. відповідно за порушення встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 цього Закону граничного строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за платежем з відрахування від суми перевищення величини фонду оплати праці, що підлягають внесенню до бюджету підприємствами-монополістами.
В задоволенні позову про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Надвірнянської ОДПІ від 19.03.2004 р. № 00000232301/0 та № 00000242301/0 про зобов'язання сплатити штраф, накладений на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, в сумах 160 385,08 грн. та 8 084,20 грн. за порушення встановленого законом строку сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за платежем з податку на додану вартість; від 19.03.2004 р. № 00000252301/0 про зобов'язання сплатити штраф, накладений на підставі цієї ж правової норми, в сумі 42790,89 грн. за порушення встановленого законом строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання за платежем з податку на прибуток; від 31.03.2004 р. № 0000012400/0 про зобов'язання сплатити штраф, накладений на підставі підпункту 17.1.8 пункту 17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ. в сумі 295991,30 грн. за відчуження активів, що перебувають в податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу відмовлено.
Висновок суду в частині задоволених позовних вимог вмотивований тим, що оскільки відрахування від суми перевищення величини фонду оплати праці не передбачене Законом України «Про систему оподаткування» в переліку встановлених статтями 14 та 15 цього Закону податків, зборів / обов'язкових платежів /, на такий платіж не поширюються норми Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, в тому числі і щодо накладення штрафу за порушення строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.
Відмова ж в задоволенні позову обґрунтована посиланням на встановлені факти сплати позивачем узгоджених сум податкових зобов'язань з ПДВ та податку на прибуток з порушенням законодавчо встановлених строків та продажу позивачем без попередньої згоди активів, що перебувають в податковій заставі, на суму 295991,30 грн.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006 р. скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 31.03.2004 р. № 0000012400/0, позов в цій частині позовних вимог задоволено з посиланням на те, що закріплене за позивачем майно є власністю територіальної громади, як суб'єкта права комунальної власності, а відтак не може знаходитися в податковій заставі, як активи підприємства.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.
В касаційних скаргах позивач та відповідач просять скасувати ухвалені по справі судові рішення в частині відмовлення та задоволення позовних вимог відповідно, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 19.03.2004 р. № 00000232301/0 та № 00000242301/0 про зобов'язання сплатити штраф в сумах 160 385,08 грн. та 8 084,20 грн. відповідно, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач сплатив узгоджені суми податкових зобов'язань з ПДВ в сумі 320 770,16 грн. із затримкою більше як на 90 календарних днів, а в сумі 40 421,00 грн. - від 31 до 90 календарних днів, у зв'язку з чим у податкового органу були підстави для накладення на позивача штрафу в зазначених сумах.
Такий висновок, однак, зроблений без дотримання судом в повній мірі вимог частини 4 ст.11 КАС України, згідно якої суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Як випливає зі змісту позовної заяви, відзиву на позов, а також вбачається наявного у справі розрахунку штрафних санкцій, штрафні санкції за порушення встановленого підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ строку сплати узгодженої суми податкових зобов'язань накладені на позивача за затримку сплати, в тому числі, платежів з ПДВ, щодо яких було запроваджено розстрочення сплати договором № 25 від 22.05.2001 р. про розстрочення податкового боргу з цього податку відповідно до ст.18 зазначеного Закону /а.а.с. 55,154,155/.
Згідно підпункту 18.1.2 пункту 18.1 цієї статті розстрочення податкового боргу здійснюється на умові, що основна сума податкового боргу /без пені та штрафних санкцій/ підлягає сплаті рівними частками у строки, встановлені цим Законом для квартального податкового періоду, з відстроченням першого платежу на строк, який визначається платником податків , але не може бути більшим двох квартальних податкових періодів, наступних за квартальним періодом, у якому був укладений договір про розстрочення .
Керівник податкового органу /його заступник/ зобов'язаний прийняти рішення про дострокове розірвання договору про розстрочення, що тягне за собою обов'язок платника податків сплатити невнесену суму розстроченого податкового боргу, а також процентів, нарахованих відповідно до підпункту «в» підпункту 18.1.2 цього пункту на таку суму розстроченого податкового боргу, у разі коли платник податків, який уклав договір про розстрочення, до закінчення дії такого договору, зокрема, накопичує новий податковий борг або не сплачує чергову частку реструктурованого податкового боргу протягом двох податкових періодів, наступних за податковим періодом виникнення такого нового податкового боргу, або податковим періодом , за який сплачується чергова частка реструктурованого податкового боргу.
Таким чином, Закон встановлює для платежів по реструктурованому податковому боргу інші строки сплати, ніж визначені пунктом 5.3 ст.5 цього Закону строки погашення податкового зобов'язання, та іншу відповідальність за порушення цих строків.
Відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст.17 зазначеного Закону передбачений цим підпунктом штраф платник податків зобов'язаний сплатити у разі несплати ним узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, тобто строків, визначених пунктом 5.3 ст.5 цього Закону.
А відтак на суми платежів по реструктурованому податковому боргу не поширюються правила щодо строків сплати та відповідальності, встановлені наведеними правовими нормами.
З врахуванням наведеного суду при розгляді даної справи слід було перевірити пояснення сторін стосовно структури платежів по ПДВ, за прострочення сплати яких на позивача накладені штрафні санкції, та дати правильну юридичну оцінку прийнятим податковим повідомленням-рішенням, виходячи з різного правового регулювання строків сплати узгодженого податкового зобов'язання та реструктурованого податкового боргу та відповідальності за порушення таких строків.
Підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ передбачено, що у разі коли платник податків, активи якого перебувають в податковій заставі, відчужив такі активи без попередньої згоди податкового органу, якщо отримання такої згоди є обов'язковим згідно з цим Законом, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі суми такого відчуження, визначеної за звичайними цінами.
Згідно підпункту «а» підпункту 8.6.1 пункту 8.6 ст.8 цього Закону письмовому узгодженню з податковим органом підлягають такі операції з активами, які перебувають в податковій заставі, як купівля чи продаж, інші види відчуження або оренда /лізинг/ нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових чи немайнових прав, що використовуються у підприємницькій діяльності платника податків / інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької /, а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не меншими за звичайні.
За визначенням пункту 1.7 ст.1 зазначеного Закону активи платника податків - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній або фізичній особі за правом власності або повного господарського відання.
Статтею 11 цього Закону встановлений порядок погашення податкового боргу державних та комунальних підприємств, який не виключає можливість погашення податкового боргу за рахунок активів цих підприємств.
Згідно статуту міжрайонного підприємства «Надвірнатеплокомуненерго», зареєстрованого Надвірнянською районною державною адміністрацією 25.01.1996 р., засновниками підприємства є Надвірнянська районна та Яремчанська міська ради, а майно підприємства є власністю територіальної громади в їх особі, за погодженням з якими підприємство має право користуватися даним майном. Майно підприємства належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняє щодо нього будь-які дії, що не суперечать діючому законодавству та даному статуту / пункти 2.2, 2.3 статуту /.
З огляду на зазначене у суду апеляційної інстанції не було законних підстав для висновку, що відчужені позивачем основні засоби не є активами, на які поширюються обмеження, встановлені законом у зв'язку з податковою заставою, лише з посиланням на те, що підприємство засноване на комунальній власності. Продаж позивачем майна / нерухомого та рухомого / потребував попередньої згоди податкового органу за умови наявності у позивача на момент такого продажу податкового боргу.
При цьому правильне вирішення питання щодо обсягу відповідальності позивача за відчуження майна без отримання попередньої згоди податкового органу вимагає встановлення розміру податкового боргу позивача на момент відчуження. Останнє обумовлюється тим, що рішенням Конституційного Суду України від 24.03.2005 р. № 2-рп/2005 / справа № 1-9/2005 про податкову заставу / підпункт 8.2.2 пункту 8.2 ст.8 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ в частині поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків без врахування суми його податкового боргу визнаний таким, що не відповідає Конституції України / є неконституційним /. Конституційний Суд України визнав, що розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права повинен відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу.
Обмеження податкової застави розміром податкового боргу означає, що встановлена підпунктом 17.1.8 пункту 17.1 ст.17 зазначеного Закону відповідальність за відчуження активів, що перебувають в податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу може наступити в межах розміру податкового боргу, оскільки розпорядження майном вартістю поза такими межами не є порушенням встановлених законом правил податкової застави з огляду на те, що на нього податкова застава на поширюється.
У своєму рішенні Конституційний Суд України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема, розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Згідно пункту 8 частини 3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення / дія /.
Як свідчать матеріали справи, 10 грудня 2001 року позивачу була направлена друга податкова вимога на суму податкового боргу 30 118,51 грн. / а.с. 98 /. Штрафна санкція в сумі 295 991,30 грн. накладена на позивача за продаж активів на цю ж суму, який був здійснений позивачем 4 лютого 2002 року. Розмір податкового боргу позивача на вказану дату судами попередніх інстанцій не встановлений.
Вищезазначена неповнота судового розгляду, як наслідок порушення судами попередніх інстанцій частини 4 ст.11, частини 1 ст.86 КАС України, може вплинути на правильність вирішення спору та з врахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанцій, встановлених частиною 1 ст.220 цього Кодексу, не може бути усунута останнім. З врахуванням цього ухвалені по справі судові рішення в частині позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 19.03.2004 р. № 00000232301/0, № 00000242301/0 та від 31.03.2004 р. № 00000124/0 підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи у відповідній частині позовних вимог суду слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, встановити повно та всебічно обставини справи та вирішити спір в залежності від встановленого та у відповідності з діючим законодавством.
Що ж до ухвалених по справі судових рішень в частині позовних вимог стосовно податкових повідомлень-рішень від 19.03.2004 р. № 00000252301/0, № 00000262301/0, № 00000272301/0 та № 00000282301/0, то вони підлягають залишенню без змін з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач затримав сплату самостійно узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток за 2002 рік та І квартал 2003 року більше, як на 90 календарних днів. Будь-яких доводів на спростування висновку акту перевірки від 18.03.2004 р. про порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов'язання з цього податку в сумі 85 581,76 грн. позивач не навів. З огляду на це суд дійшов обґрунтованого висновку про відповідність накладених на позивача штрафних санкцій в сумі 42 790,89 грн. підпункту 17.1.7 пункту 17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ.
Оскільки зазначеним підпунктом штрафні санкції встановлені за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання, суд правомірно визнав незаконним застосування до позивача штрафних санкцій на підставі цього підпункту за затримку сплати відрахувань від суми перевищення розрахункової величини фонду оплати праці, яка вноситься до державного бюджету підприємствами-монополістами відповідно до ст.8 Закону України «Про оплату праці». Вказаний платіж не передбачений Законом України «Про систему оподаткування» в системі податків, зборів / обов'язкових платежів /, а відтак не є податковим зобов'язанням.
Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційні скарги Міжрайонного підприємства «Надвірнатеплокомуненерго» та Надвірнянської об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.
Скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р., постанову господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2005 р. в частині позовних вимог про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Надвірнянської ОДПІ від 19.03.2004 р. № 00000232301/0, від 19.03.2004р. № 00000242301/0, від 31.03.2004р. № 00000124/0 скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.01.2006р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Усенко Є.А.
Судді Бившева Л.І.
Костенко М.І.
Маринчак Н.Є.
Шипуліна Т.М.
З оригіналом згідно
Суддя Усенко Є.А.