01 березня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
Головуючого - судді Бутенка В. І.,
Суддів : Лиски Т. О.,
Панченка О. І.,
Сороки М. О.,
Штульмана І. В.,
При секретарі Пархоменко О. В.,
З участю СПД ОСОБА_1, та його представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до Харківської міської ради, треті особи - суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1, ПХО «Центральний ринок» про визнання частково недійсним рішення, за касаційною скаргою суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2005 року, -
СПД ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним п. 63 рішення Харківської міської ради НОМЕР_1 щодо надання СПД ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_1, загальною площею 83,0 кв. м до 01.12.2006 р. в оренду для будівництва пиріжкової (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та для експлуатації цього об'єкту до 01.12.2029 р. та зобов'язання Харківської міської ради відновити становище, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення та врахування права позивача при оформленні землекористування СПД ОСОБА_1 шляхом належного погодження меж землекористування та площі земельної ділянки в межах, необхідних для експлуатації нежитлової будівлі позивача.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані посиланням на те, що рішення НОМЕР_1 в оскаржуваній частині порушує і обмежує його права як підприємця та власника нежитлової будівлі з тих підстав, що відповідно до статей 319-321, 386, 393 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а відповідно до статей 5, 95, 96, 103, 104, 152, 155, 198 Земельного кодексу України землекористувач має право самостійно господарювати на землі та не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, порушені права землекористувачів підлягають відновленню.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15 березня 2005 року позов задоволено частково. Визнано недійсним п. 63 рішення Харківської міської ради НОМЕР_1. В решті позовних вимог відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2005 року апеляційні скарги Харківської міської ради та СПД ОСОБА_1 задоволені частково. Рішення Господарського суду Харківської області від 15 березня 2005 року скасовано в частині задоволення позову про визнання недійсним п. 63 рішення Харківської міської ради НОМЕР_1 та стягнення державного мита і судових витрат. У задоволенні позову відмовлено повністю.
В касаційній скарзі на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2005 року СПД ОСОБА_3 ставить питання про скасування постанови суду апеляційної інстанції в зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права та залишення в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилається на те, що оскаржувана постанова прийнята на підставі абзацу 2 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35, дія якого призупинена рекомендаціями Вищого господарського суду України № 04-5/934а від 16.08.2002 р. Крім того, йому було відмовлено в укладені договору оренди земельної ділянки, тим самим було порушено його право на першочергове укладення договору оренди земельної ділянки і створюються перешкоди в реалізації ним права власності на нежитлову будівлю АДРЕСА_1.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що п. 63 рішення Харківської міської ради від 06.10.2004 р. №147/04 прийнято без погодження умовної межі “Б-В» земельної ділянки АДРЕСА_1 з нежитловою будівлею, яка належить позивачу, що є порушенням вимог ст. 198 Земельного кодексу України.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено наявність факту порушення цим рішенням його прав та охоронюваних законом інтересів як власника будівлі або як землекористувача.
Фактично питання про те, яким чином порушення відповідачем вимог ст. 198 Земельного кодексу України порушує права позивача як судом апеляційної інстанції, так і судом першої інстанції не досліджувалось, хоча судом першої інстанції зазначено, що позивач посилався на порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: на відмову відповідача щодо укладенні з ним договору оренди спірної земельної ділянки.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є істотним порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору.
Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15 березня 2005 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2005 року скасувати, а справу направити до Господарського суду Харківської області на новий судовий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 237 КАС України.
Судді :
(підпис) В. І. Бутенко
(підпис) Т. О. Лиска
(підпис) О. І. Панченко
(підпис) М. О. Сорока
(підпис) І. В. Штульман
З оригіналом згідно суддя Т. О. Лиска